Ухвала
іменем україни
16 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Амеліна В.І., Закропивного О.В.,
Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 вересня 2007 року між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб. Спільне життя між подружжям не склалося, оскільки вони мають різні погляди на подружнє життя, що призводить до сварок та непорозумінь, спільне господарство не ведуть, примирення між ними неможливе.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Шлюб, зареєстрований 26 вересня 2007 року в Боярському відділі РАЦС Київської області між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розірвано.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинені, фактично разом сторони не проживають, не ведуть спільне господарство і за таких обставин збереження сім'ї є неможливим.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Проте при прийнятті апеляційної скарги та її розгляді апеляційний суд припустився помилки у застосуванні норм процесуального права.
Зі справи вбачається, що судом першої інстанції ухвалено заочне рішення, яке переглянуто апеляційним судом за скаргою відповідача - ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 228, ч. 2 ст. 232 ЦПК України правом на безпосереднє оскарження заочного рішення до апеляційного суду наділений лише позивач. Відповідач як засіб процесуального впливу на нього за неявку до суду немає права на безпосереднє апеляційне оскарження заочного рішення, а повинен в обов'язковому порядку подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив. Лише в разі залишення такої заяви без задоволення відповідач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку (ч.4 ст. 231 ЦПК України).
Установлено, що у липні 2013 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2013 року, у якій просила заочне рішення районного суду скасувати та закрити провадження у справі (а.с. 43-44).
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до розгляду, заочне рішення районного суду переглянуто по суті та залишено без змін.
Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ у апеляційному порядку» відповідно до ст. ст. 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення.
Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження в загальному порядку рішення, яке визначене судом як заочне, судам необхідно враховувати, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є чинними та обов'язковими до виконання на всій території України, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які оскаржують таке рішення, мають враховувати, що рішення, яке визначене судом як заочне, повинно оскаржуватися в порядку, встановленому для оскарження заочних рішень.
Таким чином апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 228, 232 ЦПК України щодо порядку оскарження заочного рішення та необґрунтовано прийняв до провадження апеляційну скаргу на заочне рішення.
Ураховуючи наведені вище порушення апеляційним судом норм процесуального права, його судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. ЛуспеникГоловуючий
Судді:В.І. Амелін О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. ХоптаСудді:В.І. Амелін