Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "04" липня 2014 р. Справа № 906/637/14
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Шикір І.С. - довіреність № 339 від 11.12.2013;
від відповідача: Содолінський О.В. - довіреність № 1/190-4 від 01.04.2014;
в порядку ст. 30 ГПК України: Чепель Ю.П. - бухгалтер Військової частини НОМЕР_1 (паспорт серія НОМЕР_2 від 09.02.2004 )
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Публічного Акціонерного Товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком" (м.Київ)
до Військової частини НОМЕР_1 (м.Житомир)
про стягнення 10818,05 грн.
У відповідності до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 04.07.2014 оголошувалась перерва до 14 год. 30 хв. 04.07.2014.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 10818,05 грн., з яких 10517,62 грн. основної заборгованості; 58,58 грн. пені; 173,50 грн. збитків від інфляції; 68,35 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.06.2014 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з відповідача 341,33 грн., з яких основна заборгованість за оренду майна товариства - 40,90 грн., пеня - 58,58 грн., збитки від інфляції - 173,50 грн., 3% річних - 68,35 грн. (а.с. 68-69).
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК, ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. № 18).
Зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абз. 4 пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. № 18).
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду. Спір вирішується з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням вищевказаної заяви.
Представник відповідача щодо позовних вимог, у тому числі з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заперечив, з викладених у відзивах на позовну заяву мотивів (а.с. 30-31, 103-104), згідно яких, зокрема, зазначено, що: - позивач не вжив заходів досудового врегулювання господарського спору, обов'язковість яких передбачена розділом ІІ ГПК України; - у позовній заяві позивач посилається на договір №451-8 від 08.08.2012, який регулював відносини щодо оренди нерухомого майна протягом 2012 року, а зі змісту позову вбачається, що позивач вимагає сплатити заборгованість за 2013 рік; - при проведенні розрахунку заборгованості за 2013 рік за основу взято завищений щомісячний платіж, який не відповідає Договору №623-8/18 від 11.09.2013; - за оренду нерухомого майна в 2013 році згідно Договору №623-8/18 від 11.09.2013 необхідно було сплатити позивачу 17025,84грн., а ВЧ-А1494 було сплачено 13421,39грн., внаслідок чого заборгованість за 2013 рік станом на дату звернення до суду становила 3604,45грн.; - позивачем безпідставно нараховані пеня, штрафні санкції та збитки від інфляції, оскільки умовами Договору №623-8/18 від 11.09.2013 така відповідальність не передбачена; - у відповідності до ст. 614 ЦК України, відповідальність настає за наявності вини, однак вина відповідача відсутня, оскільки рахунки, які надаються позивачем разом з актом про надані послуги та згідно яких за п. 3.6. Договору відповідач сплачує орендну плату, були складені позивачем лише 12,13 листопада 2013 року, і лише після цього направлені відповідачу; - розрахунки за наступні періоди також були складені позивачем із запізненням, що унеможливило здійснення своєчасної оплати; при розрахунку суми штрафних санкцій, 3% річних та пені, за основу було взято безпідставну суму, яка не відповідає укладеному договору.
Спеціаліст в порядку ст. 30 ГПК України, надав усні пояснення по справі. Зазначив, що всі виставлені рахунки відповідачем було проплачено відповідно до суми орендної плати, визначеної договором та підписаними сторонами актами. Вказав, що позивачем не було запропоновано та укладено жодних додаткових угод, які б передбачали зміну тарифів комунальних платежів. Спеціаліст також звертає увагу суду, що дата складання договору - 11.09.2013, однак згідно п.12.1 останнього, він набирає чинності з 01 січня 2013 та регулює взаємовідносини між сторонами з 01.01.2013.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком" (орендодавець, позивач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (орендар, відповідач) було укладено Договір №623-8 оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення), з додатками до нього (далі - Договір (а.с.10-21)), згідно п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування частину технологічного приміщення ДОСС ЦТЕТТМ №4, в м. Житомир, на першому поверсі чотирьохповерхового будинку №20 по вул. Київській, загальною площею 2,0 м.кв. для встановлення обладнання зв'язку.
Позивач вказує, що свої обов'язки згідно з умовами Договорів виконує вчасно та у повному обсязі, однак відповідач порушив умови Договорів, а саме п. 3.6., яким визначено порядок сплати орендної плати, та за період з вересня 2013 року по грудень 2013 рік не сплатив 10517,62грн. заборгованості по орендній платі, з урахуванням витрат на оплату за спожиту обладнанням орендаря електроенергію.
У письмових поясненнях на позовну заяву (а.с. 46-47) позивач пояснив, що 07.05.2014 відповідачу було помилково направлено позовну заяву з розрахунком і договором №451-8 від 28.08.2012, по матеріалам яких спір відсутній. Повідомив, що 12.05.2014 виправленням помилки стало направлення на адресу як господарського суду так і відповідача повного пакету матеріалів справи, які відповідають дійсності по суті пред'явленого позову
Згідно заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 68-69), позивач повідомив, що відповідач зробив часткове погашення існуючої заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 40,90грн. заборгованості по орендній платі і компенсації витрат на електроенергію в розмірі 40,90грн. При цьому представник позивача пояснив, що при зверненні з позовом до суду також не було враховано здійснену відповідачем 18.04.2013 проплату у розмірі 2888,35грн.
За порушення зобов'язання зі сплати відповідачем орендної плати, позивач нарахував до стягнення з відповідача 58,58грн. пені, 173,50грн. інфляційних та 68,35грн. 3% річних.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі і підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з наданих до справи документів, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами 11.09.2013 Договорі №623-8 оренди нерухомого майна товариства (технологічного приміщення) з додатками до нього (а.с.7-12).
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, що кореспондується з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі від 01.01.2013 (а.с.17) підтверджується факт передачі позивачем приміщення в оренду відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За умовами п. 3.1. Договору, орендна плата встановлюється орендодавцем за договірною ціною на підставі його внутрішніх нормативних актів і відповідно до фіксованого розміру місячної орендної плати становить 678,00грн. (шістсот сімдесят вісім грн. 00 коп.), з ПДВ (20%) за 1м.кв. технологічного приміщення. Орендна плата за перший місяць оренди за 2 м.кв. всієї орендованої площі становить 1356,00грн. (одна тисяча п'ятдесят шість грн. 00 коп.), з ПДВ (20%) та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії договору оренди.
Разом з тим, відповідачем було надано власний примірник Договору №623-8/18 від 11.09.2013 (а.с. 92-95), згідно п. 3.1. якого орендна плата встановлюється орендодавцем за договірною ціною на підставі його внутрішніх нормативних актів і відповідно до фіксованого розміру місячної орендної плати становить 709,41грн. (сімсот дев'ять грн., 41 коп.), з ПДВ (20%) за 1м.кв. технологічного приміщення. Орендна плата за перший місяць оренди за 2 м.кв. всієї орендованої площі становить 1418,82грн. (одна тисяча чотириста вісімнадцять грн. 82 коп.), з ПДВ (20%) та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії договору оренди.
Також, у відповідності до п. 3.4. Договорів, орендар відшкодовує витрати на електроенергію у порядку, визначеному Правилами користування електричною енергією, та на підставі окремого розрахунку орендодавця у термін, зазначений у п. 3.6. Договору.
За п. 3.6. Договорів, орендна плата перераховується орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною.
При цьому, у п. 3.10. Договорів сторони погодили, що орієнтовна вартість оренди майна за період з 01 січня 2013 по 31.12.2013 складає 14188,20грн. (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят вісім грн. 20 коп.), ПДВ (20%) 2837,64грн. (дві тисячі вісімсот тридцять сім грн. 64 коп.). Всього 17025,84грн. (сімнадцять тисяч двадцять п'ять грн. 84 коп.). У випадку, якщо сума наданих орендарю послуг за договором буде перевищувати зазначену суму, орендар зобов'язаний сплатити в повному обсязі суму за фактично надані послуги.
Матеріалами справи містять подані позивачем за період з вересня 2013 року по грудень 2013 рік (включно) акти про надані послуги (а.с. 81-84) та рахунки про сплату орендної плати на загальну суму 17066,74грн. (а.с. 85-88). Однак, зазначені акти та рахунки суд не розцінює як належні докази надання послуг на вказану суму, оскільки останні підписані лише позивачем, тобто, є односторонніми.
Разом з тим, матеріали справи містять підписані сторонами:
- акт №830000в-1000 від 13.011.2013 наданих послуг за період з 01.01.2013 по 31.10.2013 на суму 14188,20грн. (а.с. 105);
- акт №830000в-928в від 18.12.2013 наданих послуг за період з 01.11.2013 по 30.11.2013 на суму 1418,82грн. (а.с. 107)
- акт №830000в-988в від 18.12.2013 наданих послуг за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 на суму 1418,82грн. (а.с. 108).
Всього, згідно вказаних актів, за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 сума наданих за Договором послуг склала 17025,84грн.
Оскільки наведені Акти підписано та скріплено печатками обох сторін без претензій та зауважень, суд вважає саме їх належними доказами надання позивачем послуг на суму 17025,84грн. Слід зазначити, що вказані Акти містять посилання на Договір №623-8 від 11.09.2013, зазначені в них дані відповідають умовам останнього.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що відповідачем було проведено розрахунки за Договором на суму 17025,84грн. (а.с. 32-33, 76-80), а саме:
- 06.12.2013 перераховано кошти в сумі 6549,12грн.;
- 18.04.2014 - 2888,35грн.;
- 16.05.2014 - 3983,92;
- 28.05.2014 - 3604,45грн.
Тобто, на час вирішення спору, відповідач у повному обсязі погасив фактично існуючу на дату звернення з позовом до суду заборгованість за Договором у розмірі 7588,37грн. При цьому перерахована 18.04.2014 часткова оплата за Договором у розмірі 2888,35грн. помилково не була врахована позивачем на момент звернення до суду.
Що стосується тверджень позивача, що за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі і компенсації витрат на електроенергію в розмірі 40,90грн., то наявність заборгованості у вказаній сумі спростовується вищенаведеним, до того, ж, всупереч умовам п. 3.4. Договору, окремого розрахунку орендодавця на відшкодування витрат за електроенергію на збільшену суму, матеріали справи не містять. Доказів виставлення відповідачу рахунків та підписання сторонами актів на збільшену суму сторонами до справи не надано. Інші докази на обґрунтування правомірності вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі і компенсації витрат на електроенергію в розмірі 40,90грн. також не подавались. Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 40,90грн. безпідставними.
За вказаного, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем дійсно було порушено строки проведення розрахунків за Договором, однак станом на час розгляду справи в суді заборгованість перед позивачем по орендній платі за 2013 погашено.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
У відповідності до ст. 611 "ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, позивачем заявлено до стягнення 58,58грн. пені, 173,50грн. інфляційних нарахувань та 68,35грн. 3% річних (а.с. 70), на підставі ст. 625 ЦК України.
Слід зазначити, що ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що ж стосується пені, яка згідно ч.1 ст. 546, ст.549 ЦК України, є одним із видів забезпечення зобов'язань, то ст 625 ЦК України не має жодного відношення до її стягнення.
При цьому, за ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Натомість, як вбачається з умов Договору, останнім не передбачено стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань в частині проведення розрахунків, тому вимога про стягнення 58,58грн. пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Водночас, враховуючи заперечення відповідача стосовно нарахування йому 3% річних та інфляційних у зв'язку з відсутністю його вини через несвоєчасність отримання рахунків (актів), слід зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно п. 4.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, як вбачається з Договору №623-8 від 11.09.2013, останній укладено сторонами 11.09.2013, проте, у відповідності до його п. 12.1. останній набирає чинності від дати підписання його сторонами, діє до "31" грудня 2013 та регулює взаємовідносини між сторонами з "01" січня 2013...
Як вбачається з акту №830000в-1000 від 13.11.2013 (а.с. 105), його було виставлено позивачем та підписано відповідачем 13.11.2013, акти №830000в-928в від 18.12.2013 та №830000в-988в від 18.12.2013 (а.с. 107-108) - 18.12.2013. Вказані Акти виставлено позивачем із запізненням, однак відповідач мав можливість провести розрахунки в обумовлений Договором строк, а саме: починаючи з листопада 2013 - не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно розрахунку позивача (а.с. 73) 3% річних нараховано за період з 21.10.2013 по 31.12.2013грн., що становить 68,35грн., інфляційні - за період з жовтня 2013 по грудень 2013 у розмірі 173,50грн. (а.с.74). Проте, враховуючи невірне визначення позивачем основної суми боргу та періоду прострочення, суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, виходячи із зазначених в наданих відповідачем рахунках та актах сум (погоджених сторонами), дійшов висновку, що в межах визначеного позивачем періоду обґрунтовано заявленою сумою 3% річних є 35,09грн. (за період з 21.11.2013 по 31.12.2013), інфляційних - 38,20грн. (за грудень 2013). В частині стягнення 33,26грн. 3% річних та 135,30грн. інфляційних слід відмовити.
При визначенні обґрунтовано заявленої суми інфляційних судом також враховано, що відповідно до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №6.2.-97р. від 04.04.1997р., у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
Отже, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи, підлягає частковому задоволенню на суму 73,29грн., з яких: 35,09грн. 3% річних та 38,20грн. інфляційних. В частині стягнення 40,90грн. основного боргу, 58,58грн. пені, 33,26грн. 3% річних та 135,30грн. інфляційних суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог. При цьому, суд враховує абз. 5 п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. № 18, згідно якого зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_3 )
на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком" (03110,м. Київ, Солом'янський р-н., вул. Солом'янська, буд. 3, ід. код 16479714):
- 35,09грн. 3% річних;
- 38,20грн. інфляційних;
- 1765,24грн. судового збору.
3. В частині стягнення 40,90грн. основного боргу, 58,58грн. пені, 33,26грн. 3% річних та 135,30грн. інфляційних суд відмовляє.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 11.07.14.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Віддрукувати:
1 - до справи;
2- позивачу (рек. з пов. про вруч.);
3 - відповідачу (рек. з пов. про вруч.).