Справа № 344/16652/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1659/2014
Категорія 50
Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
25 липня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.,
секретаря Яковин М.Я.,
з участю: апелянта - ОСОБА_2 та його
представника ОСОБА_3;
позивача - ОСОБА_4 та її
представника - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2014 року, -
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, який в подальшому уточнювався, про стягнення неустойки за несплату аліментів за період з 04.06.2010 року по 26.04.2013 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку із невчасною сплатою відповідачем аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, розмір яких встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.10.2010 року, утворилась заборгованість по їх сплаті. Посилаючись на те, що така заборгованість виникла з вини відповідача, просила стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 160711,21 грн за період з 04.06.2010 року по 26.04.2013 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 160711,21 грн пені за прострочення сплати аліментів та 1607,11 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи. Судом, на його думку, не було враховано того, що заборгованість по сплаті аліментів утворилась не з його вини, оскільки він не був належним чином повідомленим ні роботодавцем, ні ВДВС Шевченківського управління юстиції м. Києва про виникнення такої заборгованості. Крім того, зазначає апелянт, на його адресу не надходило жодних виконавчих документів, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження». Також ОСОБА_2 вказує на те, що після звернення рішення суду до виконання, ним здійснювалась оплата аліментів на утримання сина. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що він у жовтні 2012 року звільнився з роботи і фактично одразу працевлаштувався на інше підприємство, однак про це державного виконавця не повідомив, очікуючи можливості отримати за новим місцем роботи відповідну довідку. Не заперечував, що за попереднім місцем роботи з його заробітку декілька місяців вираховувались аліменти. Вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, ОСОБА_2 та представник просять його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
ОСОБА_4 та її представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважаючи, що суд першої інстанції правильно вирахував розмір пені за несплату відповідачем аліментів з часу постановлення рішення про стягнення з нього аліментів по 26.04.2013 року, тобто до зміни судом розміру аліментів. Вважаючи рішення в даній справі законним, просять залишити його без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 рішення суду про стягнення аліментів утворилась істотна заборгованість по їх сплаті. При цьому, суд вважав, що вина відповідача ОСОБА_2 у невиконанні рішення суду про стягнення аліментів доводиться його обізнаністю про встановлений судовим рішенням обов'язок сплачувати аліменти, а також сплатити суму аліментів, що утворилася з дня подання позивачем позову про стягнення аліментів станом на день набрання рішенням законної сили 19.10.2010 року, та власне наявністю заборгованості зі сплати аліментів за судовим рішенням від 08.10.2010 року. Однак, повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції, на думку колегії суддів не можна, виходячи з наступного.
Згідно ст.196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
Отже, стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, якщо особа ухилялась від сплати аліментів, знаходилась у розшуку та інше.
Під ухиленням від сплати аліментів слід розуміти, як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів: зміна роботи або місця свого проживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 у повному об'ємі, суд першої інстанції в порушення норм ст.ст.213, 214 ЦПК України не встановив фактів, які підлягають встановленню, та не врахував важливих обставин справи, не перевірив правильність розрахунку розміру пені.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.10.2010 року з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 на утримання двох неповнолітніх дітей стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку відповідача. Однак, встановлено, що ОСОБА_4 тривалий час не реалізовувала свого права на отримання аліментів - не зверталась із заявою про звернення цього судового рішення до виконання. За її заявою виконавчий лист на підставі згаданого судового рішення було видано тільки 22.04.2011 року.
Колегія суддів зауважує, що виходячи із змісту ст.196 СК України пеня за несплату аліментів нараховується не з часу фактичного ухилення від утримання дітей і не з часу подання позовної заяви про стягнення аліментів чи з часу набрання рішенням суду про стягнення аліментів законної сили, а з часу невиконання рішення суду.
Апеляційним судом з'ясовано, що реалізація виконання згаданого вище рішення суду державною виконавчою службою почалась тільки в липні 2012 року. З повідомлення ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві вбачається, що головному бухгалтеру ТОВ «МТІ», де працював боржник, і самому боржнику ОСОБА_2 копія державного виконавця від 26.07.2012 року про звернення стягнення на заробітну плату було направлено 26.07.2012 року (том №1, а.с.198). Про наявність заборгованості по сплаті аліментів боржника тоді не було повідомлено.
В довідці керуючого відділом праці та заробітної плати ТОВ «МТІ» від 15.01.2014 року зазначено, що з серпня по жовтень 2012 року із заробітку ОСОБА_2 проводилось відрахування по сплаті ним аліментів згідно названої постанови державного виконавця. За серпень 2012 року з нього в користь ОСОБА_4 стягнуто 964 грн 89 коп, за вересень 2012 року - 971 грн 88 коп, за жовтень 2012 року - 1228 грн 78 коп. В цій довідці також вказано, що боржник 22.10.2012 року з роботи звільнився (копія довідки - том №1, а.с.197).
З'ясовано, що ОСОБА_2 після працевлаштування, яке відбулось в кінці жовтня 2012 року, не виконував свого обов'язку щодо повідомлення державного виконавця про нове місце роботи. Цього факту в засіданні апеляційного суду відповідач не заперечував, як і тієї обставини, що він знав про відрахування з його заробітку аліментів за серпень-жовтень 2012 року.
Колегія суддів вважає, що саме після звільнення з роботи 22.10.2012 року і неповідомлення державному виконавцю про нове місце роботи розпочалось ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів. Тому він зобов'язаний сплатити пеню за прострочення сплати аліментів, починаючи з листопада 2012 року і по 26 квітня 2013 року, тобто по дату, яку визначила сама ОСОБА_4 у позовній заяві.
В довідці-розрахунку державного виконавця (том №1, а.с.166-167) вказано, зокрема, що заборгованість по сплаті аліментів відповідачем за листопад 2012 року становить 700,31 коп, за грудень 2012 року - 700,31грн, за січень 2013 року - теж 700,31 грн, за лютий 2013 року - 1616,50 грн, за березень і квітень 2013 року - по 1616 грн. Станом на 26.06.2013 року заборгованість за ці місяці не була погашена.
Згідно положень Сімейного Кодексу України аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, тому за змістом ст.196 СК України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. У зв'язку із цим сума заборгованості із сплати аліментів за попередні місяці не додається за наступні.
Встановлено, що ухилення боржника від сплати аліментів розпочалось з листопада 2012 року, яку відповідачем до 26.04.2013 року не погашено. Аліменти за листопад 2012 року ОСОБА_2 повинен був сплатити в сумі 700,31 грн в кінці цього місяця. Отже, з 01 грудня 2012 року по 26 квітня 2013 року пеня по названому неплатежу становить (700 грн х 1% х147днів=1029 грн). За грудень 2012 року пеня по 26 квітня 2013 року становить (700 грн х 1% х 116 днів=812грн). За січень 2013 року по 26 квітня 2013 року пеня дорівнює (700 грн х 1% х 85днів=595грн). За лютий 2013 року по 26 квітня 2013року розмір пені становить (1616 х 1% х 57 днів=921,12грн). За березень 2013 року з врахуванням сплати за цей місяць 400 грн пеня по 26 квітня 2013 року становить (1266 грн х 1% х 26 днів = 329,16грн). Загальний розмір пені за ухилення від сплати аліментів у зазначений період дорівнює 3686,28 грн (1029+812+595+921,12+329,16).
Оскільки рішення суду першої інстанції в даній справі ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, воно не може бути залишено в законній силі. В даному випадку є правові підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 218; 307; 309; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2014 року в даній справі скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 3686 (три тисячі шістсот вісімдесят шість) грн 28 коп пені за прострочення сплати аліментів.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: А.Ю. Малєєв
О.Є. Меленко