№ 574/212/14-а
2-а/574/4/2014
03 березня 2014 року Буринський районний суд Сумської області
в складі: головуючого - судді Стеценко В.С.
за участю секретаря - Божок В.М.
в порядку адміністративного судочинства, розглянувши в залі суду м. Буринь адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора ДПС ВОСП №2 Білоуса Олександра Володимировича, відділу ДАІ ГУ МВС України у Сумській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 17 лютого 2014 року звернувся в суд з адміністративним позовом до старшого інспектора ДПС ВОСП №2 Білоуса Олександра Володимировича, відділу ДАІ ГУ МВС України у Сумській області про скасування постанови серії АА2 №224927 від 02.02.2014 року про накладення адміністративного стягнення.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення де зазначено, що 02 лютого 2014 року о 16 годині 56 хвилин в м.Тростянець по вул.Горького,120 позивач керував автомобілем ВАЗ-21099 д/з НОМЕР_1 і рухався зі швидкістю 88 км/год чим порушив максимально дозволену швидкість на 8 км/год. , чим порушив пункт 12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалась приладом «Візир» №0711165. За вказане правопорушення інспектором винесена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано адміністративне стягнення в виді штрафу в дохід держави в сумі 255 грн.
Посилаючись на необґрунтованість притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вину у скоєнні якого заперечував, позивач просить про задоволення позивних вимог.
В судове засідання позивач не з»явився, але надіслав заяву в якій позовні вимоги підтримав повністю та просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, але надали заперечення в якому просили розглядати справу в їх відсутності та просили відмовити позивачу в задоволенні його вимог.
Враховуючи, що сторони в судове засідання не явилися, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень ч.1 ст.41 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до слідуючого.
Відповідно до протоколу по справі про адміністративне правопорушення серії АВ2 №158162 від 02.02.2014 року о 16 год. 56 хв. старший інспектор ДПС ВОСП №2 Білоус О.В. зафіксував перевищення швидкості приладом «Візир» №0711165 автомобіля, ВАЗ-21099 д/з НОМЕР_1 ,яким керував позивач ОСОБА_1 про що склав протокол порушення пункту 14.2 ПДР України перевищення швидкості в населеному пункті. За допущене правопорушення постановою серії АА2 №224927 від 02.02.2014 року позивача було оштрафовано на 255 гривень в доход держави.
Із матеріалів справи видно, що під час її розгляду інспектором ДАІ усупереч положенню ст.245 КУпАП про обов'язковість всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, не були досліджені питання, які мають істотне значення для правильного її вирішення, не були допитані як свідки пасажири які сиділи в салоні машини, не опитаний потерпілий та ін.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Однак, в порушення ст.251 КУпАП, відповідачем встановлено порушення ПДР за допомогою технічного приладу "Візир", що має функції фото і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що підтверджується наказом МВС України №33 від 01.03.2010 року «Про затвердження переліку технічних засобів , що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху». Але прилад «Візир» не є автоматичним засобом фото- чи відеозйомки, оскільки він знаходився у співробітника ДАІ та керувався ним безпосередньо.
Таким чином, показання зафіксовані приладом «Візир» не дають підстав стверджувати, що дійсно відбулося порушення правил дорожнього руху з використанням належного позивачеві транспортного засобу, а тому не можуть братися до уваги при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особи, оскільки вони не є належним доказом по справі та суперечать чинному законодавству.
Саме поняття «працюючий в автоматичному режимі» Кодексом України про адміністративні правопорушення не визначено. Прилад " Візир ", яким проводиться нагляд за дорожнім рухом з метою фіксацій порушень ПДР України, не є автоматичним засобом фото - чи відео фіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ в руках.
Також відповідачем, в порушення ст.. 33 КУпАП при застосуванні адміністративного стягнення, не враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, та не надано уваги проханню позивача про відкладення розгляду справи для встановлення цих обставин.
Згідно ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. З ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод чи інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Відповідач по справі Білоус О.В., як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення, не урахував усі обставини, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), винесена відповідачем постанова від 02.02.2014 року серії АА2 №224927 про накладення адміністративного стягнення суперечить ст.ст. 7, 9, 33, 251, 252 КУпАП, ст.ст. 70, 71 КАС України, а тому в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП.
Викладене дає підстави вважати, що інспектором не вжито заходів для забезпечення всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Наявні у справі матеріали не містять безперечних доказів і є недостатніми для однозначного висновку про винуватість позивача в порушенні п.14.2 Правил дорожнього руху України, тому постанова про останнє є протиправною та підлягає скасуванню.
На підставі ст.19 Конституції України ст.7, 9, 14-1, 33, 245-293 КУпАП, п.п.19.1.-19.2. Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом МВС України від 27.03.2009 N 111, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2009р. за N 576/16592, керуючись ст.2, 17-19,41, 70- 71, 104- 106 КАС України, суд -
Скасувати постанову старшого інспектора ДПС ВОСП №2 Білоуса Олександра Володимировича серії АА2 №224927 від 02 лютого 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий : Стеценко В.С.