Справа № 643/3025/13-к
24.07.2014 року Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника цивільного відповідача ТОВ «АТП Автотранс» ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12012220140000536 , за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, працює водієм в фірмі «НЕМО ЛТД», одруженого, освіта середня спеціальна, раніше не судимого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
03.12.2012 року приблизно о 03.30 год. ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автобусом «Рута-20», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по Салтівському шосе з боку проспекту 50 років ВЛКСМ у напрямку проспекту Тракторобудівників у м. Харкові. Під час руху ОСОБА_6 не виконав вимоги п.п. 1.5 і 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно яких: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Порушення ОСОБА_6 зазначених правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що він, рухаючись по Салтівському шосе шосе в м. Харкові зі швидкістю 49 км/год., біля будинку № 145 при виникненні для нього небезпеки у вигляді пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно його руху в стороні від пішохідного переходу, яку він міг об'єктивно побачити завчасно, не здійснив своєчасних заходів екстреного гальмування і допустив на неї наїзд, у результаті чого потерпілій згідно з висновками судово-медичної експертизи № 307-Ат/12 від 26.12.2012 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді тяжкої черепно-мозкової травми з переломами кісток скелету та пошкодженням внутрішніх органів. Причиною смерті ОСОБА_7 є тяжка поєднана травма та її ускладнення - травматичний шок.
Порушення Правил дорожнього руху України водієм автобуса «Рута-20» ОСОБА_6 знаходяться у причинному зв'язку з вказаними вище наслідками.
В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, щиро розкаявся. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище, та підтвердив вчинення ним вищезазначеного злочину за вказаних вище обставин, надавши відповідні пояснення. Зазначив, що по закінченні досудового розслідування в повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження і не заперечує висновки експертизи та інші докази, зібрані в ході досудового розслідування. Також пояснив, що показання надає добровільно, в ході досудового розслідування будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось. Показав, що 03.12.2012 року близько 03-00 год. він, керуючи автобусом «Рута-20», державний номер НОМЕР_1 , їхав на ремонт в гараж АТП, в якому він працював. По дорозі його зупинила компанія молодих людей та попросила їх підвезти, на що він погодився. Він підвіз вказану компанію та висадив їх з автобуса біля супермаркету «Класс», що розташований по Салтівському шосе в м. Харкові, на 602-му мікрорайоні неподалік від медкомплексу. Після цього розвернувся, проїхав пішохідний перехід та приблизно метрів через 20 за ним здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила дорогу. Одразу після наїзду він зателефонував на телефон швидкої медичної допомоги та відвіз потерпілу до лікарні в медкомплекс, який розташований на 602-му мікрорайоні. Після цього повернувся на місце ДТП та викликав співробітників ДАІ. Крім того, просив не застосовувати відносно нього додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, зазначивши, що працює водієм та в такому випадку позбавиться роботи та засобів до існування своєї сім'ї.
Визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи дозволили суду зі згоди всіх учасників судового розгляду не досліджувати всі докази щодо обставин скоєння ОСОБА_6 вказаного вище кримінального правопорушення, крім доказів, що стосуються номерного знаку автобусу “Рута-20”, та розглянути справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, що характеризують його особистість, а також дослідженням доказів, що стосуються номерного знаку автобусу “Рута-20”, яким керував ОСОБА_6 . Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам судового провадження роз'яснено.
Як було встановлено судом, автобус “Рута-20”, яким керував ОСОБА_6 , мав номерний знак НОМЕР_1 , а не НОМЕР_2 , як було зазначено в обвинувальному акті.
Вказана обставина підтверджується поясненнями прокурора, який зазначив, що в обвинувальному акті допущено описку в номерному знаку автобуса “Рута-20”, поясненнями ОСОБА_6 , а також даними, що містяться в протоколі проведення слідчого експерименту від 16.02.2013 року, висновку експерта № 307-ат/12 від 04.12.2012 року, висновку експерта № 115/13 від 20.02.2013 року, листі відділу державтоінспекції ХМУ ГУМВС України в Харківській області № 838 від 21.02.2013 року, рапорті про виявлення кримінального правопорушення від 03.12.2012 року, дорученні про проведенні досудового розслідування від 03.12.2012 року, повідомленні про початок досудового розслідування від 03.12.2012 року, рапорті, зареєстрованому в журналі реєстрації про злочини 03.12.2012 року за № 3708.
Оцінюючи зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, суд вважає доведеним факт керування ОСОБА_6 автобусом “Рута-20” із номерним знаком НОМЕР_1 , а не НОМЕР_2 , як зазначено в обвинувальному акті.
Суд вважає вину ОСОБА_6 доведеною повністю та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Судом вивчалась особистість обвинуваченого ОСОБА_6 та встановлено, що він працює водієм в фірмі «НЕМО ЛТД», одружений, має неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно. Відносно ОСОБА_6 запобіжний захід не обирався.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_6 , суд у відповідності до вимог ст. 66 КК України визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено. В обвинувальному акті в якості обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , зазначено заподіяння злочином тяжких наслідків. Проте суд не визнає вказану обставину такою, що обтяжує покарання, оскільки вказана обставина зазначена в диспозиції ч. 2 ст. 286 КК України в якості кваліфікуючої ознаки даного злочину.
При призначенні ОСОБА_6 покарання, суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, та призначає його у межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, особу винного, необережну форму вини останнього, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, в зв'язку з чим вважає за можливе звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, а також не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Обвинувачений ОСОБА_6 під час судового розгляду кримінального провадження заявив клопотання про застосування щодо нього Закону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від відбування призначеного покарання.
В обґрунтування зазначив, що має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно якого не позбавлений.
Прокурор не заперечував проти застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 Закону України «Про амністію у 2014 році».
Відповідно до положень ч. 2 ст. 86 КК України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в України» особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання законом про амністію.
На підставі п. “в” ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році", звільненню від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, підлягають особи, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, які не позбавлені батьківських прав та на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону, виконання цього Закону покладається на суди. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього.
Згідно із ст. 12 зазначеного Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Злочин, вчинений ОСОБА_6 , відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів та вчинений з необережності, у 2012 році.
Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідки № 987/0/202-14 від 23.07.2014 року, виданої Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики виконавчого комітету Харківської міської ради, відсутні відомості або копії рішень суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно неповнолітнього сина, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_6 не відноситься до осіб, щодо яких не може бути застосована амністія згідно ст. 8 Закону України «Про амністію в 2014 році» та ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні».
Таким чином, наявні передбачені чинним законодавством України підстави для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень Закону України «Про амністію у 2014 році».
Питання про процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертизи, суд вирішує у відповідності до ст. 124 КПК України.
Речові докази у справі відсутні.
Питання про долю документів, які були надані суду, вирішується у відповідності до ст. 100 КПК України.
Потерпілим ОСОБА_9 в даному кримінальному провадженні пред'явлено цивільний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільно-транспортне підприємство “Автотранс”, в якому він просить стягнути з цивільного відповідача на свою користь 12021,78 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди та 100000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_9 зазначив, що внаслідок ДТП загинула його дружина ОСОБА_7 . Загальний розмір його витрат на поховання дружини, помінальний вечір складає 12021,78 грн. Крім того, через смерть дружини йому було спричинено моральні страждання, в зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача 100000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. При цьому пояснив, що оскільки на момент ДТП обвинувачений працював водієм на ТОВ “АТП “Автотранс” та виконував трудові обов'язки, в якості цивільного відповідача ним зазначено вказане підприємство.
Представник цивільного відповідача ТОВ “АТП “Автотранс” цивільний позов не визнала та пояснила, що на момент ДТП ОСОБА_6 дійсно перебував в трудових відносинах з ТОВ “АТП “Автотранс”, але в період часу з 01.12.2012 року по 15.01.2013 року на роботу не виходив та, відповідно, під час ДТП трудові обов'язки не виконував. Крім того, зазначила, що 29.11.2012 року автобус «Рута-20», номерний знак НОМЕР_1 , вибув з володіння ТОВ “АТП “Автотранс”, яке орендувало зазначений транспортний засіб у ОСОБА_10 , та був переданий останньому згідно відповідного акту.
В судові засідання, призначені на 09.07.2014 року, 23.07.2014 року, ОСОБА_9 не з'явився, про час та місце розгляду кримінального провадження повідомлявся належним чином. Надав суду заяву, в якій зазначив, що в судове засідання з'явитись не може за станом здоров'я, позовні вимоги підтримує.
Згідно ч. 3 ст. 129 КПК України у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 КПК України якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, встановлених цією статтею. Цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цивільного позивача, його представника чи законного представника, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов.
Як встановлено судом, цивільний відповідач позов не визнав. Від цивільного позивача ОСОБА_9 , його представника клопотань про розгляд позову за його відсутності не надходило. Заяв або клопотань про відкладення розгляду кримінального провадження у зв'язку із неможливістю явки в судове засіданні ОСОБА_9 також не заявляв.
За таких обставин, враховуючи повторну неявку в судове засідання цивільного позивача, повідомленого належним чином про час та місце розгляду кримінального провадження, а також вимоги ст. 7, 28 КПК України щодо забезпечення розумності строків розгляду кримінального провадження, суд вважає за необхідне залишити цивільний позов без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_9 , що згідно ч. 7 ст. 128 КПК України особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 128-129, 369-371, 373-377 КПК України, -
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_6 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а також повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.
На підставі п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання.
Цивільний позов ОСОБА_9 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільно-транспортне підприємство “Автотранс” про відшкодування шкоди - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення експертизи в розмірі 588,00 грн. (п'ятсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок).
Документи, приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Апеляційну скаргу на вказаний вирок може бути подано через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1