Справа № 461/1387/14 Головуючий у 1 інстанції: Государський А.В.
Провадження № 22-ц/783/3791/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 40
01 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,
секретаря Бадівської О.О.,
з участю ОСОБА_2, представника ВК ЛМР Бекесевича Ю.В., прокурора Захарка А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про відшкодування моральної шкоди, -
В лютому 2014 року позивач звернувся в суд із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що проживає у квартирі № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. У квартирі № НОМЕР_2 цього ж будинку проживає ОСОБА_4, який здійснив напад на його економічні інтереси шляхом будівництва трьохповерхового будинку з розширенням 2,6 м. та продовженням на 9 м., повністю демонтувавши квартири під номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_2, які розташовувалися на двох поверхах. Розпорядженням Франківської районної адміністрації від 15.08.2003 року № 1050 будинку, де знаходяться квартири № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, присвоєно поштовий номер НОМЕР_4. Вказана частина будинку знята з балансу Львівської міської ради на підставі наказу управління житлового господарства Львівської міської ради від 26.09.2003 року № 49-Д після присвоєння окремого поштового номера НОМЕР_4. Надалі представники ЛКП «Львівський ліхтар» та «Архітектурно-планувального бюро» при департаменті містобудування виконавчого комітету ЛМР, з порушенням ст. 83 ЗК України та ДБН 360-92, склали акт встановлення меж земельної ділянки від 17.09.2003 року, на підставі яких сесією ЛМР було прийнято рішення про надання ОСОБА_4 земельної ділянки. Дізнавшись про це, він звернувся до прокурора м. Львова, був на прийомах у заступника мера, директора департаменту земельних відносин, начальника департаменту містобудування, однак ніяких заходів про відміну рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 прийнято не було. Такими своїми діями відповідач - виконавчий комітет Львівської міської ради заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає в багаторічних психічних стражданнях, завдав шкоди здоров'ю, порушив його право власності.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, який вважає його необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи. Зазначає, що передача у власність ОСОБА_4 земельної ділянки заподіяла йому моральної шкоди, оскільки ОСОБА_4 огородив свою ділянку парканом, чим перешкодив виїзду його автомобіля з гаражу, проїзду швидкої допомоги та інших транспортних засобів. У зв'язку з цим та неодноразовим зверненням до державних органів з питанням про відміну рішення про виділення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, у нього погіршився стан здоров'я. Стверджує, що через заподіяння йому моральної шкоди діями Виконавчого комітету ЛМР, він подавав перший позов, який 19 березня 2013 року Апеляційним судом Львівської області було задоволено, проте рішення не було виконане, оскільки було неправильно вказано відповідача. Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, представника ВК ЛМР Бекесевича Ю.В., прокурора Захарка А.Є., перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров?я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 5 вказаної постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 1304/6339/12, а.с. 4-8, Провадження № 2/1304/1779/12, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2011 року № 13497/11/9104, розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1050 від 15.08.2003 року «Про присвоєння поштового номеру НОМЕР_4 по АДРЕСА_1» та № 1829 від 25.12.2003 року «Про оформлення права власності на будинок № НОМЕР_4 по АДРЕСА_1» - визнані протиправними та скасовані.
Районний суд погодився з тим, що позивач дійсно звертався в органи прокуратури, департамент містобудування Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради, Управління з контролю за використанням та охороною земель у Львівській області з приводу надання ОСОБА_4 земельної ділянки для обслуговування будинку № НОМЕР_4 по АДРЕСА_1.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав суду жодного належного доказу, який би підтверджував те, що діями чи рішеннями саме Виконавчого комітету Львівської міської ради йому завдану моральну шкоду, а також не довів обґрунтованість позовних вимог іншими засобами доказування. Окрім того, під час розгляду справи не встановлено прямого причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням стану здоров'я позивача та діями відповідача.
Не надав таких доказів позивач і в суді апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області у справі № 22-ц/783/2055/13 від 19.03.2013 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради про відшкодування моральної шкоди (а.с. 17-19) встановлено факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 з наведених у даному позові (від 06.02.2014 року) підстав відповідачем - Львівською міською радою. Проте, вищевказане рішення підставно не взято судом першої інстанції до уваги, оскільки у справі яка розглядається і у вищевказаному рішенні Апеляційного суду Львівської області є відмінні відповідачі.
Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено причинний зв'язок між заподіяною йому матеріальною шкодою та неправомірними діями відповідача, не доведено розміру матеріальної шкоди, який він просить стягнути з відповідача, тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
Посилання ОСОБА_2 в позові на протиправні дії ОСОБА_4 та рішення Франківської районної адміністрації № 1050 від 15.08.2003 року, яке визнане протиправним та скасоване 31.10.2011 року Львівським апеляційним адміністративним судом, наказ № 49-Д від 26.09.2003 року Управління житлово-комунального господарства ЛМР, незаконні, на його думку, дії працівників ЛКП «Львівський ліхтар» та Архітектурно-планувального бюро при департаменті містобудування при складанні акту встановлення меж земельної ділянки від 17.09.2003 року, а також відсутність коштів у Львівській міській раді для виконання рішення Апеляційного суду Львівської області у справі № 22-ц/783/2055/13 від 19.03.2013 року, не можуть слугувати підставою задоволення його позову та стягнення моральної (немайнової) шкоди з виконавчого комітету Львівської міської ради.
Отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд ухвалив правильне по суті й справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Струс Л.Б.
Шандра М.М.