Провадження № 11-кп/774/813/14 Справа № 206/1443/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
14 липня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040700000075, за обвинуваченням
ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Новогупалівка Червоноармійського району
Запорізької області, мешканця
АДРЕСА_1 ,
такого, що згідно ст.89 КК не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115 і ч.1 ст.185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
адвоката ОСОБА_9 ,
Встановила:
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 12 років позбавлення волі, за ч.1 ст.185 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, заперечує законність постановленого щодо ОСОБА_6 вироку. Стверджує, що суд не дав належної оцінки доказам, невмотивовано відкинув доводи сторони обвинувачення й дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у діях обвинуваченого ознаки вчинення вбивства з корисливих мотивів, а тому неправильно застосував кримінальний закон. Вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Виходячи з наведеного прокурор порушує питання про скасування вироку і ухвалення нового вироку, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 КК України, та призначити йому максимальне покарання за цим законом.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає вирок щодо нього занадто суворим, зазначає, що при визначенні покарання судом у повній мірі не враховано пом'якшуючі його обставини: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що він характеризується позитивно, має дочку, якій потрібна його допомога. А тому він просить пом'якшити призначене йому покарання.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винним за вчинення кримінальних правопорушень при наступних обставинах.
11 січня 2014 року приблизно о 12 годині ОСОБА_6 прийшов до своєї сусідки ОСОБА_10 у квартиру АДРЕСА_2 , де між ним і ОСОБА_10 при з'ясуванні питання щодо повернення йому коштів з підприємства, на якому він та ОСОБА_10 раніше працювали, виникла сварка, в процесі якої у ОСОБА_6 виник умисел на вбивство ОСОБА_10 . З цією метою він вдарив її в обличчя та по нозі, від чого вона впала на підлогу.
Продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 завдав ОСОБА_10 множинних ударів невстановленим слідством предметом в область голови, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження: в правій лобній ділянці садно, у лобно-тім'яно-скроневій ділянці зліва дев'ять забійних ран та синці на правій руці й нозі.
У подальшому ОСОБА_6 , бажаючи настання смерті ОСОБА_10 , перетягнув останню з коридору до ванної кімнати квартири, де з мотузки для білизни зробив зашморг на шиї ОСОБА_10 і задушив її.
Після вчиненого вбивства ОСОБА_10 обвинувачений ОСОБА_6 таємно викрав належні потерпілій грошові кошти у сумі 173 грн.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження, вважала вирок скасувати та ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , який просив задовольнити вимоги своєї апеляційної скарги щодо пом'якшення йому покарання та доводи захисника ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , а скаргу прокурора вважала необгрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, пояснення потерпілої ОСОБА_8 на підтримку скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Посилання в апеляційній скарзі прокурора на те, що висновки суду відносно доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, не відповідають фактичним обставинам справи, є необгрунтованими.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні зазначених злочинних дій відповідає фактичним обставинам провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами та є обґрунтованим.
На досудовому слідстві і в судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_10 визнав повністю. Його показання підтверджуються й узгоджуються із висновками судово-медичної експертизи про характер і локалізацію ушкоджень на тілі потерпілої та про те, що смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії, яка розвинулась внаслідок здавлення органів шиї зашморгом при задушенні.
Крім того, винність ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_10 підтверджується й іншими зібраними та дослідженими в суді доказами, яким судом дана належна оцінка.
Про наявність у нього умислу на умисне вбивство ОСОБА_10 свідчить той факт, що ОСОБА_6 завдав потерпілій невстановленим предметом велику кількість ударів в область голови, а потім шляхом здавлення мотузкою органів шиї задушив її, тобто діяв з єдиним умислом - позбавити ОСОБА_10 життя. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_10 є обґрунтованим і в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються.
Обвинувачений ОСОБА_6 також не оспорює вирок у частині його засудження за умисне вбивство ОСОБА_10 . В судовому засіданні апеляційної інстанції він підтвердив ці обставини вбивства потерпілої.
Згідно з матеріалами справи версія, висунута органом досудового розслідування про те, що ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів, на яку є посилання прокурора в апеляційній скарзі, була предметом ретельного дослідження. Вона у вироку суду першої інстанції отримала всебічну і правильну оцінку.
Відповідно до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, коли суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище обвинуваченого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органи досудового розслідування здійснювали досудове розслідування за фактом вбивства ОСОБА_10 протягом всього часу слідства на підставі підозри ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_10 в процесі сварки, яка виникла між ними на грунті особистих неприязних стосунків.
Під час допитів ОСОБА_6 визнав себе винним у цьому злочині й розповів, що після вчиненого вбивства потерпілої, таємно викрав належні останній кошти в розмірі 173 грн.
Лише 6 березня 2014 року, коли слідчий відповідно до ст.290 КПК України повідомив про відкриття сторонам матеріалів кримінального провадження, які вже знайомилися з матеріалами закінченого досудового розслідування, а також складав обвинувальний акт, ОСОБА_6 було повідомлено про зміну повідомлення про підозру у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_10 з корисливих мотивів.
Зокрема, згідно обвинувальному акту ОСОБА_6 і ОСОБА_10 раніше працювали на одному підприємстві. Крім того, вони мешкали в сусідніх квартирах, між ними були нормальні сусідські відносини. 11 січня 2014 р. ОСОБА_6 прийшов у квартиру, в якій мешкала ОСОБА_10 , де став вимагати в неї повернути йому кошти, які йому заборгувало підприємство, на якому обидва раніше працювали. При з'ясуванні цього питання між обвинуваченим та потерпілою виникла сварка, в процесі якою ОСОБА_6 з метою заволодіння грошима та майном ОСОБА_10 вчинив її вбивство за обставин, викладених у вироку. Після цього ОСОБА_6 обшукав квартиру та викрав на кухні з гаманця кошти ОСОБА_10 в розмірі 173 грн.
Отже, з обвинувального акту вбачається, що 11 січня 2014 р. ОСОБА_6 прийшов до ОСОБА_10 не з метою заволодіння грошовими коштами і майном потерпілої. Ці обставини не оспорюються в апеляційній скарзі прокурора і підтверджуються дослідженими судом доказами.
Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_6 з п.6 ч.2 ст.115 КК на ч.1 ст.115 КК і ч.1 ст.185 КК, суд першої інстанції правильно керувався тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б свідчили про наявність у ОСОБА_6 корисного мотиву під час вбивства ОСОБА_10 .
Зокрема, суд обґрунтовано послався на показання ОСОБА_6 , в яких він, визнаючи свою винність в убивстві ОСОБА_10 під час сварки та в крадіжці 173 грн., яку учинив після вбивства потерпілої, детально розповів про причину і обставини убивства ОСОБА_10 та заволодіння її грошима.
Крім того, ці показання ОСОБА_6 підтверджуються даними протоколу огляду місця події, висновками судово-медичної та інших експертиз.
Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються твердження прокурора в апеляційній скарзі про те, що під час сварки з ОСОБА_10 у ОСОБА_6 виник умисел на вбивство потерпілої з метою заволодіння її грошима і майном.
Крім того, підставами для скасування вироку за пунктами 2 і 4 ч.1 ст.409 КПК України мають бути доводи про те, що ОСОБА_6 учинив умисне вбивство з корисливих мотивів. Воно має місце тоді, коли винна особа, позбавляючи життя потерпілого, прагне досягти у зв'язку з цим будь-якої матеріальної вигоди для себе, зокрема, заволодіти майном і грошима потерпілого. Проте в апеляційній скарзі прокурора є лише посилання на те, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого суд неправильно кваліфікував дії обвинуваченого, тоді як доводів про невідповідність висновків суду і неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність в скарзі фактично не наведено.
Посилання в апеляційній скарзі прокурора на те, що після того, як потерпіла не захотіла повертати ОСОБА_6 кошти зазначеного підприємства, останній під час сварки вирішив убити потерпілу з метою заволодіння її грошима, не відповідає матеріалам кримінального провадження, є лише припущенням прокурора.
Характер вчинених ОСОБА_6 щодо потерпілої дій, пов'язаних з вбивством останньої, з огляду на матеріали провадження також не дають підстав стверджувати про те, що цей злочин обвинуваченим вчинено з корисливих мотивів, як про це зазначається в скарзі прокурора.
Та обставина, що під час огляду місця події - квартири ОСОБА_10 - були зафіксовані дані про те, що деякі місця в квартирі обшукувалися, а також про відсутність у квартирі будь-яких грошей, про що показала і потерпіла ОСОБА_8 , не спростовує доводи ОСОБА_6 про те, що гроші в сумі 173 грн. він вирішив викрасти вже після вбивства ОСОБА_10 .
Доводи прокурора про те, що в квартирі ОСОБА_10 обвинувачений міг вкрасти значно більшу суму коштів, а тому це має свідчити про корисливий мотив вбивства ОСОБА_10 , не можна взяти до уваги, оскільки прокурор у своєму висновку в порушення вимог ст.337 КПК України вийшов за межі висунутого обвинувачення.
Що стосується ствердження прокурора про те, що ОСОБА_6 учинив злочинні дії, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, то воно є необґрунтованим, оскільки такі доводи спростовуються показаннями обвинуваченого про невживання ним спиртних напоїв, а інші будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 на момент вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_10 перебував у такому стані, в матеріалах провадження відсутні.
Отже, доводи в апеляційній скарзі прокурора про те, що ОСОБА_6 вчинив вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів, не спростовують показання обвинуваченого, згідно з якими той вчинив вбивство ОСОБА_10 на грунті особистих неприязних стосунків, які виникли в процесі сварки, а умисел на крадіжку 173 грн. у нього виник вже після вчиненого вбивства, а тому є безпідставними.
Правильно проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, зокрема й ті, на які є посилання в апеляційній скарзі прокурора, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_6 у вчиненні ним викладених у вироку обставин кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.115 КК України як умисне вбивство без обтяжуючих обставин та за ч.1 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна, кваліфіковані правильно.
Порушень вимог КПК України, що ставлять під сумнів доведеність винності ОСОБА_6 у зазначеному вироком обсязі злочинних дій, не встановлено.
Згідно з вимогами ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Ці вимоги закону судом першої інстанції не дотримані, про що обґрунтовано йдеться в апеляційній скарзі прокурора.
Посилання у вироку на те, що, призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, є формальним і фактично не враховує характер вчиненого обвинуваченим злочину (ч.1 ст.115 КК), віднесеного до категорії особливо тяжких. ОСОБА_6 є особою, яка відповідно до ст.89 КК України не має судимості. Він не працював, за показаннями потерпілої і свідків характеризується як особа, що систематично вживає спиртні напої. Матеріалами провадження встановлено і це визнав сам обвинувачений, після вбивства ОСОБА_10 він продовжував протиправні дії: вчинив крадіжку коштів потерпілої, а потім вживав спиртні напої.
Крім того, ОСОБА_6 вчинив особливо тяжкий злочин щодо престарілої жінки, що є обставиною, яка обтяжує покарання.
Оцінюючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 за ч.1 ст.115 КК не можна вважати необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів навіть за наявності пом'якшуючих обставин, на які є посилання у вироку.
Відповідно до вимог ч.2 ст.409 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості є підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_6 .
Згідно зі ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначення йому покарання - скасуванню з ухваленням свого вироку в цій частині.
З урахуванням наведеного доводи обвинуваченого про необхідність пом'якшення призначеного йому судом першої інстанції покарання з мотивів, зазначених в його апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.407,409,420 КПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, частково задовольнити. Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2014 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки, за ч.1 ст.115 КК України - чотирнадцять років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту взяття його під арешт - з 12 січня 2014 року.
В решті вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 набирає законної сили з моменту його проголошення.
На ухвалені рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку апеляційного суду Дніпропетровської області.
Судді