23 липня 2014 року м. ЛуцькСправа № 803/1376/14
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого, судді Смокович В.І.,
суддів Андрусенко О.О., Сороки Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,
за участю представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Соковець І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на посаді,
ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - відповідач, Міненерговугілля, міністерство) про визнання незаконним наказу про звільнення від 01 липня 2014 року №294-к та поновлення на посаді директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді директора департаменту з питань виробництва традиційних та альтернативних видів палива та був звільнений з посади наказом Міненерговугілля від 01 липня 2014 року №294-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з реорганізацією.
Зі своїм звільненням ОСОБА_4 не погоджується, оскільки йому не було запропоновано рівноцінної посади, а саме директора новоствореного департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора. Від посади головного спеціаліста в тому самому департаменті, яка йому пропонувалася, він відмовився з тих підстав, що вона не відповідає його попередній посаді, зокрема за рівнем заробітної плати. Також зазначає, що під час роботи у міністерстві до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
З наведених підстав просить суд визнати незаконним наказ від 01 липня 2014 року №294-к та поновити його на посаді директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити. Додатково пояснила, що 02 червня 2014 року ОСОБА_4 написав заяву на ім'я міністра про переведення його на посаду директора нового департаменту та надіслав її поштою, що підтверджується описом вкладення з відміткою поштового відділення. Відповідь на цю заяву він не отримав.
Представник відповідача у судовому засіданні, в запереченнях від 14 липня 2014 року №17/0909 (а.с.43-47) та в письмових додаткових поясненнях від 22 липня 2014 року №17/0951 (а.с.131-133) проти задоволення адміністративного позову заперечувала з тих підстав, що у міністерстві відбулося скорочення штату працівників, тому позивач, як того вимагає законодавство, був попереджений про можливе вивільнення за два місяці. Йому була запропонована посада головного спеціаліста відділу реформування нафтогазового сектора у новоствореному департаменті з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора з окладом 1 785,00 грн на місяць, однак він відмовився від неї. Посада директора департаменту йому не пропонувалася, бо на неї вже був прийнятий новий працівник. Також зазначає, що ОСОБА_4 не відповідає займаній посаді, оскільки має дві вищі освіти по спеціальностям «Експлуатація літальних апаратів і двигунів» та «Зовнішня політика», тобто не за профілем міністерства. Крім того, стосовно неправомірних дій позивача при організації аукціонів з продажу скрапленого газу надходили листи з Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України, копії яких надала суду.
Стосовно заяви позивача від 02 червня 2014 року про проведення на посаду директора новостворюваного департаменту пояснила, що ця заява надійшла поштою в міністерство лише 22 липня 2014 року. Одночасно звертала увагу суду на той факт, що поштове відділення, з якого направлено цю заяву, знаходиться поруч з будівлею міністерства в м. Києві.
На підставі вищевикладеного вважає, що позивач був правомірно звільнений з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, а відтак просить суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як слідує зі сторінки 12 паспорту ОСОБА_4, наразі він зареєстрований та проживає в м. Луцьку Волинської області, тому за правилами територіальної підсудності, які визначені у статті 19 Кодексу законів про працю України, даний спір підсудний Волинському окружному адміністративному суду (а.с.160).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02 квітня 2013 року №243-к призначений з 03 квітня 2013 року на посаду директора департаменту з питань виробництва традиційних та альтернативних видів палива за переведенням з Апарату Верховної ради України (а.с.66). За час роботи в міністерстві дисциплінарних стягнень не мав, про що свідчить розділ V «Дисциплінарна відповідальність» особової картки позивача (а.с.51).
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується представниками сторін, що 23 квітня 2014 року ОСОБА_4 був попереджений про можливе звільнення (вивільнення) із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами у структурі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (а.с.125).
Позивач звернувся з заявою від 02 червня 2014 року на ім'я міністра з проханням перевести його на роботу директором департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора. Вказана заява була надіслана ОСОБА_4 поштою 02 червня 2014 року, що підтверджується відповідним описом вкладенням зі штемпелем відділення зв'язку (а.с.161). Однак, як слідує з наданого представником відповідача примірника заяви, вона зареєстрована в діловодстві міністерства лише 22 липня 2014 року за вх.№99/1774к (а.с.145).
В подальшому, 01 липня 2014 року ОСОБА_4 була запропонована лише посада головного спеціаліста відділу реформування нафтогазового сектора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора із посадовим окладом 1 785,00 грн, від якої позивач відмовився (а.с.81).
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01 липня 2014 року №294-к ОСОБА_4 звільнено з посади директора департаменту з питань традиційних та альтернативних видів палива з 02 липня 2014 року у зв'язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.80).
Надаючи правову оцінку вищезазначеному наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як роз'яснено у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 Кодексу законів про працю України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
З аналізу вищевикладеної норми трудового законодавства та роз'яснень, які надані Пленумом Верховного суду України, можливо виділити дві окремі підстави для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме:
1) зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації;
2) зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульований статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». У частині першій цієї статті зазначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. А у частині п'ятій цієї статті передбачено, що міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
З наведеного можливо дійти висновку, що реорганізація міністерства є одним із видів припинення юридичної особи, яке супроводжується його злиттям, приєднанням, поділом або перетворенням. При цьому рішення про таку реорганізацію приймається виключно Кабінетом Міністрів України.
У розглядуваному випадку, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про реорганізацію Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 р. № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» було встановлено граничну чисельність працівників апарату Міненерговугілля на рівні 373 осіб.
До прийняття вищенаведеної постанови, в структуру міністерства згідно штатного розпису затвердженого наказом від 24 лютого 2014 року №218 року входило 414 осіб (а.с.98-113).
З метою оптимізації структури та у зв'язку із скороченням граничної чисельності апарату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85, наказом Міненерговугілля від 18 квітня 2014 року №307 уведено в дію з 18 квітня 2014 року новий штатний розпис на 373 осіб (а.с.82-97).
Проаналізувавши вищевикладені обставини у справі, суд дійшов висновку, що в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України не відбувалася реорганізація, а відбулося скорочення чисельності штату, тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з формулюванням «у зв'язку з реорганізацією» (а.с.80).
Досліджуючи проведені зміни в структурі міністерства та наявність підстав для звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату, суд зазначає наступне.
Як слідує зі штатного розпису Міненерговугілля, який затверджений наказом від 24 лютого 2014 року №218 (а.с.106-107) департамент з питань виробництва традиційних та альтернативних видів палива, директором якого був ОСОБА_4, мав 23 штатні одиниці, а саме:
1) директор департаменту - 1 особа;
2) відділ перспективного розвитку промисловості нафтогазового комплексу - 5 осіб;
3) відділ перспективного розвитку нафтопереробної промисловості - 5 осіб;
4) відділ альтернативних видів палива, координації діяльності та функціонування торфовидобувних підприємств, балансів торфу і виробництва торфопродукції - 5 осіб;
5) відділ методології функціонування та моніторингу діяльності підприємств нафтогазового комплексу - 5 осіб;
6) сектор диверсифікації джерел нафто- і газопостачання - 2 особи.
Після затвердження наказом від 18 квітня 2014 року №307 нового штатного розпису (а.с.89-90), підрозділ, в якому працював позивач був перейменований в «департамент з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора» та становив 21 штатні одиниці, а саме:
1) директор департаменту - 1 особа;
2) відділ моніторингу показників виробництва та споживання вуглеводневої сировини та продуктів - 5 осіб;
3) відділ реформування нафтогазового сектора - 5 осіб;
4) відділ нормативно-технологічного забезпечення функціонування нафтогазового сектора - 5 осіб;
5) відділ диверсифікації джерел нафто- і газопостачання - 5 осіб.
Тобто, у даному випадку скорочення 2 штатних одиниць в департаменті було здійснено внаслідок ліквідації відділу альтернативних видів палива, координації діяльності та функціонування торфовидобувних підприємств, балансів торфу і виробництва торфопродукції (5 працівників), та перетворення за його рахунок сектору диверсифікації джерел нафто- і газопостачання (2 працівника) на відділ диверсифікації джерел нафто- і газопостачання (5 працівників).
З наведеного суд дійшов висновку, що посада директора департаменту, на якій працював ОСОБА_4, скорочена не була, тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням чисельності штату. Більше того, посаду директора або іншу рівноцінну посаду відповідач зобов'язаний був запропонувати ОСОБА_4 з моменту попередження про можливе звільнення (вивільнення), тобто з 23 квітня 2014 року, а не 1 липня 2014 року, після прийняття на посаду нового директора департаменту ОСОБА_5, який був призначений на посаду наказом міністерства від 16 червня 2014 року №250-к (а.с.45).
Стосовно дотримання відповідачем під час звільнення ОСОБА_4 трудових гарантій, які передбачені статтями 42, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Це положення законодавства кореспондується з частиною третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У постанові Верховного суду України від 01 жовтня 2013 року №21-319а13, колегією суддів судової палати в адміністративних справах і судової палати у цивільних справах був зроблений наступний правовий висновок: виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Слід зазначити, що правові висновки Верховного суду України в силу положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.
Як встановлено судом та не заперечувалося представником відповідача, ОСОБА_4 01 липня 2014 року була запропонована лише посада головного спеціаліста відділу реформування нафтогазового сектора, а інші посади не пропонувалися (а.с.81). На думку суду, запропонована посада є нерівноцінною як за кваліфікацією, так і за рівнем оплати праці, оскільки посадова ставка головного спеціаліста становить 1 785,00 грн, а ставка директора департаменту становила 3 321,00 грн (а.с.106).
Суд не бере до уваги доводи представника міністерства, що посада директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора позивачу не пропонувалася з тих підстав, що на неї вже був призначений інший працівник, оскільки як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_4 був попереджений про майбутнє вивільнення 23 квітня 2014 року (а.с.125), в той час як новий директор департаменту ОСОБА_5 був призначений на посаду наказом міністерства від 16 червня 2014 року №250-к (а.с.45).
В даному випадку, на переконання суду, відповідач був зобов'язаний запропонувати ОСОБА_4 всі вакантні посади в новостворюваному департаменті одночасно з попередженням про звільнення, як того вимагають положення частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, тобто 23 квітня 2014 року, коли посада директора була вільна. В порушення наведеної вимоги законодавства, інша робота позивачу була запропонована лише 01 липня 2014 року, фактично перед самим звільненням, яке відбулося 02 липня 2014 року (а.с.81).
Крім того, судом встановлено, що позивач звертався з заявою від 02 червня 2014 року на ім'я міністра з проханням перевести його на роботу директором департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора. Вказана заява була надіслана ОСОБА_4 поштою 02 червня 2014 року, що підтверджується відповідним описом вкладенням зі штемпелем відділення зв'язку (а.с.161) Однак, як слідує з наданого представником відповідача примірника заяви, вона зареєстрована в діловодстві міністерства лише 22 липня 2014 року за вх.№99/1774к (а.с.145).
Суд критично оцінює дані обставини, оскільки відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 № 958, нормативним строком пересилання рекомендованої кореспонденції в межах населеного пункту становить до трьох днів (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку). Крім того, представник міністерства у судовому засіданні самостійно звертала увагу суду на той факт, що поштове відділення, з якого надіслана заява, знаходиться поруч з будівлею міністерства на вулиці Хрещатик в м. Києві (міністерство в будинку №30, а пошта в будинку №22). На переконання суду зазначене свідчить, що посадові особи відповідача неправомірно зволікали з реєстрацією та розглядом заяви позивача.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про невідповідність ОСОБА_4 займаній посаді, невиконання (невчасне виконання) доручень (а.с.146-155), наявність листів Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України стосовно причетності до неправомірних дій (а.с.134-144), оскільки звільнення позивача було пов'язане зовсім з іншими підставами, а саме зі змінами в структурі Міненерговугілля (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).
Крім того, за час роботи в міністерстві дисциплінарних стягнень ОСОБА_4 не мав, що підтверджується розділом V «Дисциплінарна відповідальність» особової картки позивача (а.с.51).
Суд зазначає, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, є самостійною підставою для звільнення працівника з посади, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. При цьому, така невідповідність встановлюється лише під час проведення атестації працівника. Як встановлено у судовому засіданні, такої процедури відповідачем зроблено не було.
Систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором також є окремою підставою для звільнення, яка передбачена пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. У випадку вчинення неправомірних дій та зловживань, позивач, як державний службовець, може бути звільнений за порушення присяги в порядку, який визначений Законом України «Про державну службу». Однак, звільненню в наведених випадках обов'язково передує проведення службового розслідування.
Як роз'яснено у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Оскільки Міністерство енергетики та вугільної промисловості України при звільненні ОСОБА_4 виходило виключно з обставин зміни у структурі міністерства та скорочення його штату, що підтвердила представник відповідача у судовому засіданні, при цьому, міністерство помилково кваліфікувало це як реорганізацію, не проводило стосовно позивача перевірки кваліфікації (атестації) або службового розслідування, тому суд не може визнати таке звільнення законним та обґрунтованим з підстав невідповідності займаній посаді чи вчиненням протиправних дій працівником.
Отже, з вищенаведеного, судом не встановлений причинний зв'язок між обставинами, стосовно можливих неправомірних дій позивача при організації аукціонів з продажу скрапленого газу про що зазначено в листах з Генеральної прокуратури України від 19 червня 2014 року №07/2/4-19077-14, від 07 квітня 2014 року №07/2/4-19080-вих-14 та Служби безпеки України від 03 липня 2014 року №8/2/2-7311 (а.с.134-144), з підставою звільнення останнього.
За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів суду обґрунтованість свого рішення - наказу від 01 липня 2014 року №294-к про звільнення ОСОБА_4 з посади директора департаменту з питань традиційних та альтернативних видів палива у зв'язку з реорганізацією.
Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши наказ Міненерговугілля від 01 липня 2014 року №294-к суд дійшов висновку, що він не відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесений не на підставі Конституції та Кодексу законів про працю України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано, а також без дотриманням принципу рівності перед законом.
Оскільки у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України не проводилася реорганізація, а відбулося скорочення чисельності штату, внаслідок якого посада директора департаменту, на якій працював ОСОБА_4, була збережена, позивачу всупереч положенням статті 49-2 Кодексу законів про працю України інша робота була запропонована перед самим звільненням, а не одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення, враховуючи, що відповідачем була запропонована нерівноцінна за рівнем оплати праці посада і не були запропоновані всі вакантні посади (директора департаменту, начальник нового відділу тощо), тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Як роз'яснено у пункті 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
В даному випадку позивач просить суд визнати наказ про своє звільнення незаконним, тобто в іншій словесній формі заявляє вимогу про визнання цього акту протиправним та його скасування. Тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01 липня 2014 року №294-к.
Стосовно способу задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими у випадку зміни власника підприємства (установи, організації чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
На думку суду, з врахуванням вищенаведених роз'яснень, у випадку незаконного звільнення особи з роботи в результаті скорочення штату, для повного захисту прав та законних інтересів працівника суд повинен встановити, яка посада в новій штатній структурі є найбільш схожою за посадовими обов'язками до посади, яку позивач займав до звільнення та поновити його саме на цій посаді.
Оскільки посада директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора є найбільш схожою за посадовими обов'язками з посадою, яку позивач займав до його незаконного звільнення і якої наразі не існує (директор департаменту з питань виробництва традиційних та альтернативних видів палива), тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині шляхом поновлення ОСОБА_4 на посаді директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 02 липня 2014 року.
За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що суд зобов'язаний присудити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу в незалежності від того, чи заявляє таку вимогу позивач.
З довідки Міненерговугілля від 14 липня 2014 року №10/02-955 (а.с.127) слідує, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 становила 509,85 грн. Період вимушеного прогулу у даному випадку становить з 03 липня 2014 року по 22 липня 2014 року включно та містить 14 робочих днів. Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 7 137,90 грн (509,85 грн х 14 робочих дні), яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (який містить 21 робочих днів) у розмірі 7 137,90 грн, слід звернути до негайного виконання.
Суд також вважає необхідним роз'яснити позивачу, що за подання даного позову квитанцією від 07 липня 2014 року №325 ним було помилково сплачено судовий збір у розмірі 73,08 грн, який за правилами Закону України «Про судовий збір» у відносинах стосовно публічної служби не повинен сплачуватися. Для його повернення ОСОБА_4 необхідно звернутися до суду з відповідною заявою в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір» (а.с.2).
Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на посаді - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01 липня 2014 року №294-к.
Поновити ОСОБА_4 на посаді директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 02 липня 2014 року.
Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (01001, м.Київ, вул. Хрещатик, 30, ідентифікаційний код юридичної особи 37471933) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7 137,90 грн (сім тисяч сто тридцять сім гривень дев'яносто копійок).
Постанова в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді директора департаменту з питань функціонування та реформування нафтогазового сектора Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з 02 липня 2014 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 7 137,90 грн (сім тисяч сто тридцять сім гривень дев'яносто копійок) підлягає до негайного виконання.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий, суддя В.І. Смокович
Судді О.О. Андрусенко
Ю.Ю. Сорока
Повний текст постанови виготовлений 28 липня 2014 року.