Справа № 148/1135/14-ц
24 липня 2014 року м.Тульчин
Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі : головуючого судді Карнауха А.П.
при секретарі Грабовській Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.
В березні 2014 року до нього звернувся відповідач з проханням надати йому гроші в позику. 01.04.2014 року він надав ОСОБА_2 38000 грн., що на день надання позики становило 3700 доларів США. Позика надавалась строком на один місяць. При отриманні позики відповідач добровільно написав розписку і взяв на себе зобов»язання повернути позику в сумі, що на день повернення не може бути меншою, ніж 3700 доларів США. До розписки відповідач додав копії свого паспорта та довідки про ідентифікаційний код.
01.05.2014 року позивач зателефонував відповідачу та домовився про зустріч. ОСОБА_2 повідомив його, що 01.05.2014 року він не може повернути борг. Взяв на себе зобов»язання повернути борг через 7 днів, про що власноручно написав розписку. Розписку він писав без жодного примусу і при здоровому розумі.
08.05.2014 року до нього звернулась мати відповідача і стала погрожувати, що в разі звернення до суду чинитиме розправу за допомогою Народної Самооборони.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов»язання, не повернув суму позики, він звернувся до суду.
Просить суду стягнути з ОСОБА_2 на його користь 43660 грн. за договором позики, що на день платежу за офіційним курсом гривні Національного банку України еквівалентно 3700 доларам США. Просить також стягнути з відповідача понесені ним та документально підтверджені судові витрати.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги повністю підтримав та пояснив наступне.
Відповідач в березні 2014 року звернувся до нього з проханням позичити гроші. Він спочатку відмовлявся, але ОСОБА_2 неодноразово телефонував і особисто просив. Він тоді погодився. )1.04.2014 року позичив ОСОБА_2 38000 грн. При цьому ОСОБА_2 власноручно написав розписку. Додав до нею копію свого паспорта та ідентифікаційного коду. Гроші він позичив на строк один місяць - до 01.05.2014 року. Щоб убезпечити позичену суму від інфляційних процесів вони домовились, що якщо при поверненні боргу буде інший курс долара США, то відповідач поверне суму, еквівалентну 3700 доларів США. Саме цій сумі було еквівалентно 38000 доларів США на день позики. При укладенні договору позики, передачі грошей та написанні розписки свідків не було.
В день повернення позики він зателефонував ОСОБА_2 і нагадав про необхідність повернення боргу. Вони домовились про зустріч. При зустрічі ОСОБА_2 повідомив, що поки що не може повернути борг. Просив його відстрочити. Вони домовились, що відповідач поверне борг через 7 днів. ОСОБА_2 написав розписку про те, що зобов»язується повернути гроші протягом 7 днів. Але так гроші і не повернув.
Суму повернення боргу він вирахував станом на 01 травня 2014 року - на день повернення боргу, за курсом НБУ на цей день.
Договір позики був оформлений у письмовій формі як того вимагає ст..1047 ЦК України. При його оформленні були дотримані всі вимоги ст..1046 ЦК України. При наданні позики на підставі ст.533 ЦК України між ним та позичальником був визначений грошовий еквівалент у іноземній валюті суми, яка передана як позика в гривні. Тому сума повернення позики більша ніж 38000 грн.
Просить також стягнути з відповідача 558 грн. судових витрат.
Твердження відповідача, що він позичив лише 1000 доларів США він перечує. Якби таке було, то він би не написав розписку на іншу суму, не дав би копію свого паспорта та ідентифікаційного коду. Не згоден він також із заявою представника відповідача, яка стверджує, що її син є інвалідом 3 групи і був просто ошуканий. Ніяких грошей він не позичав. Якби це дійсно було так, то ОСОБА_2 не написав би 2 розписки, адже він має вищу юридичну освіту і розумів наслідки написання розписок.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково. Визнав, що позичив у ОСОБА_1 1000 доларів США, Зобов»язувався повернути через місяць. Суму судових витрат він не визнає. Чому написав розписки про позику в іншій сумі пояснити не може. Він є інвалідом 3 групи, але не є обмежено дієздатним.
Домовлялись про позику вони в автомобілі ОСОБА_3. Він просив 2000 доларів США, але ОСОБА_1 дав лише 1000 доларів США. Розписки він писав власноручно. Очевидців передачі грошей не було. Розписки написані добровільно.
Чому відмовляється від повернення позивачу судових витрат пояснити не може.
Представник відповідача ОСОБА_4 суду пояснила, що ОСОБА_1 вирішив просто помститись її сину. Реально син позичив лише 1000 доларів США. Це син їй сказав. Позичив, бо він грає в азартні ігри. Грають у них і ОСОБА_1, і ОСОБА_3. Її син не є обмежено дієздатним, хоча й визнаний інвалідом 3 групи. Син має вищу юридичну освіту. Працював державним виконавцем, але тепер звільнився.
Із наданої позивачем письмової розписки від 01.04.2014 року вбачається, що відповідач позичив у нього 38000 грн. строком на один місяць. Зобов»язався повернути суму, що не може бути меншою 3700 доларів США. При написанні розписки позичальник діє добровільно і перебуває при здоровому розумі, розуміє значення та правові наслідки своїх дій. Розписка не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.
Із розписки від 01.05.2014 року, написаної власноручно відповідачем вбачається, що він зобов»язується повернути борг у сумі еквівалентній 3700 доларам США протягом семи днів. При цьому сторони договору домовились, що будуть застосовані правила ч.2 ст.533 ЦК України В розписці також вказано, що вона написана без будь-якого примусу чи тиску.
Згідно квитанції № К13/С/56 від 12.05.2014 року позивачем сплачено 428 грн. 90 коп. судового збору.
Згідно квитанції №К13/С/57 від 12.05.2014 року ним же сплачено 121грн.80 коп. судового збору.
Згідно квитанції №К13/С/86 від 29.05.2014 року ним же сплачено 8грн. судового збору.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши відповідно до ст..212 ЦПК України письмові докази у справі,суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні відповідач позов визнав частково. При цьому він визнав факт укладення договору позики добровільно, без жодного примусу. Він також визнав, що договір позики був укладений сторонами у письмовій формі. Підтвердженням укладення договору у простій письмовій формі є 2 розписки від 01.04.2014 року та 01.05.2014 року, написані відповідачем власноручно. Сума позики за цим договором складала 38000 грн.
Строк повернення коштів за договором - 01.05.2014 року. За договором позики позичальник зобов»язувався повернути суму, що еквівалентна 3700 доларам США.
Суд не може взяти до уваги твердження відповідача, що за договором позики йому було передано лише 1000 доларів США, оскільки він не підтвердив це жодними доказами. Натомість позивач надав суду 2 розписки відповідача, що спростовують ці твердження.
Судом також встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 558 грн.70 коп. судового збору. Це документально підтверджено наданими ним квитанціями.
Згідно ст.3п.3 ЦК України одним із принципів цивільного законодавства передбачена свобода договору.
Відповідно до ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передачі грошей.
Згідно ст..1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
За викладеною в ухвалі Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-36цк.13 правовою позиціє письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й фактом передачі грошової суми позичальникові.
Такі розписки позивачем надані. Згідно цих розписок термін повернення коштів сплив 01.05.2014 року.
Ст.1049 ЦК України на позичальника покладається обов»язок повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі.
При цьому за ч.2 ст.533 ЦК України сторони договору позики вправі визначити, що сума повернення боргу на день повернення може бути еквівалентною грошовій сумі в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу.
Із наданого позивачем розпорядження №242 від 30.04.2014 року вбачається, що курс продажу доларів США станом на 01.05.2014 року становив 1180 грн. за 100 доларів США. Згідно цього курсу із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43660 грн., що еквівалентно 3700 доларам США станом на 01.05.2014 року.
Відповідно од ст..88 ЦПК України у разі ухвалення рішення на користь позивача з відповідача стягуються сплачені ним та документально підтверджені судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,526,533,1046,1047,1049 ЦК України, ст.ст.88,215,218 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 43660 ( сорок три тисячі шістсот шістдесят ) грн.
Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 558 (п»ятсот п»ятдесят вісім ) грн.70 коп. судових витрат, сплачених ним при зверненні до суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд..
Суддя: