про залишення позовної заяви без руху
24 липня 2014 року № 810/4382/14
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., перевіривши виконання вимог статей 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України за позовною заявою Приватний підприємець ОСОБА_1 до головного державного фінансового інспектора Державної фінансової інспекції у Львівській області Білячат І.Й. про визнання протиправними дій та бездіяльності,-
Приватний підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до головного державного фінансового інспектора Державної фінансової інспекції у Львівській області Білячат І.Й. про визнання протиправною бездіяльності головного державного фінансового інспектора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та фінансових послуг Білячат І.Й. по невиконанню вимог пункту 18 «Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами» затвердженого постановою КМ України від 20 квітня 2006 року №550 по не взятті пояснень у керуючого санації ОСОБА_1 в ході перевірки, яка проводилась з 6 серпня 2013 року по 2 вересня 2013 року; визнання протиправними дій головного державного фінансового інспектора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та фінансових послуг Білячат І.Й. по включенню до розділу 3 акту ревізії фінансово-господарської діяльності Відкритого акціонерного товариства «Новороздільський завод складних мінеральних добрив» за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2013 року №05-21/11 від 4 вересня 2013 року порушення: «загалом ревізією виконання плану санації встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів не погашені на загальну суму 5854730,81 грн. та поточна заборгованість, яка утворилась станом на 1 квітня 2010 року, на суму 246492,02 грн., в той же час ВАТ «НЗСМД» в період санації проведені виплати на загальну суму 843788,4 грн., які планом санації не передбачені. План санації в частині відновлення виробництва не виконаний.».
Статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 4 частини 1 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Згідно із частиною 2 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
У силу вимог частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач не погоджується із діями відповідача, при здійсненні ним ревізії фінансово-господарської діяльності Відкритого акціонерного товариства «Новороздільський завод складних мінеральних добрив», результати якої оформлені актом від 4 вересня 2013 року.
Згідно штампу канцелярії суду про одержання позовної заяви, до суду позивач звернувся 22 липня 2014 року, тобто із спливом шестимісячного строку на звернення за захистом свої прав.
При цьому, позовна заява не містить відомостей про те, коли та за яких обставин позивачу стало відомо про порушення його прав, або об'єктивних причин, що зумовили пропуск строку звернення.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків,їх зміни чи припинення.
Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. При цьому, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин.
Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Додатково суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
У випадку коли позивач оскаржує правовий акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), такі справи вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача (частина друга статті 19 Кодексу).
Отже, для звернення до суду у порядку частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України необхідним є вчинення (допущення) суб'єктом владних повноважень дій або бездіяльності саме щодо позивача.
Так, позовна заява містить вимогу щодо визнання протиправними дій відповідача по включенню до розділу 3 акту ревізії від 4 вересня 2013 року №05-21/11 висновків відносно невиконання плану санації та непогашення вимог конкурсних кредиторів.
Як вбачається із матеріалів позову, ревізією перевірялась фінансово-господарська діяльність ВАТ «Новороздільський завод складних мінеральних добрив». З акту ревізії судом встановлено, що арбітражним керуючим у період здійснення ревізії та на момент підписання акту був ОСОБА_3, тоді як повноваження позивача, як керуючого санацією ВАТ «Новороздільський завод складних мінеральних добрив» припинено 17 січня 2013 року.
Таким чином, на момент звернення до суду позивач не має відношення до діяльності підприємства, щодо якого була проведена ревізія.
Пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право органу державного фінансового контролю пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства
Натомість, частиною 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, саме у підконтрольній відповідачу установи виникають обов'язки у зв'язку із викладенням в акті перевірки порушень того чи іншого змісту.
За визначенням пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Отже, з метою оскарження дії, бездіяльності або акта суб'єкта владних повноважень, особа може звернутися до адміністративного суду лише, якщо ці дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень фактично були вчинені (прийняті) та порушують права, свободи та закони інтереси особи - позивача.
В контексті з вищевикладеним суд зазначає, що позивач, в обґрунтування своїх позовних не надав правових обґрунтувань існуючого публічно-правового спору між ним та відповідачем, не вказав, яким чином висновки в акті перевірки порушують інтереси позивача, як приватного підприємця та не надав доказів з приводу порушення його прав, свобод та інтересів з боку відповідача його діями.
З системного аналізу викладених вище положень нормативно-правових актів вбачається, що акт ревізії є службовим документом, а не рішенням суб'єкта владних повноважень - інспектора Державної фінансової інспекції в Львівській області, оскільки без подальшого прийняття рішення у вигляді вимоги, акт як і викладені у ньому висновки не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків.
Таким чином, саме по собі занесення відповідачем до акту ревізії висновків про наявність певних порушень не зобов'язує позивача вчиняти дії щодо усунення порушень, а також не має наслідком безумовного занесення до письмової вимоги запису про необхідність усунення таких порушень.
Адже під час вирішення питання про направлення позивачу письмової вимоги, орган, який її надсилає, надає правову оцінку діям перевіряючих та зробленим ними висновкам, враховуючи, в тому числі, подані заперечення.
Крім того, як вбачається із матеріалів позову, ревізією перевірялась фінансово-господарська діяльність ВАТ «Новороздільський завод складних мінеральних добрив». З акту ревізії судом встановлено, що арбітражним керуючим у період здійснення ревізії та на момент підписання акту був ОСОБА_3, тоді як повноваження позивача, як керуючого санацією ВАТ «Новороздільський завод складних мінеральних добрив» припинено 17 січня 2013 року.
В контексті з вищевикладеним слід зазначити, що позивач, в обґрунтування своїх позовних не надав правових обґрунтувань існуючого публічно-правового спору між ним та відповідачем, та не надав відповідних доказів з приводу порушення його прав, свобод та інтересів з боку відповідача його діями.
Відповідно до частини першої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені у строк до 22 серпня 2014 року шляхом подання безпосередньо до канцелярії Київського окружного адміністративного суду належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням:
1) підстав, що свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, або свідчать про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали позивачу звернутися за захистом порушеного права у встановлений строк;
2) обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, з посиланням на конкретні юридичні факти та нормативно-правові акти, що свідчать про наявність публічно-правового спору між позивачем та відповідачем та обставин (з наданням відповідних доказів на підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача діями відповідача).
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 108, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до головного державного фінансового інспектора Державної фінансової інспекції у Львівській області Білячат І.Й. про визнання протиправними дій та бездіяльності - залишити без руху.
Позивачу у строк до 22 серпня 2014 року усунути наведені в даній ухвалі недоліки у вказаний спосіб.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатися неподаною і буде повернута заявникові.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу невідкладно.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Леонтович А.М.