"23" червня 2014 р. м. Київ К/9991/13462/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Федорова М.О.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2009
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011
у справі № 2а-956/09/1470
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Інгул»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 27.03.2009 № 0000991530/0.
ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням позивачеві визначено суму податкового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ за порушення граничного строку сплати податкового зобов'язання, встановленого п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього закону.
Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати узгоджених податкових зобов'язань виходячи з дати їх погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими у рахунок сплати податкового зобов'язання за інші визначені позивачем періоди.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про відсутність у податкової інспекції правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені позивачем узгоджені податкові зобов'язання за інші визначені ним періоди.
З положень п.п. 17.1.7 п. 17.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) (далі Закон № 2181-ІІІ) випливає, що розмір штрафу визначається в залежності від кількості прострочених календарних днів та обчислюється від погашеної суми податкового боргу.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Виходячи зі змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Таким чином, позивач, перерахувавши суми податкових зобов'язань з певних податків за визначений ним період, виконав свої податкові зобов'язання з їх сплати.
Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Утім, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ були визначені заходи, які могли вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.
З наведеного випливає, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків, а тому визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення позивачем податкових зобов'язань зі ніші періоди, є помилковим.
З огляду на зазначене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді М.О. Федоров
Ю.І. Цвіркун