04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" липня 2014 р. Справа№ 910/9294/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
за участю представників cторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: Мединський М.М., довіреність б/н від 07.06.2013 року,
третьої особи: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна"
на рішення господарського суду м. Києва
від 16.04.2014 року
у справі №910/9294/13 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна"
до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест"
про визнання недійсним договору поруки
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсним договору поруки.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.04.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Ніко-Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2014 року у справі №910/9294/13 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
20.08.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "Омега банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (далі - позичальник, третя особа) було укладено Кредитний договір № 837 К-Н.
20.08.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" (далі - позивач, поручитель) було укладено Договір поруки № 359 І-Н (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кошів, наданих банком позичальнику в межах кредитної лінії, що не поновлюється, згідно Кредитного договору, у сумі 20 250 000,00 доларів США строком по 20.08.2015 р. включно.
18.06.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, згідно з яким до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - відповідач) перейшло право вимоги за Кредитним договором, а відповідно, і за оспорюваним Договором поруки.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає про те, що Договір поруки було підписано з боку позивача Директором Івченко В.О. без достатніх повноважень на його укладення, внаслідок чого, на думку позивача, Договір поруки підлягає визнанню недійсним судом.
Відповідно до п. 9.8. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" (Протокол № 11 від 03.07.2006 р.), в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного Договору поруки, до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників належить, зокрема, затвердження договорів (угод), що перевищують розмір у 1 000 000,00 грн.
Згідно з п. 10.3 Статуту директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників.
З огляду на вищенаведене, Загальними зборами учасників позивача мала бути надана згода на укладення директором Договору поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
Згідно з ч. 1 ст. 59 та п. "і" ч. 5 ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції Загальних зборів належить, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Згідно з ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом встановлено, що рішенням Загальних зборів учасників позивача, оформленого протоколом № 14 від 12.08.2008 р., було надано повноваження директору Івченко В.О. на укладення від імені позивача з Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" Договору поруки, та інших супутних договорів та документів, необхідних для укладення Договору поруки. Належним чином засвідчена копія вищезазначеного протоколу міститься в матеріалах справи.
В абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 (далі - Постанова) зазначено про те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з п. 2.5.1. Постанови визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
З матеріалів справи вбачається, що директор позивача діяв в межах повноважень, наданих йому Загальними зборами учасників позивача при укладенні оспорюваного Договору поруки.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2014 року у справі №910/9294/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" на рішення господарського суду м. Києва задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2014 року у справі №910/9294/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" на рішення господарського суду м. Києва - без задоволення.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран