Справа: № 2а-19562/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
Іменем України
03 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,
при секретарі: Колотушко Г.О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2011 року №0000494040,
У грудні 2011 року позивач Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» звернулись в суд з адміністративним позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, в якому просили скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.07.2011 року №0000494040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 45 624 585 грн. (у т.ч.: 36 499 668 грн. - основний платіж, 9 124 917 грн. - штраф).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2012 року вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань повноти декларування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Сібаріт ЛТД» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, оформленої актом від 07.07.2011 року №525/40-40/25394566 (т. 1 а.с. 28-87), згідно з яким встановлено порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток на 40 315 354 грн., у т.ч.: у І кварталі 2010 року - 92 282 грн., у ІІ кварталі 2010 року - 1 736 162 грн., у ІІІ кварталі 2010 року - 38 486 911 грн..
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2011 року №0000494040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 45 624 585 грн. (у т.ч.: 36 499 668 грн. - основний платіж, 9 124 917 грн. - штраф).
Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається наявність необхідних господарських договорів на придбання товарів та первинних облікових (видаткові накладні, акти) і платіжних документів, які в достатній мірі підтверджують факти здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ «Сібаріт ЛТД» товарів та понесення позивачем витрат на їх придбання і транспортування.
Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.
Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.
Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).
З зазначеного слідує, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.
У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.
З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.
Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.
Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).
Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.
З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на прибуток та/або податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.
Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.
Нормативну природу визначення первинних документів дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).
Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).
Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).
Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції і вважає, що позивач, наданими до суду доказами, підтвердив реальність і фактичність здійснення господарських операцій з контрагентом. Позивач надав належним чином оформленні первинні документи, а також інші докази, що підтверджують дійсність господарських операцій. Натомість відповідачем не надано жодних належних доказів, що підтверджували б правомірність складання оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтування вимог апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях та жодним чином не підтверджуються матеріалами справи.
Дослідивши позицію суду першої інстанції та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, та винесене на підставі повного і об'єктивного аналізу матеріалів справи.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.
Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 10.07.2014 року.
Головуючий суддя: Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Оксененко О.М.
.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Оксененко О.М.