23 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 3 березня 2014 року,
У серпні 2013 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на суму 2 644 000 доларів США на строк до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12, 5 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором 09 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422, 9 кв. м, житловою площею 2856 кв. м, який складається з 123 квартир, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначав, що зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконав. 25 листопада 2011 року ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1.
У звґязку з цим, у порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку», позивач просив суд, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за зазначеним кредитним договором, звернути стягнення на вказану квартиру, а також стягнути понесені ним судові витрати.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2013 року у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 3 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. Позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 по кредитному договору від 26 грудня 2007 року у розмірі 13 119 386 грн 41 коп. пені та 3 372 580, 48 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 26 957 035 грн 78 коп., яка складається з пені за прострочення погашення кредиту в сумі 10 784 717 грн 03 коп., пені за прострочення погашення процентів у сумі 2 334 669 грн 38 коп., суми непогашеного кредиту в розмірі 2 382 796, 72 доларів США, суми простроченої заборгованості по процентах у розмірі 989 783, 76 доларів США на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» за договором іпотеки від 9 червня 2008 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог цього закону та ст. 39 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою на підставі оцінки суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира не є предметом іпотеки, оскільки відповідно до зазначеного договору предметом іпотеки є житловий будинок, в якій вона розташована, а тому позивач має право звернути стягнення саме на нього, а не на окрему квартиру, яка знаходиться в ньому.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_3 без згоди іпотекодержателя було відчужено квартиру, яка знаходиться в іпотечному будинку та на підставі договору іпотеки є предметом іпотеки, і тому згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» на неї може бути звернуто стягнення.
Такий висновок суду є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонам доказам, до яких вірно застосовано норми права.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судом установлено, що 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на суму 2 644 000 доларів США на строк до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи з 12, 5 % річних.
На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором 09 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422, 9 кв. м, житловою площею 2856 кв. м, який складається з 123 квартир, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, серед яких є і спірна квартира. Зазначений предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року (а. с. 79-80).
Тобто, іпотекодавцям, у тому числі позичальнику ОСОБА_4, належав не лише житловий будинок, а й квартири у ньому, які наряду з будинком стали предметом іпотеки.
Приватним нотаріусом 9 червня 2008 року накладено заборону на відчуження предмета іпотеки (а. с. 24).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2012 року, договір іпотеки від 9 червня 2008 року визнано недійсним та виключено запис з реєстру іпотек. В подальшому, 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкту нерухомого майна було поновлено.
Отже, посилання касаційної скарги про те, що на момент придбання квартири ОСОБА_3 не було обтяження іпотечного майна не вірне, так як зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають. Тобто, обтяження повторно внесено до реєстрів 14 травня 2012 року у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення районного суду.
Також судом установлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року на користь банку з ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно стягнуто кредитну заборгованість у сумі 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252, 33 доларів США, яке не виконано. Під час виконання рішення суду ОСОБА_4 продав спірну квартиру.
Згідно договору купівлі-продажу від 25 листопада 2011 року, укладеним між ТОВ «Аліма-Т» та ОСОБА_3, останній набув на право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
У ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
При цьому, ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його
обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, оскільки спірна квартира придбана ОСОБА_3, то для нього є дійсною іпотека цієї квартири.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира не може бути предметом іпотеки, так як у порушення ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не виділена в натурі, безпідставні, оскільки зазначена квартира є окремим об'єктом нерухомості; була предметом відчуження; має всі окремі правовстановлюючі документи.
Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем і в силу ст. 388 ЦК України від нього це майно не може бути витребуване, безпідставне, оскільки предметом позовних вимог є не позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а застосування ст. 23 Закону України «Про іпотеку» про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з переходом права власності на квартиру.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 3 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко