Справа: № 826/9271/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Губська О.А.
Іменем України
10 липня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів Парінова А.Б., Грибан І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Ярослав" до Київської міжрегіональної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 03.06.2013 №146 та №147. Власну позицію мотивував помилковістю висновків перевірки про заниження позивачем (декларантом) митної вартості товарів у зв'язку з не включенням до її складу витрат на транспортно-експедиційні послуги.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року позов задоволено повністю, при цьому суд виходив з того, що висновки акта перевірки про заниження позивачем митної вартості товарів і про заниження ПДВ є необґрунтованими, у зв'язку з чим спірне грошове нарахування здійснено відповідачем неправомірно, тому скасував прийняті податкові повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач послався на результати перевірки, якою встановлено заниження митної вартості товарів через не включення транспортно-експедиційних витрат.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.03.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 13.05.2013 №15/13/100000000/21635240.
Згідно з висновками даного акту, митний орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог ст. 267 МК (2002р.) і ст. 58 МК (2012р.) у частині повноти визначення бази оподаткування, що спричинило несплату ввізного мита на суму 4530,55 грн., а також про порушення п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" і п. 190.1 ст. 190 ПК, що спричинило заниження податкового зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 55506,23 грн.
Вказані висновки мотивовано тим, що позивачем не було включено до складу митної вартості товарів повної суми транспортних витрат, понесених позивачем за рахунок недекларування експедиторських (транспортно-експедиторських) послуг за перевезення імпортованих товарів на умовах EXW та FCA.
Розрахунок співставлення наведено у додатку 4 до акта.
Позивачем подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких митним органом зменшено суму заниження ПДВ до 45715,38 грн. і мита до 3478,67 грн., про що позивачу надана відповідь від 31.05.2013 №14/6-17/7069 та уточнений розрахунок співставлення.
Враховуючи встановлені в ході перевірки порушення позивачем вимог митного законодавства, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 03.06.2013 №146, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ввізного мита у сумі 4271,52 грн., у т.ч.: 3478,67 грн. - основний платіж; 792,85 грн. - штраф.
- від 03.06.2013 №147, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 54197,35 грн., у т.ч.: 43715,38 грн. - основний платіж; 10481,97 грн. - штраф.
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини виникли у сфері митної справи та стосуються правомірності податкового повідомлення-рішення про нарахування ПДВ, при цьому, як вбачається з матеріалів, при проведенні перевірки ПП «Ярослав» відповідач керувався положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, а при розгляді питань повноти сплати митних платежів та виявлених порушень - законодавчими актами, які були чинними на день прийняття митної декларації митним органом, зокрема приписами МК України від 11 липня 2002 року N 92-IV.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 МК України від 11 липня 2002 року N 92-IV митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до ч. 2 цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.
Аналогічні положення закріплені у ч.ч. 4-6, 8 ст. 58 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 267 МК України від 11 липня 2002 року N 92-IV (аналогічно з п. 5 ч. 10 ст. 58 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Аналогічне положення закріплено у п. 190.1 ст. 190 ПК України.
Так, судом першої інстанції встановлено, що протягом періоду, за який проводилася перевірка, позивачем здійснювалося ввезення на митну територію України та митне оформлення товарів. Перевезення вантажів здійснювалося автомобільним транспортом по території України та за її межами. Під час митного оформлення імпортованих товарів, позивачем (декларантом) подавалися до митного оформлення довідки перевізника про розмір транспортних витрат, копії яких наявні у справі. В цих довідках зазначалась вартість транспортних витрат по перевезенню вантажів по маршруту від пункту за межами митної території до пункту перетину кордону України, а також вказувався відповідний маршрут, автомобіль та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).
Згідно з позицією позивача, вартість перевезення вантажів за межами території України включає в себе вартість експедиторських послуг. В довідках вартість експедиторських послуг окремо не виділялася, оскільки такі послуги за межами території України не є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому вся сума підлягала включенню до складу митної вартості, тому не було необхідності окремо їх виділяти.
На підтвердження власних доводів позивачем надано акти виконаних робіт з ПП "Алір Експрес", копії яких містяться в матеріалах справи і якими підтверджується зазначена в довідках вартість транспортних послуг за межами України, в той же час, з актів вбачається, що на визначену у них вартість транспортно-експедиційних послуг на території України нараховано ПДВ за ставкою 20%.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідачем не заперечувалася дійсність вказаних довідок, актів виконаних робіт та достовірність викладених у них відомостей, так само, ані перевіркою, ані судом першої інстанції не встановлювалися обставини відносно того, що позивач ніс більші або додаткові фактичні витрати на транспортування за межами України порівняно з тими, які відображені в довідках, рахунках, актах.
Суд першої інстанції небезпідставно звернув увагу, що як положеннями п. 5 ч. 2 ст. 267 МК України від 11 липня 2002 року N 92-IV так і положеннями п. 5 ч. 10 ст. 58 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI не передбачено, що з витрат на транспортування мають виокремлюватися експедиційні послуги, крім того, чинним законодавством не встановлено форму довідки, у зв'язку з чим видається вірним висновок суду щодо недоведеності відповідачем його позиції, згідно з якою приватним підприємством «Ярослав» включено до складу митної вартості товарів вартість транспортних витрат не у повному обсязі, так як відсутність виділення вартості експедиційних послуг за межами території України не може свідчити про заниження позивачем (декларантом) митної вартості, оскільки не підтверджує тієї обставини, що такі послуги не включалися в загальну вартість транспортних витрат за межами території України.
Колегія суддів не приймає до уваги наданий відповідачем уточнюючий розрахунок співставлення, в якому вказано показники, що відрізняються від тих, що містяться в довідках про вартість витрат на транспортування і актах виконаних робіт, з огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, якими б обґрунтовувалися зазначені у розрахунку показники, митним органом не наведено джерел зазначеної у ньому інформації.
Крім того, враховуючи, що позивачем транспортні витрати сплачувалися окремо, при цьому, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, загальна сума витрат на транспортування товарів і ціна, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за оцінювані товари, є різними за змістом поняттями, посилання відповідача на необхідність виділення, згідно з положеннями ч. 3 ст. 267 МК України від 11 липня 2002 року N 92-IV (а також відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI), витрат і коштів з ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за оцінювані товари, є помилковими.
Відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 р. № 65, собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
Разом з тим, апеляційним судом враховується, що вказані Методичні рекомендації мають рекомендаційний характер і не були зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а в листі від 10.02.2010 р. №31-34000-20-5/2742 Міністерство фінансів України вказало Міністерству транспорту України на невідповідність вказаних Методичних рекомендацій нормам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з того, що висновки акта перевірки про заниження позивачем митної вартості товарів і про заниження ПДВ є необґрунтованими, а спірне грошове нарахування здійснено неправомірно.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, посилання апелянта на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, під час розгляду апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом вірно встановлено обставини справи, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Ярослав" до Київської міжрегіональної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді
Головуючий суддя Губська О.А.
Судді: Грибан І.О.
Парінов А.Б.