Справа: № 2а/2370/3308/12 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
Іменем України
05 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаль М.І.,
при секретарі: Колотушко Г.О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкасах на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003852304 від 09.08.2012 року.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року позовні вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.
З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що посадовими особами ДПІ у м. Черкасах здійснена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ММ Пекеджінг Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кміс-Торгмаш МК» за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, за результатами якої складено акт від 23.07.2012 року № 135/23-2/32654262.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, ст. 201, п. 201.7, ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту за квітень 2012 року на суму 70 128 грн. за господарськими операціями з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» з поставки етилацетату, та заниження податку на додану вартість за квітень 2012 року у сумі 70 128 грн..
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №00003852304 від 09.08.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87 660 грн., в тому числі 70 128 грн. за основним платежем та 17 532 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на акт перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 03.07.2012 року №440/22-317/37740366 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року», яким встановлено відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, відсутність трудових ресурсів та основних засобів, що підтверджує неможливість фактичного здійснення господарських операцій ТОВ «Кміс -Торгмаш МК».
В акті перевірки відповідач посилається на безтоварність господарських операцій з придбання етилацетату, та на відсутність у товарно-транспортних накладних даних, які повинні ідентифікувати суб'єкти господарювання, а саме: коди перевізника, вантажовідправника, дані про посаду особи, яка дозволила відпуск, масу вантажу та особу, яка здавала вантаж для перевезення,
З матеріалів справи слідує, що між позивачем та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» укладений договір №1202 від 14.02.2012 року на поставку товару в асортименті, кількості і по цінах у відповідності з товарними (товарно-транспортними) накладними, які в якості додатків є складовими частинами цього договору.
Умовами договору передбачено, що товар поставляється (передається, відвантажується) позивачеві в узгоджені сторонами терміни згідно з товарними (товарно-транспортними) накладними (актами) на кожну партію Товару на умовах поставки м. Черкаси, склад позивача, транспортування товару здійснюється ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» за свій рахунок та своїми засобами, якщо сторонами не досягнута інша домовленість.
На виконання зобов'язань за вказаним договором ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» поставив позивачеві 23 400 кг етилацетату трьома партіями за видатковими накладними: № РН-0000235 від 02.04.2012 року, № РН-0000244 від 02.04.2012 року, №РН-0000297 від 27.04.2012 року.
Перевезення товару здійснював фізична-особа-підприємець ОСОБА_3 на автомобілі КАМАЗНОМЕР_1, замовник та вантажовідправник ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», вантажоодержувач ТОВ «ММ Пекеджинг Україна», пункт навантаження м. Київ, вул. Богатирська, 3г, пункт розвантаження м. Черкаси, вул. Чигиринська, 21-25 за товарно-транспортними накладними №235 від 02.04.2012 року, №244 від 03.04.2012 року та № 297 від 27.04.2012 року.
Контрагент позивача надав податкові накладні про постачання товару.
Вказані видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні були надані позивачем при проведенні перевірки, що відображено в акті перевірки ДПІ у м. Черкасах від 23.07.2012 року №135/23-2/32654262.
Відповідно до приписів п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, при отриманні податкових накладних, які засвідчують постачання товару, у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.
Так, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 ст. 198 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 ст. 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.
Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських правовідносин не підтверджені відповідними доказами.
Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача про відсутність у товарно-транспортних накладних маси товару, кодів перевізника, вантажовідправника, посад особи, що дозволила відпуск та особи, яка здавала вантаж для перевезення, оскільки наявність незначних недоліків не підтверджують безтоварність господарських операцій з поставки товару ТОВ «Кміс-Торгмаш МК».
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Здійснення господарських операцій позивача з придбання товару у ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку, а право на податковий кредит відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України підтверджується податковими накладними.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятого спірного повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м. Черкасах - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 13.06.2014 року.
Головуючий суддя: Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.
.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.