23 липня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/2494/14
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Василяки Д.К.,
при секретарі: Івлевій В.О., представника позивача Мельничук М.М., представника відповідача Тітова Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання дій протиправними,
встановив:
Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (далі по тексту - ПП "Виробничо-комерційна фірма "Елена") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі по тексту - ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області) про визнання дій протиправними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" звернулось державної податкової інспекції у місті Херсоні із листом про надання податкової консультації згідно з вимогами п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України.
Так, 28.06.2013 року Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" уклало з нерезидентом HOLDINGSON LIMITED договір про передачу в оренду теплоходу "Аляска", позивний - URKB, прапор України. Строк дії договору - 5 років. Позивач звернувся до ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області за податковою консультацією щодо того, чи є зовнішньоекономічний договір фрахту (бербоут - чартеру) об'єктом оподаткування податку на додану вартість. 04.07.2014 року ДПІ у м. Херсоні надано податкову консультацію ПП ВКФ "Елена" за № 7203/10/21-03-22-01-11 стосовно визначення місця постачання послуг.
Відповідачем надано податкову консультацію щодо застосування норм Податкового кодексу України з якої вбачається, що операції із передачі судна за договором бербоут-чартеру (фрахт) є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Позивач вважає вказану консультацію протиправною та просить її скасувати.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та пояснив, що податкова консультація не є протиправною. Заперечення обґрунтовано тим, що господарська операція щодо передачі фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судна без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, є операцією з оперативного лізингу (оренди) та підпадає від визначення підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а з врахуванням підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу - є послугою. Крім того, щодо місця здійснення господарської операції зазначив, що правовідносини з оподаткування податком на додану вартість операції з надання в бербоут-чартер суден, в тому числі і для використання за межами митної території України, регулюються нормою пункту 186.4 статті 186 Податкового кодексу, а саме за місцем постачання послуги, якою є місце реєстрації постачальника. Проти задоволення позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлено: 19 червня 2014 року Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" звернулося до державної податкової інспекції у місті Херсоні із листом вих. № 56 про надання податкової консультації.
04 липня 2014 року ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області надано податкову консультацію ПП ВКФ "Елена" за № 7203/10/21-03-22-01-11 стосовно визначення місця постачання послуг.
Статтею 1 Податкового кодексу України передбачено, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Як передбачено пунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Статтею 52 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи за зверненням платників податків надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Суд проаналізувавши норми податкового кодексу України приходить до висновку, що податкова консультація є позицією податкового органу та має виключно рекомендаційний характер. Надаючи податкову консультацію, податковий орган не створює нової правової норми, а лише дає своє тлумачення та роз'яснення відповідних положень податкового законодавства.
Пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України визначено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Так, суд проаналізувавши зміст податкової консультації встановив, що відповідно до пп. "б" пп. 14.1.54 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, зокрема доходи у вигляді доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів.
Згідно з пп. 14.1.55 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи доходи надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.
Підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Відповідно до статті 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.
Статтею 203 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.95 р. N 176/95-ВР визначено, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.
Таким чином, за своєю правовою природою договір фрахтування (тайм-чартер) судна є різновидом договору перевезення.
Разом з тим, договір передачі фрахтувальнику судна, не укомплектованого екіпажем, статтею 215 Кодексу торговельного мореплавства України кваліфікується як договір лізингу судна, тому, відповідно до підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, договір передачі фрахтувальнику судна, не укомплектованого екіпажем є різновидом договору оренди транспортних засобів.
Згідно з підпунктом 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, лізингова (оренда) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.
Згідно із статтею 215 Кодексу торговельного мореплавства, від 23.05.1995, № 176/95-ВР за договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.
Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.
Так, господарська операція щодо передачі фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судна без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, є операцією з оперативного лізингу (оренди) та підпадає від визначення підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а з врахуванням підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу - є послугою.
Згідно із пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 186.3 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг податковим законодавством віднесено: а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць); б) рекламні послуги; в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем; г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця; ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів; д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або приймання/-, сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж; е) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення; є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг; перерахованих у цьому підпункті; ж) надання транспортно-експедиторських послуг.
Приватне підприємство "Виробничо - комерційна фірма "Елена" є платником податків на загальних умовах. Взято на податковий облік ДПІ у м. Херсоні з 21.02.1992 року, за адресою: м. Херсон, вул. Сенявіна, 3. Таким чином, ДПІ у м. Херсоні підтверджує свої висновки, що надані позивачу у консультації.
З огляду на таке, суд приходить до висновку, що правовідносини з оподаткування податком на додану вартість операції з надання в бербоут-чартер суден, в тому числі і для використання за межами митної території України за місцем постачання послуги, якою є місце реєстрації постачальника відповідно до пункту 186.4 статті 186 Податкового кодексу України. При цьому, позивачем не надано доказів, що місце постачання послуг не є місцем реєстрації постачальника.
Дослідивши зміст оскаржуваних роз'яснень судом встановлено, що вказані висновки податкового органу не суперечать нормам або змісту чинного законодавства України.
Також суд наголошує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідного контролюючого органу із запитом щодо застосування норм податкового законодавства у разі якщо, на його думку, висновки податкової консультації є неповними або незрозумілими для платника податків.
З аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, що податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.
Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання.
Оспорюванні податкові консультації, які надані податковим органом, не є рішенням суб'єкта владних повноважень і не породжує таких наслідків, оскільки кваліфікуючою ознакою такого рішення, відповідно до положень статті 105 КАС України, є юридична значущість для особи рішення суб'єкта владних повноважень, тобто безпосередня залежність виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи від такого рішення.
Крім того, суд зауважує, що оспорюванні податкові консультації не носить обов'язкового характеру, не породжують для позивачів жодних правових наслідків та не порушують їх прав, свобод і інтересів, тому що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує та відповідно не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. У разі донарахування підприємству податкового зобов'язання, останнє не позбавлене можливості оскаржити відповідне податкове рішення у встановленому законодавством порядку.
З правового аналізу статті 53 Податкового кодексу України вбачається, що податкова консультація може бути визнана недійсною виключно у тому випадку, коли вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Наявності таких обставин позивачем не доведено, а судом не встановлено.
Окрім того, статтею 53 Податкового кодексу України не передбачено визнання судом недійсною податкової консультації, яка на думку платника податків не містить конкретної відповіді на поставлене питання, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.12.2013р. по справі №К/9991/58704/12.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд з дотриманням вимог ст.ст.69,70,86 КАС України дослідивши надані сторонами докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Врахувавши положення ч.2 ст.71 КАС України особливістю провадження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, приходить до висновку, що в даному випадку відповідач довів правомірність своїх дій.
Таким чином, узагальнюючи викладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись ст.ст.2,8,9,12,17,19,158,159, 160-163,167 КАС України, суд -
постановив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 липня 2014 р.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 8