ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/8482/14 08.07.14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Розівський елеватор"
до Аграрного фонду
про стягнення 120 312,54 грн.
Суддя Бондаренко Г. П.
Представники сторін:
Від позивача Панкєєв Я. В. (дов. б/н від 10.06.2014)
Від відповідача Деруга Н. О. (дов. № 384 від 08.04.2014)
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 08.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "Розівський елеватор" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Аграрного фонду (далі - відповідач) про стягнення 120 312,54 грн. заборгованості за договором складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010, а також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8482/14, розгляд справи призначено на 24.06.2014.
В судовому засідання 24.06.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 08.07.2014.
В судовому засіданні 24.06.2014 представником позивача було подано заяву, якою позивач зменшує свої позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 75673, 54 грн. за надані послуги по відвантаженню зерна, оскільки послуги позивача щодо зберігання зерна були повністю оплачені відповідачем.
Зазначена заява була прийнята судом в порядку ст. 22 ГПК України, в подальшому розгляд позовних вимог здійснюється з врахуванням такої заяви від 24.06.2014 року. Отже, спір у справі стосується виконання відповідачем оплати заборгованості за послуги відвантаження зерна, які були надані позивачем у справі відповідачеві.
07.07.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем подано додаткові пояснення по справі.
08.07.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подано письмові пояснення.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010 в частині оплати послуг з відвантаження зерна в березні - квітні 2011 року.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав відсутності у нього заборгованості перед позивачем за договором складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
30.07.2010 року між позивачем в особі відокремленого підрозділу філії Троянівський елеватор, як зерновим складом, та відповідачем, як поклажодавцем, був укладений договір складського зберігання зерна № 431/10.
Згідно до п. 1.1 договору, поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло та карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначений ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Відповідно до п. 3.1.3. договору, зерновий склад зобов'язаний повідомити поклажодавця про умови зберігання зерна.
Пунктом 3.1.4. договору, сторони визначили, що зерновий склад зобов'язаний надати додаткові послуги у разі одержання від поклажодавця письмового замовлення на такі послуги.
Згідно п. 3.3.2 договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному підпунктом 3.1.4. цього договору.
Розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється Поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів (п. 4.1. договору).
Пунктом 4.3. договору сторони погодили розмір плати (тариф) за надання послуг, а саме: приймання, за тонну фізичної ваги - «------»; зберігання, за тонну за 30 календарних днів - 17, 50 грн.; відвантаження, за тонну - «------»; додаткові послуги - «------».
Пунктом 4.4. договору сторонами погоджено, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання в строк до ----200-----року ( з урахуванням протоколу розбіжностей № 2 від 20.07.2010 року).
Пунктом 4.5 договору сторони погодити, що відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після оплати послуг за зберігання зернового складу у повному обсязі.
Строк дії договору визначений сторонами в п. 8.1. договору до виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
12.08.2011 між позивачем, в особі відокремленого підрозділу філії Троянівський елеватор, як зерновим складом та відповідачем, як поклажодавцем був укладений договір складського зберігання зерна № 307/11, в пункті 9.1. якого сторони визначили (п. 1 додаткового договору до договору складського зберігання зерна від 12.08.2011 № 307/11 від 31.12.2013), що дія цього договору розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли з 01.01.2011 року. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 01.05.2014 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Пунктом 5.1. договору складського зберігання зерна від 12.08.2011 № 307/11 передбачено, що розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.
Пунктом 5.3. зазначеного договору сторони погодили розмір відшкодування витрат, а саме: приймання, за тонну фізичної ваги «----»; зберігання, за тонну за місяць - 17, 50 грн.; відвантаження, за тонну - «------»; додаткові послуги - «------».
Відповідно до п. 5.4. зазначеного договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів відшкодування витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2011 та 21.04.2011 відповідач надав позивачу дозволи на відвантаження зерна № 41-09/717 на пшеницю 3 кл. 2010 року, кількість тон - 1 955, 349, № 41-09/1256 на пшеницю 3 класу 2010 року, кількість тонн 451, 349, № 41-09/1248 на пшеницю 2 класу 2010 року, кількість тонн 514, 587 та пшеницю 3 класу 2009 року кількість тон 109, 311 (всього 623, 898 тонн) за власні кошти.
На виконання умов договору та зазначених дозволів, позивач здійснив відвантаження зерна, на підтвердження чого позивачем надані в матеріали справи товарно-транспортні накладні №№ 245713, 245714 від 25.03.2011.; № 245716, 245716 від 28.03.2011; №№ 245715, 245715 від 29.03.2011, № 462369, 462369 від 29.04.2011, №№ 462365,462364 від 27.04.2011 та № 462371, 462371 від 28.04.2011.
Згідно розрахунку позивача вартість послуг по відвантаженню за договором № 431/10 від 30.07.2010 складає - 75 673,54 (сімдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят три тисячі гривень, 54 коп.):
березень 2011р. (пшениця 3 кл. 2010)- 1504,000 х 29,42грн./тн. = 44 247, 68 грн.
квітень 2011р. (пшениця 2 кл.2010р.)- 513,318 х 29,42грн./тн. = 15101, 82 грн.
квітень 2011р. (пшениця 3 кл.2010р.)- 446,443 х 29,42грн./тн. = 13134, 35 грн.
квітень 2011р. (пшениця 3 кл.2009р.)- 108,419 х 29,42грн./тн. = 3189, 69 грн.
За твердженням позивача, сторони не визначили розмір плати за послуги відвантаження (навантаження у транспорт) зерна по договору № 431/10 від 30.07.2010 року, проте на його думку, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати, враховуючи положення договору № 307/11 від 12.08.2011 року, дія якого поширюється на спірні правовідносини сторні, а також те, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна (п. 10 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).
Розцінки (тарифи) на послуги зернового складу в 2011 році затверджені наказом позивача від 28.02.2011 № 31, згідно якого вартість зберігання (за тонну) - 17, 50 грн., вартість відвантаження (за тонну) - 29, 42 грн.
Позивач зазначає, що на підтвердження надання послуг були складені акти наданих послуг, які були відправлені на адресу відповідача, однак в порушення умов договору вони були залишені без розгляду. Позивачем в матеріали справи на підтвердження його твердження надано акти наданих послуг до договору від 30.07.2010 на суми 15 101, 82 грн., 3 189, 69 грн., 13 134, 35 грн. та 44 247, 68 грн. (всього 75 673, 54 грн.). Акти надані позивачем не містять дати складання та підпису відповідача. Позивачем також на надано доказів направлення таких актів на адресу відповідача у справі.
За твердженням відповідача, він не отримував від позивача акти виконаних робіт за послуги із відвантаження зерна в березні - квітні 2011 року, вартість послуг відвантаження не погоджував, і замовлень на надання таких послуг не робив, оскільки дозвіл на відвантаження та замовлення на надання послуг є різними поняттями, а також в дозволах на відвантаження зерна, відповідачем було зазначено, що дозвіл надається на відвантаження зерна, за власні кошти позивача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договір складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010 та договір складського зберігання зерна № 307/11 від 12.08.2011 (дія якого розповсюджується на правовідносини сторін, що виникли в березні-квітні 2011 року (п. 91. договору з урахуванням змін) є договорами складського зберігання зерна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфу 2 Глави 66 Цивільного кодексу України та Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, спірні правовідносини підлягають регулюванню положеннями глави 66 ЦК України.
Враховуючи положення п. 9.1. договору складського зберігання зерна № 307/11 від 12.08.2011, суд дійшов висновку, що відносини сторін щодо відвантаження зерна за дозволами на відвантаження зерна № 41-09/717, № 41-09/1256, № 41-09/1248 від 17.03.2011 та 21.04.2011 регулюються саме договором складського зберігання зерна № 307/11 від 12.08.2011.
Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Згідно ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.
Статтею 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» встановлено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
За приписами ст. 30 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна.
Як встановлено судом, при укладанні як договору складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010, так і договору складського зберігання зерна № 307/11 від 12.08.2011 сторонами вартість послуг (вид відшкодування) за відвантаження зерна за тонну не встановлювалась (сторонами зазначена як «----»).
Пунктом 10 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено що зберігання зерна це - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.
Враховуючи законодавче визначення терміну «зберігання зерна» та п. 5.3. договору складського зберігання зерна № 307/11 від 12.08.2011, п. 4.3. договору складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010 суд дійшов висновку, що сторонами окремо ціна послуг (вартість відшкодування) за відвантаження зерна не встановлювалась, а отже відповідне зобов'язання (окремо від зобов'язання по сплаті послуг зберігання/відшкодування витрат на зберігання) на відповідача договором не покладалось.
Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачеві актів приймання-передачі наданих позивачем послуг з зазначеною ціною щодо відвантаження зерна особі, вказаній у дозволах на відвантаження відповідача, а отже, суд не може дійти до висновку, що такі послуги, зокрема і плата за їх надання, були погоджені з відповідачем, і у останнього виник обов'язок по оплаті таких послуг, який ним було прострочено.
За приписами ст. 30 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» відшкодуванню підлягають витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна. Оскільки, в тексті договорів укладених між сторонами вартість послуг (вид відшкодування) за відвантаження зерна за тонну не встановлювалась (сторонами зазначена як «----»), суд дійшов висновку, що витрати по відвантаженню зерна сторони могли передбачити, і не передбачили.
Відповідно до ст. 947 ЦК України, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Позивачем не надано доказів, що ним були понесені фактичні витрати щодо відвантаження зерна по наявним у справі товарно-транспортним накладним (ТТН містять тільки обсяги (кількість) відвантаженого зерна), а також докази того, що такі витрати не були включені до плати за зберігання.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для покладення на відповідача витрат позивача, які не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Акти наданих послуг на суму 75673, 54 грн., надані позивачем в матеріали справи, не містять підписів уповноважених осіб відповідача та відтиску його печатки, як і доказів направлення таких актів позивачем відповідачу. Як справедливо зазначає відповідач із текстів дозволів на відвантаження пшениці вбачається, що дозволи надано на відвантаження зерна за власні кошти, а отже за кошти позивача. І як вже зазначалося зобов'язання по оплаті послуг по відвантаженню договорами укладеним між сторонами не передбачалося та не було погоджено в порядку надання відповідачем замовлень на додаткові послуги. Позивачем, як вже зазначалось вище, не доведено суду і фактичне понесення ним витрат, як і розмір таких витрат.
Крім того, посилання позивача на гарантійний лист відповідача від 18.03.2011 року за № 45-09/746 як доказ визнання відповідачем своєї заборгованості щодо наданих послуг по відвантаженню, не може вважатися належним доказом визнання відповідачем заявленої до стягнення заборгованості, оскільки він не містить даних щодо спірного договору та актів наданих послуг по відвантаженню, періоду надання таких послуг та суми, яку зобов'язується сплатити відповідач у справі позивачеві.
Посилання позивача по тексту позовної заяви на підтвердження відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості на акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.2013 року суд відхиляє, оскільки у вказаному акті звірки за період січня 2011 року по грудень 2013 року відсутнє посилання на акти щодо наданих послуг у березні - квітні 2011 року. При цьому, зазначені у вказаному акті звірки суми кінцевого сальдо позивачем та відповідачем різняться, що свідчить про непогодження сторонами остаточної суми заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, позовні вимоги з посиланням на невиконання відповідачем договірних зобов'язань по договору складського зберігання зерна № 431/10 від 30.07.2010 року щодо оплати послуг по відвантаженню є необгрунтованими та такими, що не доведені належними доказами у справі, а отже у їх задоволенні необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.07.14.
Суддя Г.П. Бондаренко