"16" липня 2014 р. Справа № 922/1398/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Карпенко В.І., дов. б/н від 02.04.2014 року
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1635 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року у справі № 922/1398/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакорт", Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський", м. Харків,
про стягнення 246 910,24 грн.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дакорт" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський", відповідача, про стягнення вартості поставленої продукції на суму 239820,04 грн. за укладеним сторонами договором поставки №79 від 10.08.2012 року та пені в сумі 7090,20 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року у справі № 922/1398/14 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакорт" заборгованість за поставлений товар за договором поставки №79 від 10.08.2012 року в сумі 239820,04 грн., пеню за період з 17.11.2013 року по 14.04.2014 року в сумі 7090,20 грн. та судовий збір в сумі 4938,20 грн.
Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що під час звернення із позовом у даній справі позивач мав враховувати вимоги пункту 6.2 договору поставки №79 від 10.08.2012 року, який містить третейське застереження про вирішення усіх спорів, які виникнуть у зв"язку із цим догвоором, в тому числі - його укладенням, зміною, розірванням, дійсністю/недійсністю, невиконанням, визнанням прав, у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства". А тому, як вважає відповідач, місцевий господарський суд повинен був відповідно до статті 17 Господарського процесуального кодексу України передати матеріали даної справи на розгляд зазначеного третейського суду.
Також, звертає увагу на те, що в транспортних накладних, наданих господарському суду першої інстанції, відсутні прізвища, ім"я по-батькові осіб, які отримували товар від позивача, а в товарно-транспортній накладній №ДХВ-076266 від 09.09.2013 року відсутній будь-який підпис, прізвище, ім"я по батькові та штамп відповідача, тобто, не відомо, хто із уповноважених осіб відповідача отримував товар.
Крім того, як зазначає апелянт, в транспортних накладних №ДХВ-079859 від 18.09.2013 року, №ДХВ-108653 від 11.12.2013 року та №ДХВ-105096 від 29.11.2013 року містяться посилання на акт, без якого ці накладні не є дійсними, які на адресу відповідача разом з позовом не надходили.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 16.07.2011 року на 9:30 год.
Представник відповідача в судове засіданні 16.07.2014 року не з"явився, 16.07.2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв"язку із неможливістю його представника з"явитись в судове засідання.
Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не наведено жодних обставин поважності неявки його представника в судове засідання із доданням відповідних доказів на їх підтвердження та не зазначено з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, яким чином нез"явлення представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.
До того ж, відповідно до пункту 3.9.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).
При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).
А тому, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2014 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 10.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакорт", постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський", покупцем, було укладено договір поставки №79 (далі договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець - прийняти та сплатити товар - шоколадні батончики, в кількості та по цінам, вказаним в специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Вищевказаний договір поставки підписаний сторонами із протоколом розбіжностей №1 від 27.12.2012 р.
Згідно з пунктом 2.2 договору поставки постачальник здійснює поставку товару протягом одного дня з моменту отримання заявки від покупця. В заявці вказується асортимент, кількість, ціна товару та дата його поставки.
Відповідно до пункту 3.3 договору поставки в погодженій сторонами редакції постачальника розрахунок здійснюється при умові товарного кредиту 100000 грн.; наступні накладні сплачуються на протязі п'яти банківських днів.
Згідно з пунктом 3.4 договору датою поставки вважається дата отримання товару покупцем, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за №293/1318, відповідач повідомив позивача про зразки печаток і штампів підрозділів покупця та зразки підписів матеріально відповідальних осіб, уповноважених на отримання товарно - матеріальних цінностей від позивача, при централізовано-кільцевих поставках, про що свідчить копія довіреності №79 від 10.08.2012 р.
Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 286752,75 грн., що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, підписаними уповноваженими представниками сторін без зауважень.
Відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар, що підтверджується копіями банківських виписок з особового рахунку позивача.
Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару за договором поставки №79 від 10.08.2012 р. становить 239820,04 грн., що підтвердили самі сторони, складанням та підписанням актів звірки розрахунків станом на 31.01.2014 р. та на 29.05.2014 року.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 5.2 договору поставки сторони визначили, що за порушення строків, передбачених пунктом 3.3 цього договору, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що на підставі пункту 5.2 договору поставки позивач нарахував відповідачу пеню за період з 17.11.2013 р. по 14.04.2014 р. в сумі 7090,20 грн.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар за договором поставки №79 від 10.08.2012 р. в сумі 239820,04 грн. та пені за період з 17.11.2013 р. по 14.04.2014 р. в сумі 7090,20 грн. або будь-яких заперечень.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову.
Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що під час звернення із позовом у даній справі позивач мав враховувати вимоги пункту 6.2 договору поставки №79 від 10.08.2012 року, який містить третейське застереження про вирішення усіх спорів, які виникнуть у зв"язку із цим договором, в тому числі - його укладенням, зміною, розірванням, дійсністю/недійсністю, невиконанням, визнанням прав, у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства". А тому, як вважає відповідач, місцевий господарський суд повинен був відповідно до статті 17 Господарського процесуального кодексу України передати матеріали даної справи на розгляд зазначеного третейського суду.
Однак, колегія суддів не може погодитись із такими посиланнями, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявностіі з боку позивача після отримання ним копії позовної заяви і протягом розгляду справи в суді першої інстанції жодних заперечень проти вирішення даного спору в господарському суді.
Окрім цього, у пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі №1-2/2002 /2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Посилання апелянта на порушення господарським судом статті 17 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів, є безпідставними, так як вказана стаття регулює передачу справ з одного господарського суду до іншого господарського суду у разі, якщо справа не підсудна певному господарському суду.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №04-5/120 від 27.06.2007 року підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами.
Таким чином, підсудність стосується розмежування компетенції між окремими господарськими судами, а не між господарським судом та третейським судом, який відповідно до статті 3 Закону України "Про третейські суди" є недержавним незалежним органом, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Також, апелянт вказує на те, що в транспортних накладних, наданих господарському суду першої інстанції, відсутні прізвища, ім"я по-батькові осіб, які отримували товар від позивача, а в товарно-транспортній накладній №ДХВ-076266 від 09.09.2013 року відсутній будь-який підпис, прізвище, ім"я по батькові та штамп відповідача, тобто, не відомо, хто із уповноважених осіб відповідача отримував товар.
Однак, колегія суддів вважає такі посилання необгрунтованими, оскільки на всіх товарно-транспортних накладних наявні підписи представників сторін, скріплені печатками юридичних осіб саме цих сторін, в тому числі і в накладній №ДХВ-076266 від 09.09.2013 року.
При цьому, відповідно до наказу Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за №293/1318, відповідач повідомив позивача про зразки печаток і штампів підрозділів покупця та зразки підписів матеріально відповідальних осіб, уповноважених на отримання товарно - матеріальних цінностей від позивача, при централізовано-кільцевих поставках, про що свідчить копія довіреності №79 від 10.08.2012 р.
До того ж, до розрахунку суми позову позивачем додавався акт звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.01.2013 року по 29.05.2014 року, підписаний предстаниками позивача та відповідача, та скріплений печатками їхніх юридичних осіб.
У вказаному акті перелічені всі товарно-транспортні накладні, за якими поставлявся товар за договором за період з 01.01.2013 року по 29.05.2014 року, в тому числі і ті накладні , копії яких додавалися позивачем до позову.
При цьому, в зазначеному акті вказано, що відповідач погоджується із фактом наявності у нього заборгованості за товар в сумі 239820,04 грн. і жодних заперечень щодо дійсності перелічених в ньому товарно-транспортні накладних вказаний акт не містить.
Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що в транспортних накладних №ДХВ-079859 від 18.09.2013 року, №ДХВ-108653 від 11.12.2013 року та №ДХВ-105096 від 29.11.2013 року містяться посилання на акт, без якого ці накладні не є дійсними, які на адресу відповідача разом з позовом не надходили.
Однак, колегія суддів вважає таке посилання необгрунтованим, оскільки відповідач не навів жодних доводів, яким чином обставина ненадсилання йому копії зазначеного акту впливає на підстави позову.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 року у справі № 922/1398/14 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 21.07.2014 року.
Головуючий суддя (підпис) Сіверін В. І.
Суддя (підпис) Терещенко О.І.
Суддя (підпис) Медуниця О.Є.
З оригіналом згідно:
Помічник судді Євтушенко Є.В.
21.07.14 р.