07 липня 2014 року м. Київ К/800/36127/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013
та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2013
у справі № 802/887/13-а
за позовом Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону»
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
Приватне акціонерне товариство «Гніванський завод спецзалізобетону» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 000000222201 від 21.01.2013.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення; стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» судові витрати у розмірі 2 246,41 грн. шляхом їх безспірного списання органами державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012, складено акт № 3511/2204/00282435 від 28.12.2012, в якому встановлені порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 258 323 грн.
На підставі результатів вказаної перевірки, 21.01.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 258 323 грн., в т.ч.: 224 599 грн. основного платежу та 33 724 грн.
Матеріалами справи встановлено, що між ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» (замовник) та ТОВ ТВФ «Лі» (постачальник) у 2011 році було укладено договори про поставку товару.
Факт виконання вказаних договорів судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими, прибутковими та податковими накладними, інвентаризаційними описами товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, документами складського обліку.
Податковий орган, збільшуючи суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, посилався на відсутність реальної можливості у ТОВ ТВФ «Лі» поставок товарів (робіт, послуг) по ланцюгу, що свідчить про безтоварність операцій.
Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 зазначеного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
За встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ ТВФ «Лі», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати державного мита звільнені, зокрема, Державна податкова служба України та її територіальні органи у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.
Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.
Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС.
Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2013 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» судовий збір у розмірі 2 246,41 грн.».
Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2013 в цій частині скасувати.
В іншій частині судові рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний