19 липня 2006 р. Справа № 5/124-А
За позовом: Закарпатського територіального відділення Фонду
соціального захисту інвалідів м.Ужгород
До відповідача: МПП «Кедр с.Лисичево, Іршавського району
Про стягнення 2228 грн. штрафу.
Суддя О.С.Йосипчук
за участю представників сторін:
Позивача: Шибаєв А.М. -представник за дорученням
Відповідач: Метеньканич Ю.І. - керівник
Розглянувши матеріали справи за позовом Закарпатського територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів до малого приватного підприємства «Кедр» с.Лисичево, Іршавського району про стягнення суми 2228 грн. штрафу за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штраф (2228грн.) за нестворення у 2005 році встановленої законодавством кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів і здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
За твердженням позивача, відповідачем у 2005 році не дотримано вимоги ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Тому, враховуючи розмір річного окладу на підприємстві відповідач повинен сплатити штраф у сумі 2228 грн.
Відповідач проти позову заперечив та надав докази створення на підприємстві атестованих робочих місць для інвалідів.
Розглянувши матеріали справи у сукупності, та заслухавши повноважних
представників сторін, суд дійшов висновку про те,
що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, повинні створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.
При недотриманні зазначеного вище імперативу, статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне нестворене робоче місце не зайняте інвалідом.
При цьому суми штрафу сплачуються підприємствами незалежно від обставин непрацевлаштування. Умов звільнення від відповідальності ст..20 Закону не містить.
Таким чином, виходячи із зазначених вище норм права, відповідач повинен був у відповідній кількості створити на підприємстві спеціально оборудовані робочі місця для інвалідів та надіслати у службу зайнятості спеціальні повідомлення про готовність працевлаштувати працівників з розумовими чи фізичними вадами відповідної степені інвалідності.
Однак, відповідачем надано суду докази того, що на підприємстві середньо облікова кількість працюючи становить 7 осіб, а не 8, як то стверджує позивач.
Тому, зважаючи на те, що ст..20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виключає відповідальність у вигляді штрафу осіб, якими працевлаштовано працюючих менше за 8, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Суд вважає, що поданих відповідачем доказів достатньо для відмови позивачу у задоволені вимог, оскільки сит.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині накладення санкцій у спірній ситуації задоволеною бути не може.
На підставі наведеного та керуючись , ст.ст. 2, 7 -12, 70, 86, 94, 157, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України
1.У задоволені позову відмовити.
Заступник Голови господарського суду -суддя
О.С.Йосипчук