Справа № 357/2522/14-ц Головуючий у І інстанції Рябченко Л.А.
Провадження № 22-ц/780/4026/14 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.
Категорія 54 16.07.2014
Іменем України
16 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого судді: Мережко М.В.,
Суддів: Суханової Є.М., Данілова О.М.,
При секретарі: Франюк Т.В.
Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпериклаз» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпериклаз», третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки, вихідної допомоги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом.
Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що 16 листопада 2009 року її було прийнято на роботу в ТОВ «Укрпериклаз» на посаду головного бухгалтера, бухгалтера по сумісництву, менеджера по персоналу. Звільнилася позивач за власним бажанням 12 серпня 2013 року, згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (систематичною невиплатою заробітної плати), про що подала відповідну заяву. На день звільнення підприємство не виплатило належні їй платежі.
Позивач, 06 листопада 2013 року, рекомендованим листом направила на адресу ТОВ «Укрпериклаз» заяву про виплату належних їй сум, проте відповіді не отримала.
Позивач вважала, що дії відповідача є незаконними.
Позивач просила, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період з 01 лютого 2013 року по 12 серпня 2013 року в сумі 12 506,67 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 832,88 грн, вихідну допомогу в сумі 5 880 грн, і середній заробіток за період затримки розрахунку з 13 серпня 2013 року по 27 лютого 2014 року в сумі 13 385,40 грн.
Підтримуючи свої вимоги, позивач зазначала, що всі нарахування заробітної плати є офіційними та достовірними, про які підприємство звітувало у пенсійний фонд та податкову інспекцію, про що свідчать подані документи, крім того, всі розрахунки підписував директор підприємства. В день звільнення директора не було на роботі, тому заяву про звільнення в неї прийняв начальник юридичного відділу, а запис у трудовій книжці зробив Бойко Є.М. - фінансовий директор ТОВ «Укрпериклаз», який мав право підпису. Номер наказу про звільнення не зазначений, оскільки невідомо, чи до цього часу директор видав такий наказ, хоча в офіційних документах підприємство звітує про звільнення позивача саме 12.08.2013 року, а трудову книжку позивач забрала, оскільки побоювалася, що книжку не віддадуть.
Під час розгляду справи позивач збільшивши розмір позовних вимог, просила стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 12 506,67 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 4 834,08 грн, середній заробіток за час затримки - 15 871,26 грн, вихідна допомога - 5 880 грн., всього - 39 090,81 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 12 472,73 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 834,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15 871,26 грн, вихідну допомогу в сумі 5 880 грн, а всього 39 058,07 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та закрити провадження у справі. В апеляційній скарзі зазначав, що підприємством всі належні суми виплачені ОСОБА_2, при цьому відбулася переплата коштів в сумі 35 435,56 грн. Крім того, ОСОБА_2, при звільненні не передала належним чином бухгалтерську та іншу документацію, що призвело до суттєвого ускладнення ведення справ підприємства.
Апеляційна скарга не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу № 38-К генерального директора ТОВ «Укрпериклаз» від 16 листопада 2009 року, ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера за сумісництвом з неповним робочим днем (2 години) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та окладом, згідно штатного розкладу( а.с. 38), відповідно до наказу № 38\1-К від 16 листопада 2009 року ОСОБА_2 прийнята на роботу у ТОВ «Укрпериклаз» на посаду менеджера з персоналу за сумісництвом з неповним робочим днем (2 години) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та окладом згідно штатного розкладу ( а.с. 60-61).
Згідно із записами у трудовій книжці позивача, ОСОБА_2 прийнята на роботу 16 листопада 2009 року ТОВ «Укрпериклаз» на посаду бухгалтера наказом № 38-К. Звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України 12 серпня 2013 року, при цьому номер наказу не зазначений.( а.с. 3) Посади за сумісництвом у трудовій книжці не зазначаються. З пояснень позивача, підпис та печатку поставив фінансовий директор Бойко Є.М., який мав право підпису у відсутності генерального директора.
ОСОБА_2 та представник відповідача визнали факт подачі позивачем 12 серпня 2013 року заяви про звільнення за власним бажанням в зв'язку з порушенням законодавства про працю (систематична невиплата заробітної плати), про отримання якої,у відсутності генерального директора ОСОБА_3, розписався «ОСОБА_4», який з пояснень сторін обіймав посаду начальника юридичного відділу. ( а.с. 4).
Відповідач не спростував того, що зазначені особи не мали права вчиняти вищевказані дії. Як видно з матеріалів справи, відповідач 18 квітня 2014 року звернувся до правоохоронних органів з приводу підробки позивачем підпису та печатки при записі про звільнення у трудовій книжці ( а.с. 44).
ОСОБА_2 06 листопада 2013 року ( а.с. 5-7) звернулася із письмовою заявою до керівника ТОВ «Укрпериклаз» про виплату належних їй сум від підприємства, видачу копій наказів про прийняття на роботу та звільнення, розрахунок виплаченої та заборгованої заробітної плати. Зазначену заяву представник підприємства «ОСОБА_4» отримав 19.11.2013року, про що свідчить зворотнє рекомендоване повідомлення. Проте, відповідь позивач не отримала.
Згідно з відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Міндоходів України про суми виплачених доходів та утриманих податків, ОСОБА_2 за період з 1.01.2013р. по 30.09.2013р. отримувала доходи з таких джерел: ТОВ «Укрпериклаз» 1-й квартал 2013р. - 5 880 грн., 111-й квартал 2013р. - 6 977,14 грн., дата звільнення зазначена 12.08.2013р.(а.с. 10). Крім того, є відомості про роботу та отримані доходи на ДП «Укрпериклаз», вимоги до якого позивач в даному позові не заявляє.
Згідно з відомостями про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованими особами ТОВ «Укрпериклаз», що подавалися до органів Пенсійного фонду України, у червні, липні місяці 2013р., сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 становить 1 960 грн ( а.с. 145- 146) в місяць; у серпні місяці 2013 р. - 712,73грн.( 144), та сума, нарахована за невикористані відпустки - 4 834,08грн (а.с. 144). Дані обставини в судовому засіданні сторони визнали та підтверджуються довідками підприємства від 29 квітня 2014 року. Згідно даних відомостей, кількість днів перебування у трудових відносинах становить 12 днів.
Згідно з довідками підприємства про нараховану ОСОБА_2 заробітну плату за 2013р., на посаді бухгалтера її заробітна плата становила 630 грн. на місяць (а.с. 62), на посаді бухгалтера СД (спільної діяльності) - 350 грн.( а.с. 63), на посаді менеджера - 980 грн.( а.с. 67), що визнали сторони.
Надані суду представником відповідача уточнюючі довідки, відомості про нарахування позивачу заробітної плати за період 2009-2013 роки, спростовуються офіційними документами, що подавалися до податкової інспекції, пенсійного фонду, з яких здійснювалися відрахування, відомостями та інших платіжними та бухгалтерськими документами, які підписував генеральний директор підприємства, тому суд вірно не взяв їх до уваги при прийнятті рішення.
Позивач отримала заробітну плату 26 квітня 2013 року за січень 2013 року, що підтверджується видатковими касовими ордерами та визнали сторонни.
Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Судом встановлені факти невиконання вимог законодавства щодо оплати праці, дати звільнення ОСОБА_2 з роботи, зазначені у звітах поданих до пенсійного фонду, Міністерсва доходів, трудовій книжці. Відсутність наказу про звільнення на час розгляду справи відповідачем не обґрунтована.
Відповідно до ст.49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Будь-яких доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, які б спростовували твердження позивача щодо невиплати їй заробітної плати, інших платежів, які вона просить стягнути із відповідача, відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року встановлено в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідач в установленому законом порядку заяви про застосування строків позовної давності до суду не подавав.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач заборгував позивачу заробітну плату за період з 01 лютого 2013р. по 12 серпня 2013р. в розмірі 12 472,73 грн, виходячи із заробітної плати, яку отримувала позивач щомісяця в розмірі 1 960 грн. (1960 х 6 +712,73 = 12 4723 грн). та необхідності стягнення компенсаціі за невикористану відпустку за 73 робочих дня становить 4834,08 грн., вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку становить 15 871,26 грн. (1960 х 3).
Відповідно до абз.3 ч.2 розділу ІІ Постанови КМУ від 8.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпериклаз» -відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: