24 липня 2014 р.Справа № 816/1772/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2014р. по справі № 816/1772/14 за позовом Зовнішньоторгового підприємства "Маг" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,
07 травня 2014 року Зовнішньоторгове підприємство "Маг" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2014р. адміністративний позов Зовнішньоторгового підприємства "Маг" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень було задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 30.12.2013 № 0001161500, № 0001141500, № 0001151500.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Зовнішньоторгового підприємства "Маг" витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2014р. без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Зовнішньоторгове підприємство "Маг" зареєстровано 04.03.1994 Виконавчим комітетом Комсомольської міської ради, перебуває на обліку в Комсомольському відділені Кременчуцької ОДПІ та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва платника ПДВ № 200001894.
В період з 28.11.2013 по 04.12.2013 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ЗТП "МАГ" з питань взаємовідносин з ТОВ "Вектра 3000" за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, з 01.12.2012 по 31.12.2012 та з 01.07.2013 по 31.07.2013.
За результатами перевірки складено акт від 11.12.2013 № 5377/16-02-15-24/21071441, яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результатів чого занижено податок на додану вартість на суму 7 664,00 грн.
За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 № 0001141500 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 5 280,00 грн., № 0001151500 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2 046,00 грн. та № 0001161500 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 422,50 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у Полтавській області та Міністерства доходів і зборів України.
За результатами розгляду скарг ЗТП "МАГ" Головним управлінням Міндоходів у Полтавській області та Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення від 21.01.2014 № 164/10/16-31-10-04-12, від 13.03.2014 № 585/10/16-31-10-04-12 та від 03.04.2014 № 5934/6/99-99-10-01-15 якими скарги зовнішньоторгового підприємства "МАГ" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цією операцією до складу податкового кредиту.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 11.12.2013 № 5377/16-02-15-24/21071441, підставами для нарахування податку на додану вартість став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між Зовнішньоторговим підприємством "Маг" та ТОВ "Вектра 3000", вчинення цих операцій без мети настання правових наслідків, які обумовлені ними, з метою надання податкової вигоди позивачу, про що свідчить акт перевірки контрагента позивача.
Єдиною фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація, відображена в акті перевірки контрагента та те, що ТОВ "Вектра 3000" було анульовано свідоцтво платника ПДВ.
Проте, актом перевірки не заперечується факт укладання договору між позивачем та ТОВ "Вектра 3000".
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 15.10.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ "Вектра 3000" (продавець) укладено договір № Д/2012-85, за умов якого продавець продав, а покупець прийняв і оплатив товар у строки, за ціною, у кількості, на умовах та асортименті згідно даного договору і Специфікацій до нього, які є невід'ємною частиною договору. На виконання вимог вказаного договору були виписані специфікації.
За результатами здійснення вказаної господарської операції ТОВ "Вектра 3000" складено наступні бухгалтерські документи: рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні.
На підтвердження транспортування, отримання товару придбаного у ТОВ "Вектра 3000" та його оприбуткування позивачем суду надано товарно-транспортні накладні, листи ТОВ "Вектра 3000" про здійснення транспортування малогабаритного товару, виписки з журналу виданих доручень та прибуткові ордери.
Позивачем надано сертифікати якості, документи якості та сертифікати аналізу на придбаний товар.
Здійснення оплати за придбаний товар підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями.
Придбаний у ТОВ "Вектра 3000" товар був у подальшому використаний для виготовлення гумових сумішей, на підтвердження чого суду надано договори підряду № Д/2012-12/16р від 10.01.2012 та № Д/2013-19/46р від 03.01.2013 укладені між позивачем (замовник) та ТОВ "Регенерат" (виконавець).
За умов вказаних договорів виконавець зобов'язується виготовити своїми силами з матеріалів замовника і передати замовнику гумові суміші згідно специфікацій до цих договорів.
На підтвердження виготовлення гумових сумішей із товару придбаного у ТОВ "Вектра 3000" позивачем надано специфікації, відомості руху матеріалів по дільниці виготовлення гумових сумішей, рецептурні картки, розрахунок норм витрат сировини та матеріалів на виробництво 1 000 кг. гумової суміші 41-051М, розрахунок норм витрат сировини та матеріалів на виробництво 1 000 кг. гумової суміші 41-051С, попередні калькуляції вартості виробництва продукції та залишкову калькуляцію вартості виробництва продукції.
Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.
Колегія судів зазначає, що свідоцтво про реєстрацію ТОВ "Вектра 3000" платником податку на додану вартість було анульовано 11.11.2013, тобто після здійснення господарської операції.
Тобто на момент укладення договору ТОВ "Вектра 3000" був платником податку на додану вартість.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.
У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.
З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.
Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.
Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.
Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.
Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладеного суб'єктами господарювання правочину не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.
Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договор в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2014р. по справі № 816/1772/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Чалий І.С.
Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.