ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9274/14 15.07.14
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Обслуговуючого кооперативу «Севастопольський»
про стягнення 73 678,79 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Перов Ю.П. (представник за довіреністю №1/3 від 03.06.2014р.);
Шевченко В.С. (представник за довіреністю №01/01 від 01.03.2014р.);
Ганджа А.М. (голова правління).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Севастопольський» (надалі - відповідач) суми в розмірі 73 678,79 грн. за Договором про надання юридичних послуг від 03.01.2010р., з яких 72 400,00 сума основного боргу, 1 278,79 грн. сума 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані, тим що в результаті укладеного між позивачем та первісним кредитором ФОП ОСОБА_5 Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р., відповідно до якого первісний кредитор продав (переуступив) позивачу боргові зобов'язання за Договором про надання юридичних послуг від 03.01.2010р., укладеного між первісним кредитором та відповідачем, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за надані первісним кредитором юридичні послуги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, відповідно до змісту яких заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, при цьому, крім всього іншого, посилався на те, що первісний кредитор не мав права надавати відповідачу, вказані в актах здачі-приймання наданих послуг, юридичні послуги, оскільки такі види діяльності підлягають ліцензуванню, заперечував також проти такого виду зміни кредитора у зобов'язанні, вказав також на те, що Договору про надання юридичних послуг від 01.01.2010р., який є предметом Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р. не існує, крім того, вказав, що його не було повідомлено про зміну кредитора у зобов'язанні, як того вимагають положення Цивільного кодексу України та Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р., а також, позивачем не надано доказів на підтвердження перерахування винагороди за передачу боргових зобов'язань в порядку, визначеному Договором купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/9274/14, розгляд було призначено на 10.06.2014р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2014р. у зв'язку з витребуванням від позивача додаткових доказів по справі, розгляд справи було відкладено до 17.06.2014р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2014р. у зв'язку з витребуванням від позивача додаткових доказів по справі, розгляд справи було відкладено до 08.07.2014р. Крім того, судом було направлено запит до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про надання інформації в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2014р. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання та неподанням ним доказів на вимогу ухвали від 17.06.2014р., розгляд справи було відкладено до 15.07.2014р. Крім того, направлено запит до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про надання інформації в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
В судове засідання 15.07.2014р. представник від позивача не з'явився, вимог ухвал суду від 17.06.2014р. та від 08.07.2014р. в частині подання витребуваних судом доказів не виконав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 15 липня 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03 січня 2010р. між Обслуговуючим кооперативом «Севастопольський» (замовник - за Договором) та СПД ОСОБА_5 (юридична фірма - за Договором, надалі також первісний кредитор) було укладено Договір про надання юридичних послуг (надалі - Договір 1), відповідно до умов якого відповідач доручав, первісний кредитор брав на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.
В розділі 2 Договору 1 (пункти 2.1. - 2.4.) сторони погодили види правової роботи, яку виконує юридична фірма для замовника.
Згідно п. п. 4.1., 4.2. Договору 1 за роботу, виконану юридичною фірмою, замовник сплачує грошову винагороду в розмірі, що окремо визначається сторонами шляхом переговорів з урахуванням складності питання та інших обставин. Замовник в будь-якому разі сплачує винагороду в сумі не меншій 25 (двадцяти п'яти) відсотків від ціни судового позову або розміру інших задоволених майнових вимог в разі, якщо щодо замовника прийнято (повністю або частково) позитивне рішення та (або) отриманий позитивний економічний ефект.
Відповідно до п. п. 4.3., 4.4. Договору 1 завершення робіт з консультування визначається моментом підписання акту прийому-передачі виконаних робіт. Виплата винагороди згідно Договору відбувається шляхом перерахування замовником зазначеної у відповідному акті прийому-передачі виконаних робіт суми на розрахунковий рахунок юридичної фірми у термін 10 днів з моменту підписання даного акту.
На виконання умов Договору 1 між первісним кредитором та відповідачем були підписані акти здачі-приймання наданих послуг, а саме:
Акт №4 здачі-приймання наданих послуг від 15.11.2011р. на загальну суму 22 300,00 грн.;
Акт №01 здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р. на загальну суму 26 100,00 грн.;
Акт №02 здачі-приймання наданих послуг від 15.05.2012р. на загальну суму 24 000,00 грн. (копії зазначених актів містяться в матеріалах справи).
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто. (ст. 902 Цивільного кодексу України).
Статтею 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. (стаття 905 Цивільного кодексу України).
01.10.2012р. між первісним кредитором (продавець - за Договором) та позивачем (покупець - за Договором, надалі також новий кредитор) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань (надалі - Договір 2), відповідно до змісту якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на боргові зобов'язання, який включає в себе Договір про надання юридичних послуг, а покупець приймає такі боргові зобов'язання та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду (п. 3.1. Договору 2). Загальна сума заборгованості за Договором про надання юридичних послуг від 01.01.2010р., що входять до боргових зобов'язань на дату підписання договору, складає 72 400,00 грн. (сума боргу по сплаті вартості послуг - 72 400,00 грн., сума 35 річних - 1 278,79 грн.) (п. 3.2. Договору 2).
Згідно п. 4.1. Договору 2 на підтвердження факту передачі боргових зобов'язань, в момент укладення цього договору продавець зобов'язується передати покупцю боргові документи. Передача боргових зобов'язань покупцю підтверджується підписанням відповідних актів прийому передачі сторонами договору.
У відповідності до положень пунктів 5.1., 5.2. Договору 2 винагорода в якості компенсації вартості боргових зобов'язань, сплачується у національній валюті України та складає 5 000,00 грн. Покупець сплачує винагороду після підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі боргових зобов'язань та боргових документів від продавця шляхом перерахування коштів на рахунок продавця протягом двох місяців з дати підписання договору.
На підтвердження передачі боргових документів між сторонами Договору 2 підписано акт приймання-передачі боргових документів (додаток №1 до Договору 2), а також підписано акт приймання-передачі боргових зобов'язань на загальну суму 72 400,00 грн. (додаток №2 до Договору 2) (копії зазначених актів в матеріалах справи), а також надано до матеріалів справи копію квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 10.10.2012р. на суму 5 000,00 грн. (винагорода первісного кредитора згідно п. 5.1. Договору 2), копію повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні від 02.10.2012р. (п. 4.2. Договору 2).
Позивачем було направлено на адресу відповідача (за змістом тексту позовної заяви) претензію від 03.10.2012р. про сплату суми боргу в розмірі 72 400,00 грн., проте доказів направлення вказаної претензії позивачем до матеріалів справи не додано, тоді як на першій сторінці претензії міститься відмітка про отримання вказаної претензії невстановленою особою з відтиском печатки відповідача.
Відповідач гарантійним листом від 08.10.2012р. повідомив позивачу, що визнає суму боргу в розмірі 72 400,00 грн. та зобов'язувався сплатити дану суму в строк до 31.12.2012р.
У зв'язку з тим, що відповідач суму боргу перед новим кредитором не погасив, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір про надання юридичних послуг від 03.01.2010р., укладений між первісним кредитором та відповідачем містить перелік правової роботи, яку зобов'язувався надавати первісний кредитор відповідачу (розділ 2 Договору 1), це, зокрема, перевірка відповідності законодавству внутрішніх документів замовника, їх візування, надання допомоги замовнику з підготовки та правильного оформлення документів (п. 2.1.1. Договору 1); участь у підготовці різного роду договорів, що укладаються замовником з іншими юридичними та фізичними особами, їх візування, надання допомоги щодо організації контролю за виконанням цих договорів, стеження за застосуванням передбачених законом та договором санкцій щодо клієнтів і контрагентів ,які не виконують договірних зобов'язань, порушують права та законні інтереси замовника (п. 2.1.2. Договору 1); здійснення претензійної роботи за матеріалами, наданими замовником (п. 2.1.3. Договору); надання допомоги з організації та здійснення контролю за дотриманням замовником встановленого законодавством порядку укладання трудових договорів та виконання інших зобов'язань власника у трудових правовідносинах, проводить інструктаж працівників, які відповідають за оформлення документів про прийняття на роботу, звільнення, виплату заробітної плати, тощо, складає висновки про законність відповідних дій та рішень (п. 2.1.5. Договору 1); представлення у встановленому порядку інтересів замовника в судах загальної юрисдикції та господарських судах, а також інших органах публічної влади при розгляді правових питань, складає з цією метою проекти необхідних процесуальних документів, скарг, претензій ,позовних заяв, тощо (п. 2.1.6. Договору 1); узагальнення та аналіз результатів розгляду судових, інших справ та спільно з замовником - результатів розгляду претензій, практики укладання та виконання договорів - надання замовнику пропозицій з усунення виявлених недоліків (п. 2.1.7. Договору 1); надання усних консультацій, надання письмових висновків, довідок з правових питань, що виникають у діяльності замовника (п. 2.1.8. Договору 1); за окремим рішенням замовника участь у розробці пропозицій за підсумками фінансово-господарської діяльності (п. 2.1.9 Договору 1); готує за дорученням замовника матеріали про розкрадання, розтрати, нестачі та інші правопорушення для передачі слідчим, судовим органам, а також вживає заходів щодо відшкодування збитків, завданих замовнику (п. 2.1.10. Договору 1); організація систематичного обліку та збереження нормативних актів, що надходять до замовника та видаються ним, створення бібліотеки юридичної літератури (п. 2.1.11. Договору 1); інформування замовника про нове законодавство, організовує спільно з замовником вивчення нормативних актів, що стосуються його діяльності, забезпечує прийом працівників замовника та консультує їх з правових питань (п. 2.1.12. Договору 1).
В той же час, з наявних в матеріалах справи актів здачі-приймання наданих послуг вбачається, що первісним кредитором були надані відповідачу послуги, а саме, підготовка проекту документації для приватизації земельної ділянки шляхом звернення до КМДА, зібрання пакету документації для звернення до суду з метою приватизації земельної ділянки, якщо КМДА відмовить у приватизації (Акт №04 здачі-приймання наданих послуг від 15.11.2011р.); підготовка проекту документації для приватизації приміщень, що розташовані на території ОК «Севастопольський», здійснення роботи по розробці проекту дозвільної документації для будівництва нових приміщень на території ОК «Севастопольський», розробка технічної документації для проведення будівельних робіт по спорудженню нових приміщень (Акт №01 здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р.); здійснення роботи по розробці проекту дозвільної документації для будівництва нових гаражних боксів на території ОК «Севастопольський», та реконструкції старих гаражних боксів, розробка технічної документації для проведення будівельних робіт для будівництва нових гаражів та реконструкції старих гаражних боксів (Акт №02 здачі-приймання наданих послуг від 15.05.2012р.).
У відповідності до положень ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Статтею 7 Господарського кодексу України встановлено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно ст. 12 Господарського кодексу України основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Відповідно до ст. 1 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва.
Згідно ст. 26 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до ст. 31 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, що діяла станом на момент підписання актів здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р. та від 15.05.2012р.) проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
Відповідно до ст. 1 закону України «Про архітектурну діяльність» проект - документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил; завдання на проектування - документ, у якому містяться обґрунтовані в межах законодавства вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта архітектури, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і який складається відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов.
Згідно ст. 7 закону України «Про архітектурну діяльність» проект об'єкта архітектури розробляється під керівництвом або з обов'язковою участю головного архітектора проекту та/або головного інженера проекту, які мають відповідний кваліфікаційний сертифікат. Проект об'єкта архітектури завіряється підписом і скріплюється особистою печаткою головного архітектора проекту та/або головного інженера проекту, які мають кваліфікаційний сертифікат.
Відповідно до ст. 17 закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції, що діяла станом на момент підписання актів здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р. та від 15.05.2012р.) господарська діяльність, пов'язана із створенням об'єкта архітектури, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, визначається Кабінетом Міністрів України. Органами ліцензування є Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи. Відповідальні виконавці окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, проходять професійну атестацію. Перелік таких видів робіт (послуг) і порядок професійної атестації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно переліку видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, відповідальні виконавці яких проходять професійну атестацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №554 від 23.05.2011р. до нього віднесено, зокрема, розроблення містобудівної документації, архітектурне та інженерно-будівельне проектування.
Відповідно до Порядку проведення професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №554 від 23.05.2011р., зокрема, п. 2. Кваліфікаційний сертифікат - документ установленого зразка, що підтверджує відповідність виконавця кваліфікаційним характеристикам професій працівників та його спроможність виконувати окремі роботи (надавати послуги), пов'язані із створенням об'єктів архітектури, що зазначені в такому документі і належать до видів робіт (послуг), перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N554; п. 3. Професійна атестація проводиться Атестаційною архітектурно-будівельною комісією на підставі кваліфікаційних характеристик професій працівників; п. 10. Рішення про видачу кваліфікаційного сертифіката приймається у разі відповідності виконавця кваліфікаційним вимогам і підтвердження його професійної спеціалізації, рівня кваліфікації і знань. п. 13. Комісія протягом п'яти робочих днів після прийняття рішення про видачу кваліфікаційного сертифіката вносить до реєстру атестованих осіб відомості про особу, що його отримала. Реєстр атестованих осіб ведеться у порядку, визначеному положенням про Комісію. п. 15. На підставі рішення про видачу кваліфікаційного сертифіката та документа про внесення плати за проведення професійної атестації виконавцю видається відповідний кваліфікаційний сертифікат за формою, затвердженою Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Кваліфікаційний сертифікат підписується головою Комісії або його заступником. п. 16. Виконавці, які одержали кваліфікаційний сертифікат, можуть виконувати окремі види робіт (надавати послуги), пов'язані із створенням об'єкта архітектури, без відповідної ліцензії, несуть відповідальність за неналежне виконання робіт (надання послуг), спроможність виконувати які підтверджена кваліфікаційним сертифікатом, та порушення вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Відповідно до ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов'язаний, зокрема, у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності.
Пунктом 11. ч. 1 ст. 9 закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає будівельна діяльність.
Відповідно до п. п. 2, 3, 10 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1396 від 05.12.2007р. юридична особа та фізична особа (підприємець) - суб'єкти господарської діяльності (далі - суб'єкти будівельної діяльності), що мають намір провадити будівельну діяльність, повинні отримати ліцензію згідно з цим Порядком. Ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - орган ліцензування). У ліцензії зазначається: найменування органу ліцензування, що видав ліцензію; вид господарської діяльності, на право провадження якого видається ліцензія; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи (підприємця); ідентифікаційний код юридичної особи або фізичної особи (підприємця) - платника податків та інших обов'язкових платежів; місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (підприємця); дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії; строк дії ліцензії; посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію; дата видачі ліцензії; інформація про наявність додатка до ліцензії (із зазначенням кількості сторінок) з переліком робіт. Ліцензія та додаток до неї підписуються керівником органу ліцензування або його заступником та скріплюються печаткою цього органу.
Позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження здійснення первісним кредитором господарської діяльності щодо підготовки проекту документації для приватизації приміщень, що розташовані на території ОК «Севастопольський», здійснення роботи по розробці проекту дозвільної документації для будівництва нових приміщень на території ОК «Севастопольський», розробка технічної документації для проведення будівельних робіт по спорудженню нових приміщень (Акт №01 здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р.); здійснення роботи по розробці проекту дозвільної документації для будівництва нових гаражних боксів на території ОК «Севастопольський», та реконструкції старих гаражних боксів, розробка технічної документації для проведення будівельних робіт для будівництва нових гаражів та реконструкції старих гаражних боксів (Акт №02 здачі-приймання наданих послуг від 15.05.2012р.).
Відповідно до ст. 1 закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
Згідно ст. 17 закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі повинні міститися такі відомості щодо фізичної особи - підприємця, зокрема, види діяльності;
Відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі інформації видами діяльності первісного кредитора є нотаріальна та інша юридична діяльність, інші послуги у сфері страхування (основний вид діяльності), допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення, консультування з питань комерційної діяльності та управління, інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва, здавання в оренду власного нерухомого майна, проте вказана в актах здачі-приймання наданих послуг, підписаних між первісним кредитором та відповідачем, господарська діяльність підпадає під Класифікацію видів економічної діяльності ДК 009:2010 Національного класифікатора України, який прийнято та якому надано чинності Наказом Держспоживстандарту України №457 від 11.10.2010р. під код КВЕД «Діяльність у сфері архітектури, інженерно-технічне проектування в промисловості та будівництві».
Таким чином, зазначені в актах здачі-приймання наданих послуг види діяльності не узгоджуються ані з положеннями Розділу 2 Договору 1 щодо переліку правової роботи, яку мав виконувати первісний кредитор, ані з видами діяльності первісного кредитора, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і які є достовірними відповідно до ст. 18 закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Згідно ст. 1 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
У відповідності до п. 2.2. Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення).
Таким чином, оскільки в акті №01 здачі-приймання наданих послуг від 25.02.2012р. та акті №02 здачі-приймання наданих послуг від 15.05.2012р. відображені господарські операції, які потребували при їх здійсненні наявність у первісного кредитора відповідних дозвільних документів, а саме кваліфікаційного сертифікату або ліцензії, вони не є первинними документами в розумінні ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88.
Відповідно до Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р. первісний кредитор продав (переуступив) позивачу права на боргові зобов'язання, який включає в себе Договір про надання юридичних послуг, а покупець прийняв такі боргові зобов'язання.
При цьому, господарський суд критично відноситься до тверджень відповідача щодо різновиду правочину про зміну кредитора у зобов'язанні, оскільки відповідно до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак, як вбачається зі змісту Договору 2 первісний кредитор та новий кредитор встановили загальну заборгованість за Договором про надання юридичних послуг від 01 січня 2010 року в розмірі 72 400,00 грн. (п. 3.2. Договору 2); права, що переходять до покупця за Договором про надання юридичних послуг від 01 січня 2010 року у зв'язку з продажем боргових зобов'язань (п. 3.3. Договору 2).
Відповідно до ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи правовідносини між первісним кредитором та відповідачем регулювались Договором про надання юридичних послуг від 03 січня 2010р., тоді як предметом Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р. є боргові зобов'язання за Договором про надання юридичних послуг від 01 січня 2010р. Будь-яких додатків, додаткових угод про внесення змін до Договору 2 позивачем до матеріалів справи не надано.
Позивачем надано до матеріалів справи копію квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 10.10.2012р. на суму 5 000,00 грн. на підтвердження сплати передбаченої п. 5.2. Договору 2 винагороди первісному кредитору за передачу боргових зобов'язань новому кредитору, проте зазначеним пунктом договору передбачено сплату вказаної винагороди шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.
Відповідно до ст. 1 закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі, тоді як отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Згідно ст. 4, 7 закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Як вбачається з матеріалів справи, у первісного кредитора відкрито поточний рахунок №26006057865600 в ПАТ «УкрСиббанк» (вказаний рахунок зазначено в актах здачі-приймання наданих послуг, Договорі купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.10.2012р.).
Судом в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України було направлено запит до ПАТ «УкрСиббанк» №06-37.1/2180/14 від 08.07.2014р., проте відповіді на нього до суду станом на час винесення рішення у справі не надійшло.
Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доказів на підтвердження перерахування позивачем первісному кредитору суми винагороди в порядку, передбаченому п. 5.2. Договору 2 позивачем не надано, в тому числі на вимогу ухвали суду від 10.06.2014р.
Щодо повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні господарський суд відзначає, що в матеріалах справи містяться копії листів від 02.10.2012р., які за своєю правовою природою відрізняються один від одного.
Так, позивачем додано до позовної заяву копію листа від 02.10.2012р. про зміну кредитора у зобов'язанні без доказів направлення чи отримання відповідачу, тоді як на вимогу ухвали суду від 10.06.2014р. позивачем долучено до матеріалів справи копію такого ж повідомлення з підписом про отримання вказаного повідомлення невстановленої особи та відтиском печатки відповідача.
Крім того, згідно п. 4.2. Договору 2 продавець зобов'язувався повідомити боржника про укладення цього договору протягом 10 робочих днів з дати підписання договору.
З жодного з листів від 02.10.2012р. про зміну кредитора у зобов'язанні, наявних в матеріалах справи, не вбачається коли саме було повідомлено відповідача про зміну кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. ст. 512 - 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статею 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження моменту отримання повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні та доказів на підтвердження ким саме було отримано вказане повідомлення, у відповідача відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України виникло право не виконувати свій обов'язок перед новим кредитором.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9274/14 є недоведеними та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір, у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір», покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.07.2014р.
Суддя Морозов С.М.