ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 липня 2014 року № 826/9330/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Дегтярьової О.В., Добрівської Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавної судової адміністрації України
до про Державної виконавчої служби України визнання дій протиправними, скасування постанов
Державна судова адміністрація України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просить суд:
- «визнати дії Державної виконавчої служби України щодо стягнення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. у виконавчих провадженнях № 26246150 та № 24535739 з Державної судової адміністрації України витрат на проведення виконавчих дій протиправними;
- постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 11.06.2014 винесені у виконавчих провадженнях № 26246150 та № 24535739 про стягнення з Державної судової адміністрації України витрат на проведення виконавчих дій скасувати».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактично державний виконавець не здійснив жодних дій для примусового виконання судового рішення, оскільки рішення, на підставі яких були видані виконавчі листи, які перебували на виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, скасовані постановами Вищого адміністративного суду України.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9330/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 10 липня 2014 року позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 10 липня 2014 року проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні 10 липня 2014 року представником позивача подано заяву про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, у судовому засіданні 10 липня 2014 року суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
18 лютого 2011 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Жилінським В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 24535739, на підставі виконавчого листа № 2а-16842/10/0570, виданого 06 січня 2011 року Донецьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України виділити апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати та довічного грошового утримання, обчислених з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат з урахуванням раніше виплачених сум.
11 червня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП 24535739) на підставі пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
11 червня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. на підставі акта державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій, винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 113,45 грн.
04 травня 2011 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26246150, на підставі виконавчого листа № 2а-9083/10/0570, виданого 10 лютого 2011 року Донецьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Міністерства фінансів України виділити кошти Державній судовій адміністрації України для перерахунку заробітної плати ОСОБА_4, а Державну судову адміністрацію - передати грошові кошти для перерахунку зарплати до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, а Державне казначейство України - сплатити кошти, виділені для перерахунку заробітної плати ОСОБА_4.
11 червня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП 26246150) на підставі пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
11 червня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. на підставі акта державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій, винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 99,37 грн.
Позивач, вважаючи, що постанови від 11 червня 2014 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій винесено протиправно та не у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», звернувся до суду з зазначеним позовом для захисту своїх прав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 12 зазначеного вище Закону сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи (ч. 5 ст. 12 Закону).
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12 Закону).
Частиною 1 статті 17 зазначеного Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до частини першої статті 27 цього Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству (ч. 3 ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження»).
До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Дійсно, постановою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої заробітної плати скасовано та постановлено нове рішення, яким, зокрема, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання з розрахунку посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, відмовлено.
Таким чином, скасовано рішення, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 24535739.
Також, постановою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, зокрема, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року змінено, скасовано зазначену постанову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльність незаконною та зобов'язання вчинити певні дії та в цій частині ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Таким чином, скасовано рішення, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 26246150.
Згідно пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи зазначене, державним виконавцем 11 червня 2014 року було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень № 24535739 та № 26246150.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2014 року державним виконавцем у виконавчих провадженнях № 24535739 та № 26246150 складено акти про витрати на проведення виконавчих дій, в яких визначено перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, розмір яких склав у виконавчому провадженні № 24535739 113,45 грн. та у виконавчому провадження № 26246150 - 99,37 грн. На підставі вказаних актів винесено постанови від 11 червня 2014 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, які затверджені начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що при прийнятті постанов від 11 червня 2014 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, відповідач діяв на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Посилання ж позивача на ту обставину, що фактично державний виконавець не здійснив жодних дій задля примусового виконання судового рішення, спростовуються матеріалами виконавчих проваджень, з яких вбачається, що державний виконавець надсилав запити, постанови сторонам виконавчого провадження, вимоги, звертався до Донецького окружного адміністративного суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Державної судової адміністрації України відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді О.В. Дегтярьова
Н.А. Добрівська