Номер провадження 22ц/791/1827/14 Головуючий в суді І інстанції: Прохоренко В.В.
Категорія:41 Доповідач: Орловська Н.В.
2014 року липня місяця 24 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Орловської Н.В.
Суддів: Майданіка В.В.
Кутурланової О.В.
при секретарі: Гончар К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення до житлового приміщення,
05 лютого 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про вселення до житлового приміщення посилаючись на те, що 21 листопада 2003 року уклав шлюб з ОСОБА_6 та після одруження переїхав до квартири АДРЕСА_1, де проживав разом з дружиною та відповідачем. За час спільного проживання зробив в квартирі капітальний ремонт на суму близько 50 000 грн., а також подарував дружині 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2, яка належала йому на праві приватної особистої власності. ІНФОРМАЦІЯ_1. його дружина померла, а через декілька днів відповідач вигнав його з квартири та змінив замки.
Оскільки більше одинадцяти років він разом з дружиною та відповідачем проживали в цій квартирі однією сім'єю, а на теперішній час залишився без житла, у спірній квартирі залишились всі його особисті речі, гроші, а також особисті речі його дочки від першого шлюбу, просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право користування вказаним житловим приміщенням, стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 квітня 2014 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначив, що суд не звернув уваги на те, що він є співвласником спірної квартири, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.10.2003р., яка нажала йому та його матері в рівних частках, а після її смерті квартира належить йому повністю, у зв'язку з чим позивач, як член сім'ї колишнього співвласника не міг набути право на користування всією квартирою та на час смерті дружини в квартирі не проживав. Позивач є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2, де він зареєстрований.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права користування спірною квартирою та його вселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 разом із відповідачем та ОСОБА_6, як член її сім'ї, набув прав проживання у спірній квартирі, а тому після смерті дружини має право користуватись житловим приміщенням у ній, тоді як відповідач безпідставно обмежив його доступ у житлове приміщення.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Права власника квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Отже право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 21.11.2003р. зареєстрував шлюб із ОСОБА_6
Квартина АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності згідно свідоцтва від 31.10.2003р. належала відповідачеві та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. та заповіла належну їй частину ОСОБА_3 Останній набув право власності в порядку спадкування на її частину нерухомого майна згідно свідоцтва, виданого 29.04.2014р. У спірній квартирі проживає відповідач та члени його сім'ї згідно довідки від 20.04.2014р. (а.с.53).
Як вбачається із матеріалів справи та визнано сторонами, що протягом всього часу перебування у шлюбі з ОСОБА_6 позивач зберігав право постійного проживання у житловому будинку АДРЕСА_2, де йому належить 1/2 частина згідно реєстрації в ньому з 02.02.1996р. (а.с.6-7, 11-19).
За змістом позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що необхідність відновлення його права на користування житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_4 пов'язував із тим, що він не має придатного для проживання житла, а відповідач після поховання ОСОБА_6 фактично вигнав його із квартири, змінив замки у вхідних дверях, що перешкоджає його допуску до житла.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що за життя матері шлюбні відносини із позивачем були припинені, а тому станом на час її смерті ОСОБА_4 в квартирі не проживав. Замки на вхідних дверях спірної квартири після смерті матері він не змінював, тоді як позивач ключів від квартири ніколи не мав.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 визнав той факт, що не мав власних ключів від квартири, а доступ до житла за час шлюбу мав за її згодою, також не заперечував того факту, що за декілька місяців до смерті дружини він у спірній квартирі не прожив.
Крім того, сторони визнали, що особисті речі позивача, які залишились в квартирі описані у переліку, складеному позивачем. (а.с 45).
За цільовим використання ці речи не є речами тривалого вжитку та постійного використання для проживання їх власника у спірному приміщенні. Інших доказів про наявність належного позивачеві одягу, взуття та інших речей особистого використання, а також майна, набутого у шлюбі останній не надав. Також не надано доказів на підтвердження факту утримання житла станом на час смерті дружини ОСОБА_6
Наведеним доказам та поясненням сторін суд належної оцінки не надав, а тому висновок про те, що позивач зберігав право користування житлом на день смерті дружини, яка була співвласником спірної квартири, не відповідає фактичним обставинам справи.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що ч. 4 ст.156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать ст.9 ЖК України, ст.311 ЦК України, враховуючи, що право на житло, зокрема, право користування ним, підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Застосування судом до спірних правовідносин норми ст.64 ЖК України є помилковим, оскільки правове положення членів сім'ї власника квартири визначене ст.156 ЖК України, тому члени сім'ї власника квартири не можуть користуватися тими ж правами, які надаються членам сім'ї наймача.
Враховуючи, що позивач не набув самостійного права на спірне житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст.810 ЦК України, ст.ст.61, 64 ЖК України), станом на час смерті дружини, ОСОБА_6, у вказаній квартирі не проживав, а тому помилковим є висновок суду про поширення на нього правил ст.64 ЖК України, про порушення житлових прав та про наявність підстав для їх захисту шляхом вселення у квартиру, яка станом на час вирішення спору є власністю ОСОБА_7 та використовується ним для проживання разом із членами його сім'ї.
Отже, рішення суду належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 квітня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення до житлового приміщення, в квартиру АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з часу набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: