Справа № 2а-12461/11/0212
Головуючий у 1-й інстанції: Сало Т.Б.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
27 червня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Граб Л.С.
судді: Біла Л.М. Боровицький О. А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на постанову Ленінського районного суду м.Вінниці від 31 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про перерахунок пенсії,
В жовтні 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є інвалідом ІІ групи, захворювання якої пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи. В порушення вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, дана допомога в 2009-2011р.р. їй виплачувалась не у повному розмірі. Просить визнати неправомірними дій та стягнути щорічну допомогу на оздоровлення за 2009-2011р.р.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Вінниці від 31 січня 2012 року позовні вимоги в частині щодо визнання неправомірними дій та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення з 2009 - 2010 роки залишено без розгляду.
Постановою Ленінського районного суду м.Вінниці від 31 січня 2012 року позов задоволено. Визнано дії Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради неправомірними. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу як інваліду ІІ групи щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плату відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідач постанову суду першої інстанції оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та провадження закрити. Покликається на те, що стягнення коштів є неможливим, оскільки у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомога на оздоровлення потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.
Згідно зі ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена у розмірі: інвалідам І та ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи, дітям - інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.
Відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 2011 року в розмірі 100 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону №796 (в редакції від 20.06.1996 року) передбачена щорічна допомога на оздоровлення в таких розмірах: інвалідам І і ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи, дітям інвалідам - чотири мінімальні заробітної плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; 3 категорії - три мінімальні заробітні плати.
Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2011 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними програмами.
Конституційний суд України в своєму рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначав, що закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Також Конституційний Суд України в рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.
В на час виплати допомоги у 2011 році змін та доповнень до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону №796 діє в редакції, яка була до внесення відповідних змін Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Таким чином, відповідач повинен був діяти у відповідності до вимог Закону №796 і у 2011 році сплатити позивачу належну до виплати щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік у відповідності до ст. 48 зазначеного Закону, а не в розмірах, передбачених Постановою КМУ від 12 липня 2005 року №562.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно були застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, -залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м.Вінниці від 31 січня 2012 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Боровицький О. А.
Біла Л.М.