22 липня 2014 року Справа № 915/965/14
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
при секретарі Сьяновій О.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: прокурор Єрошкін В.В., наказ № 645к від 19.06.2014;
від відповідача-1: Сапожник А.А., довіреність № 172/08/07 від 03.02.2014;
до відповідача-2: Стоянова Г.П., довіреність № 141/1 від 30.07.2013;
Кузнєцов О.І., довіреність № 141/3 від 30.07.2013.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/965/14
за позовом: Виконувача обов'язків прокурора Центрального району м.Миколаєва, вул. Нікольська,73, м. Миколаїв, 54001
до відповідача-1: Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, вул. Адмірала Макарова,7, м.Миколаїв, 54030,
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж", вул. Нікольська,7, м.Миколаїв,54030,
про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 06.06.2013 року та № 2 від 01.10.2013 року до договору про закупівлю робіт за державні кошти від 28.11.2012 № 1019,-
Виконувач обов'язків прокурора Центрального району м.Миколаєва звернувся до господарського суду з позовом до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж" про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 06.06.2013 року та № 2 від 01.10.2013 року до договору про закупівлю робіт за державні кошти від 28.11.2012 № 1019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що спірні додаткові угоди були укладені з порушенням ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», внаслідок чого, останні не відповідають ч.1 ст. 203 ЦК України, що згідно ст. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
Заперечуючи проти позову, відповідач-1 та відповідач-2 зазначили, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення вимог закону при укладенні оскаржуваних додаткових угод, які жодним чином не вплинули на виконання умов договору про закупівлю робіт за державні кошти № 1019 від 28.11.2012р. та не змінили його предмету. Крім того, жодна норма статті 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель» не була порушена або застосована до укладеного між відповідачами договору, а тому правові підстави для визнання додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору, відсутні.
У судових засіданнях представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та у відзиві відповідно.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
28 листопада 2012 року між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (надалі-відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж" (надалі-відповідач-2) було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти, відповідно до умов якого, відповідач- 2 зобов'язався виконати відповідачу-1 роботи по реконструкції скверу «Пролетарський», обмеженого вулицями Адміральською - 1 Слобідською - Нікольською - Інженерною в Центральному районі, м. Миколаєва, а відповідач-прийняти та оплатити такі послуги.
Розділом третім договору сторони визначили ціну договору. Так, у відповідності до п.3.1 договору, ціна договору згідно обраної пропозиції конкурсних торгів становить 15536764,12 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору сторони домовились, що розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем-1 після пред'явлення відповідачем- 2 рахунку на оплату послуг, після підписання сторонами актів виконаних робіт.
В подальшому, 06.06.2013 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої внесені доповнення до договору в розділ IV «Порядок здійснення оплати», а саме: Пунктом 4.3 визначено, що замовник приймає на себе зобов'язання перерахувати підрядчику аванс 30% загальної кошторисної вартості робіт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1764 від 27.12.2001 на термін не більше трьох місяців.
01.10.2013 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якого внесені доповнення до п.7.3 договору абзацом такого змісту: «замовник має право вимагати від підрядника виконання лише тих зобов'язань, які були належним чином оплачені замовником, відповідно до положень розділу IV цього договору. У разі відсутності фінансування за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку та при недостатності фінансування в межах, передбачених пунктом 3.1, підрядник звільняється від обов'язку виконувати свої зобов'язання за цим договором. Терміни поновлення виконання підрядником своїх зобов'язань уточнюються сторонами додатково в залежності від поновлення фінансування та можливостей замовника виконувати свої грошові зобов'язання перед підрядником».
Також, відповідно до додаткової угоди №2 від 01.10.2013, внесені доповнення до договору в розділ VII «Відповідальність сторін», а саме: «Підрядник несе відповідальність перед замовником щодо виконання взятих на себе зобов'язань, у т.ч. своєчасної оплати, які передбачені договорами субпідряду. Підрядник звільняється від відповідальності перед замовником у випадку порушення замовником строків оплати наданих послуг, чи внаслідок припинення фінансування в межах, передбачених пунктом 3.1».
Однією з підстав недійсності додаткової угоди № 1 від 06.06.2013 року позивач зазначає те, що під час укладання відповідачем-1 та відповідачем-2 договору про закупівлю робіт за державні кошті від 21.11.2012 року попередня оплата не передбачалася. За таких обставин, позивач зазначає, що уклавши додаткову угоду № 1 відповідач-1 та відповідач-2 змінили істотні умови основного договору, чим порушили положення п. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», яким встановлено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції переможця процедури закупівлі.
Проаналізувавши умови договору про закупівлю робіт за державні кошті від 21.11.2012 року, укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж", суд дійшов висновку, що укладаючи вказаний договір, сторони взяли за основу типовий договір про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, форму якого затверджено наказом Мінекономіки від 27.07.2010р. №925 «Про затвердження типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти та Інструкції щодо заповнення типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти".
Господарський суд також дійшов висновку, що підписуючи вказаний договір, відповідач-1 та відповідач-2 жодним чином не видозмінювали структуру та зміст типового договору.
Разом з тим частиною 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Таким чином, укладаючи додаткову угоду № 1 до договору, відповідач-1 та відповідач-2 конкретизували порядок оплати послуг, при цьому не змінивши предмету договору та його істотних умов.
Відповідно до п. 13 до Розділу ХІІ Інструкції щодо заповнення типового договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, у разі виникнення необхідності конкретизації умов договору сторони мають право викласти їх у додатках до договору, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 6.4.4. основного договору передбачено, що усі права та обов'язки підрядника визначаються виходячи з правового регулювання конкретних видів договорів відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір про закупівлю робіт за державні кошти № 1019 від 28.11.2012р. за своєю юридичною природою та ознакам відповідає договору підряду, основні характеристики та правові засади укладання якого викладені в главі 61 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Стаття 854 ЦК передбачає загальне правило про оплату роботи замовником після остаточної здачі роботи, але за умови, що роботу виконано належним чином і у встановлений строк. Разом із тим, за згодою сторін, можливим є інший порядок розрахунків, зокрема поетапна оплата робіт (за договором будівельного підряду), видача підряднику авансу чи завдатку (договір будівельного підряду, договір побутового підряду).
Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Вчинений правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підписуючи оскаржувану додаткову угоду № 1 відповідач-1 та відповідач-2 діяли виключно в межах, передбачених чинним законодавством, тому підстави для визнання останньої згідно ст. 215 ЦК України у суду відсутні.
Іншою підставою недійсності додаткової угоди № 2 від 01.10.2013 року, укладеної між відповідачем-1 та відповідачем-2 позивачем зазначено те, що право відповідача-1 вимагати від відповідача-2 виконання лише тих зобов'язань, які були належним чином оплачені відповідачем-2, суперечить змісту пропозиції конкурсних торгів та змісту статті 629 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем-2 було належним чином та у відповідності з умовами основного договору виконано усі роботи щодо проведення реконструкції скверу «Пролетарський», які приймалися відповідачем-1 в повному обсязі, про що свідчать акти прийняття виконаних робіт, підписані уповноваженими представниками відповідача-1 та відповідача-2, а саме: акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. №: 59/1, 59/2,59/3; акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. №: 94/1, 94/2,94/3,94/4,94/5; акти приймання виконаних будівельних робіт за червень 2013р. №: 35,36, 37; акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013р. №: 42, 43, 44,45,46,47,47-1,48,49,50,51; акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013р. №: 64, 64-1, 65, 66, 67, 69, 69-1, 70, 71, 71-1, 72; акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014р. №: 3, 3-1. (а.с.5-197, т.ІІ).
Крім того, наявним у матеріалах справи актом перевірки державних закупівель департаменту ЖКГ за період з 01.01.2013 по 01.03.2014, складеного Миколаївською об'єднаною державною фінансовою інспекцією від 29.05.2014 р. встановлено, що договір № 1019 від 28.11.2012 та додаткова угода № 1 та № 2 до цього договору відповідають вимогам п. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що також спростовує посилання позивача. (а.с.203-208, т.ІІ).
Господарський суд наголошує, що стаття 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлює вичерпні підстави для визнання договору про закупівлю недійсним.
Так, згідно цієї статті, договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків.
Жодна з вказаних підстав не була порушена або застосована до укладеного між відповідачами договору, а тому правові підстави для визнання додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору, у суду відсутні.
З наведеного можна зробити висновок про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення вимог закону при укладенні оскаржуваних додаткових угод, які жодним чином не вплинули на виконання умов договору про закупівлю робіт за державні кошти № 1019 від 28.11.2012р. та не змінили його предмету.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання оскаржуваних додаткових угод № 1 від 06.06.2013р. та № 2 від 01.10.2013р. недійсними.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 24.07.2014р.
Суддя С.М. Коваль