ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 липня 2014 року 11:02 № 826/9245/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа проГоловного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України Військова частина НОМЕР_1 визнання дій неправомірними, зобов'язання виплатити грошову компенсацію
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
від відповідача - Марченко А.В.;
від третьої особи - Багінська А.Є.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- «визнати дії Головного управління Національної гвардії України щодо невиплати позивачу компенсації замість належного йому речового майна неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України виплатити на користь позивача 17 801,60 грн. компенсації замість належного йому речового майна».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно не виплачено позивачу грошову компенсацію відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за не отримане ним під час проходження служби речове майно.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 17 липня 2014 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, замінено неналежного відповідача Головне управління Національної гвардії України на належного - Головне управління внутрішніх військ МВС України (далі - відповідач).
В судовому засіданні 17 липня 2014 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засідання 17 липня 2014 року проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» призупинено дію положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна. Крім того, представник пояснив, що Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України фінансується за рахунок асигнувань, які надходять з Державного бюджету України, однак коштів для виплати військовослужбовцям компенсації вартості за не отримане речове майно не виділяються, але позивач у будь-який момент може отримати належне йому до видачі речове майно у військовій частині НОМЕР_1 . Також зазначив, що згідно практики Верховного Суду України позивач після звільнення не має права на отримання грошової компенсації за належне йому речове майно.
Представник третьої особи в судовому засіданні 17 липня 2014 року заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що позивач може отримати належне йому речове майно, що відповідає положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 38 о/с від 18 квітня 2014 року відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я) полковника ОСОБА_1 , начальника організаційно-штатного відділу штабу Головного управління внутрішніх військ МВС України, з правом носіння військової форми одягу.
Наказом начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 22 квітня 2014 року № 76 виключено зі списків особового складу Головного управління внутрішніх військ МВС України та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 , звільненого за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 38 о/с від 18 квітня 2014 року у запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу.
Згідно з довідкою-розрахунком № 24 на виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування полковнику ОСОБА_1 , останньому не видано 24 найменувань предметів речового майна, всього на суму 17 801,60 грн.
У відповідь на звернення позивача про виплату грошової компенсації за належне, але не отримане протягом дії контракту речове майно, Головне управління Національної гвардії України листом № 3/22/4-В-229 від 11 червня 2014 року повідомило, що враховуючи низький рівень забезпеченості нормативної потреби на придбання речового майна бюджетними асигнуваннями на 2014 рік, з метою проведення остаточних взаєморозрахунків, запропоновано позивачу звернутись до військової частини НОМЕР_1 та отримати речове майно в натуральному вигляді належним до видачі або іншими предметами речового майна на рівнозначну суму, яким військова частина забезпечуватиметься протягом 2014 року на суму компенсації та про відсутність законних підстав для виплати компенсації.
Позивач, вважаючи, що відповідачем неправомірно не виплачується компенсація замість належного йому речового майна, звернувся до суду з зазначеним позовом для захисту своїх прав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-III призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців). Вказаний Закон набрав чинності з 11 березня 2000 року.
Отже, з часу набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» виплата грошової компенсації замість неотриманого речового майна була призупинена. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 04 грудня 2012 року (28332532).
Так, за змістом статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-III, що набрав чинності 11.03.2000 року) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1459-III, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII щодо права осіб, звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за не отримане речове майно.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), пунктами першим та другим якої було передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-XII регулювали порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Крім того, пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-286а13, від 19 березня 2013 року у справі № 21-38а13.
Крім того, суд звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду пункт 2 статті 9-1 Закону № 2011-XII виключено.
Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя В.П. Катющенко