Іменем України
25 липня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Боднар О.В., Чужі Ю.Г.
при секретарі: Гаврилко В.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі територіального управління Державної служби гірничого нагляд та промислової безпеки України в Закарпатській області на рішення Свалявського районного суду від 03 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Свалявського районного правління юстиції про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, -
У липні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовну вимогу обґрунтовували тим, що 20.02.2013 року між ними та відповідачами було досягнуто домовленості про купівлю-продаж житлового будинку в с.Солочин, б/н Свалявського району.
На виконання даної угоди ними було сплачено відповідачам під розписку 60 000 грн., а у травні 2013 року вони повністю розрахувалися за житловий будинок , сплативши ще 50 000 грн.
Проте в червні 2013 року відповідачі, вимагаючи ще 17 000 грн. відмовилися посвідчити договір у нотаріальному порядку.
Посилаючись на те, що між ними було досягнуто всіх істотних умов договору купівлі-продажу та сплачено відповідну суму за житловий будинок, просили суд визнати такий договір дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку.
Рішенням Свалявського районного суду від 03 грудня 2013 року даний позов задоволено.
На дане рішення прокурор Свалявського району в інтересах держави в особі територіального управління Державної служби гірничого нагляд та промислової безпеки України в Закарпатській області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вже зверталися з позовом до Солочинської сільської ради про визнання права власності на даний будинок, однак апеляційним судом Закарпатської області в задоволенні такого позову було відмовлено, у зв'язку з тим, що такий будинок є самочинним будівництвом. Вказує, що ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державні реєстрації. Також посилається на те, що земельна ділянка на якій побудовано спірний будинок знаходиться в межах гірничого відводу свердловини №4-р, 7-ГП Голубинського родовища мінеральних вод.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторонами було досягнуто згоди по істотних умовах договору купівлі-продажу, які позивачі повністю виконали, а тому слід визнати дійсним такий правочин з підстав передбачених ч.2 ст. 220 ЦК України та визнати за позивачами прав власності на спірний будинок.
Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
З аналізу даної норми слідує, що сама по собі сукупність цих умов (досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, повіне або часткове виконання договору, ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення) не є достатньою підставою для ухвалення відповідного рішення суду, оскільки визнаючи дійсним договір, укладений з порушенням вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, суд не може обмежитись встановленням необхідних передумов для такого рішення, що містяться в ч.2 ст. 220 ЦК України, а зобов'язаний установити наявність інших вимог, додержання яких є необхідною умовою чинності правочину.
До предмета доказування в даній справі входять не лише факти виконання умов договору та ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, але й дослідження відповідності такого договору загальним вимогам чинності правочину.
Зокрема, суд першої інстанції мав з'ясувати, чи були відповідачі власниками майна на момент укладення такого договору та чи могло взагалі це майно бути предметом договору купівлі-продажу. Також суду необхідно було дослідити дотримання й інших умов, необхідних для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України.
Зазначеного судом зроблено не було.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі є власниками житлового будинку за адресою Свалявський район, с.Солочин, б/н.
Більше того рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 07.08.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Солочинської сільської ради про визнання права власності встановлено, що спірний будинок є самочинним будівництвом, оскільки такий збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (а.с.56-61).
Як роз'яснено в п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року таке майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.
Тобто даний житловий будинок не може бути об'єктом права власності, а відтак і предметом договору купівлі-продажу.
За таких обставин в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу слід відмовити.
Так як позовна вимога про визнання права власності є похідною від вимоги про визнання договору дійсним, то така також задоволенню не підлягає.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Оскільки прокурор був звільнений від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, який по даній справі становить 225 грн. (110 000 * 1% / 2 = 225), то такий підлягає стягненню з позивачів порівну, тобто по 112,50 грн. з кожного з них.
Керуючись ст. 220, 376 ЦК України, ст.ст. 61, 88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі територіального управління Державної служби гірничого нагляд та промислової безпеки України в Закарпатській області задовольнити.
Рішення Свалявського районного суду від 03 грудня 2013 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 112 (сто дванадцять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 112 (сто дванадцять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції
Суддя-доповідач
Судді