ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
22 липня 2014 року 08:30 справа №826/7405/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК"
доВідділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції
третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит"
провизнання дій та бездіяльності протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство "ДЕЛЬТА БАНК" (далі по тексту - позивач, ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі по тексту - відповідач, ВДВС Івано-Франківського МЮУ), за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" (далі по тексту - третя особа, ТОВ "Торгова мережа "Фаворит"), в якому просить: 1) визнати протиправним дії головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МЮУ Француз І.Г. щодо арешту іпотечного майна - об'єкта іпотеки та належить ТОВ "Торгова мережа "Фаворит"; 2) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МЮУ Француз І.Г. щодо неповідомлення заставодержателя (іпотекодержателя ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК") про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями; 3) скасувати постанову головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МЮУ Француз І.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559; 4) зобов'язати відповідача винести постанову про зняття арешту з об'єкта іпотеки, що належить ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559; 5) зобов'язати відповідача вчинити дії щодо припинення обтяження об'єктів іпотеки в Державному реєстрі речових прав, зареєстрованого на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559; 6) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом п'яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7405/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 19 червня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи своїх представників до суду не направили, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття представників відповідача та третьої особи, положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 19 червня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
З метою всебічного з'ясування обставин справи суд неодноразово витребовував у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №30563559, однак станом на 22 липня 2014 року ВДВС Івано-Франківського МЮУ жодних доказів до суду не надало.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, відповідно до постанови головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МЮУ Француз І.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559 накладено арешт на майно, що належить божнику ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", та заборонено його відчуження.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача порушує його права, як іпотекодержателя арештованого майна, оскільки відповідач, всупереч статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" не повідомив первинного кредитора - ПАТ "Кредитпром банк" та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" про арешт заставного майна; накладення арешту на об'єкти іпотеки є протиправним у зв'язку з тим, що банк позбавляється права звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити свої вимоги переважно перед іншими кредиторами.
Відповідач та третя особа письмових заперечень проти позовних вимог до суду не надали.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частина четверта статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами та іншим учасниками виконавчого провадження, та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій.
Оскільки позивач не є стороною чи учасником виконавчого провадження та особою, яка залучається до проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження, враховуючи відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в Законі України "Про виконавче провадження" та Кодексі адміністративного судочинства України, а позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії випливають із владних управлінських функцій останнього, суд вважає, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції та підсудний Окружному адміністративному суду міста Києва.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби".
Що стосується дотримання позивачем строку звернення до суду, слід зауважити, що відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби встановлені у статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частина перша статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Водночас, на думку суду, передбачений частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення не застосовується до інших осіб, окрім передбачених у частині першій статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, адже особи, які не брали участь у виконавчому провадженні перебувають у необізнаності з приводу прийняття рішень державним виконавцем, а тому об'єктивно позбавлені можливості протягом десятиденного терміну належно оцінити дії, бездіяльність чи рішення, якими порушені їхні права та реалізувати право на судовий захист.
Таким чином, особи, які не є учасниками виконавчого провадження, яким, на їхню думку, завдана шкода правам та інтересам, мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби в межах загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, доказів, які б свідчили, що ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" подало позов поза межами строку звернення до адміністративного суду матеріали справи не містять.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповідомлення позивача про арешт заставленого майна, суд виходить з наступного.
Матеріали справи підтверджують, що відповідно до іпотечних договорів від 24 квітня 2007 року №08/12/1/07-ІЛТ, від 30 травня 2007 року №08/12/12/07-ІЛТ та від 03 вересня 2008 року №08/18/11/08-ІЛТ, укладених між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", (іпотекодержатель) та ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" (іпотекодавець), в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договорами від 24 квітня 2007 року №08/12/1/07-КЛТ та від 03 вересня 2008 року №08/18/11/08-КЛТ, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю ряд приміщень магазинів, нежитлових будівель та адміністративного-торгових приміщень, що знаходяться в містах Івано-Франківську, Конотопі, Коломиї, Кузнецовську, Нікополі та Луганську (далі по тексту - предмет іпотеки, заставлене майно).
Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (продавець) та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" (покупець), продавець продав (відступив), а покупець купив право вимоги продавця в якості кредитора до позивальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення , включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі право вимоги до ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" за кредитними договорами від 24 квітня 2007 року №08/12/1/07-КЛТ та від 03 вересня 2008 року №08/18/11/08-КЛТ, виконання яких забезпечене вказаними вище іпотечними договорами.
Враховуючи викладене, оскільки іпотека є одним із видів застави, передане ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" майно в іпотеку є заставленим майном, а ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" - заставодержателем з 27 вересня 2013 року.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Зміст вказаної норми свідчить про обов'язок державного виконавця повідомляти заставодержателя про арешт заставленого майна після накладення арешту на майно або після того, як йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Згідно частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Як встановлено вище, арешт на заставлене майно ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" накладено шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559.
Станом на день винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559 заставодержателем предмета іпотеки було Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк".
В силу вимог частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" відповідач повинен був повідомити Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" не пізніше наступного дня після накладення арешту на заставлене майно; однак докази на підтвердження повідомлення заставодержателя в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, суд звертає увагу, що на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559 ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" не було заставодержателем, відповідно, державний виконавець не мав обов'язку повідомляти його про накладення арешту на заставлене майно.
Також матеріали справи не містять доказів того, що державному виконавцю ВДВС Івано-Франківського МЮУ стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", що виключає обов'язок державного виконавця здійснити відповідне повідомлення.
Таким чином, на підставі матеріалів справи суд не виявив протиправної бездіяльності державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МЮУ в частині повідомлення заставодержателю про накладення арешту на заставлене майно та не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо арешту іпотечного майна, скасування постанови про накладення арешту та зняття арешту суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до частини першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Таким чином, з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець має право накладати арешт на майно божника.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Частина третя статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Водночас судом не встановлено, а позивачем не доведено жодними доказами, що право застави (іпотеки) у позивача виникло до винесення судом рішення про стягнення коштів з ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", і, що вартість предмета застави не перевищує розмір заборгованості боржника - ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" перед ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК".
Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Між тим, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували настання заставного випадку згідно договорів іпотеки та доказів звернення ним стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, на думку суду, накладення арешту на майно ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" не порушує чи обмежує права позивача на задоволення його вимог кредитними договорами, з огляду на наступне.
Як зазначено вище, відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вилучення або примусову реалізацію у межах спірних правовідносин арештованого нерухомого майна ТОВ "Торгова мережа "Фаворит".
Частина шоста статті 54 Закону України встановлює, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Зміст процитованої правової норми вказує, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, в першу чергу задовольняються вимоги заставодержателя, а вже потім задовольняються вимоги інших стягувачів за рахунок решти коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача в частині накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Торгова мережа "Фаворит" та відповідна постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559 відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи підтверджену правомірність дій та постанови щодо накладення арешту суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення решти позовних вимог в частині зобов'язання відповідача винести постанову про зняття арешту з об'єкта іпотеки, що належить ТОВ "Торгова мережа "Фаворит", та вчинити дії щодо припинення обтяження об'єктів іпотеки в Державному реєстрі речових прав, зареєстрованого на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 січня 2012 року ВП №30563559.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, у межах спірних правовідносин відповідач діяв з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Публічному акціонерному товариству "ДЕЛЬТА БАНК" відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко