Провадження № 11/774/230/14 Справа № 191/2670/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
08 липня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 ,
адвоката - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу відносно ОСОБА_7 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, за апеляцією прокурора ОСОБА_9 , який приймав участь у розгляді справи, на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2014 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Синельникове, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, що має середньо-технічну освіту, не працює, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 1999 та 2007 року народження, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки без конфіскації майна.
Крім того, за результатами розгляду справи, судом визначено долю речових доказів.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні інкримінованого йому діяння за наступних обставин.
ОСОБА_7 , маючи намір, спрямований на вербування і переміщення людей з метою сексуальної експлуатації з використанням обману, приблизно в 2010 році домовився з невстановленими слідством особами, що проживають в м. Москва Російської Федерації (РФ) про те, що він буде підшукувати молодих дівчат, вербувати і переміщати їх до м. Москва, з м. Синельникове Дніпропетровської області України потягом під виглядом працевлаштування офіціантами в ресторанах і кафе м. Москви, свідомо знаючи, що дівчат в м. Москва примусять до заняття проституцією. Для цього він попросив свого знайомого жителя м. Синельникове ОСОБА_10 , який не був обізнаний про злочинні плани ОСОБА_7 , щоб той підшукував дівчат бажаючих поїхати на заробітки в Російську Федерацію в якості офіціанток. При цьому, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_10 недостовірні відомості, про що останній не знав, про умови роботи в м. Москва, які ОСОБА_10 повинен був розповідати дівчатам, бажаючим поїхати на заробітки. ОСОБА_10 , пам'ятаючи про прохання ОСОБА_7 , 17 травня 2011 року, приблизно о 16 годині, знаходячись на літньому майданчику кафе «Твін», розташованому в районі будинків № 26 та АДРЕСА_2 , під час розпивання спиртних напоїв зустрів ОСОБА_11 , яка висловлювалася про малооплачувану роботу в м.Дніпропетровську і наміри виїхати з України на заробітки закордон. ОСОБА_10 в розмові повідомив ОСОБА_11 про те, що у нього є знайомий, який може працевлаштувати її в м. Москва офіціанткою з більшою заробітною платнею, ніж в Україні. При цьому, ОСОБА_10 подзвонив зі свого мобільного телефону ОСОБА_7 , розповів про ОСОБА_11 і передав трубку ОСОБА_11 для розмови з ОСОБА_7 . В ході телефонної розмови, ОСОБА_7 , використовуючи обман, вводячи ОСОБА_11 в оману, бажаючи отримати її добровільну згоду на переміщення в м. Москва з метою експлуатації, навмисне повідомив ОСОБА_11 неправдиву інформацію про те, що вона буде працювати офіціанткою, заробітна плата буде становити в місяць приблизно 30000 російських рублів, а також отримувати додатковий заробіток у вигляді «чайових», житлом її забезпечать, а також, бажаючи отримати добровільну згоду ОСОБА_11 на переміщення в м. Москва з метою експлуатації, повідомив, що він за свій рахунок придбає квитки на потяг до м. Москва, які їй передасть ОСОБА_10 , а в м. Москва її зустрінуть і доставлять до місця роботи і проживання його знайомі. Після цього, ОСОБА_11 повідомила ОСОБА_7 про свій намір поїхати в м. Москва для виконання запропонованої ОСОБА_7 роботи. 17 травня 2011 року, у вечірній час, після повернення з м. Синельникове, в м. Дніпропетровську ОСОБА_11 розповіла своїй знайомій ОСОБА_12 про те, що їй запропонували працевлаштуватися в м. Москва РФ офіціанткою і про умови роботи, запропонувавши ОСОБА_12 поговорити з ОСОБА_7 про можливість поїхати разом, на що ОСОБА_12 погодилася. 18 травня 2011 року ОСОБА_11 подзвонила ОСОБА_7 на мобільний телефон і повідомила про свою згоду на виїзд у м. Москва для працевлаштування, а також про бажання своєї знайомої ОСОБА_12 їхати з нею до м. Москва також для роботи на запропонованих ОСОБА_7 умовах. Таким чином, ОСОБА_7 , використовуючи обман, досяг з ОСОБА_11 домовленості на її переміщення з метою сексуальної експлуатації останньої. Після чого в телефонній розмові з ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , використовуючи обман, вводячи ОСОБА_12 в оману, бажаючи отримати її добровільну згоду на переміщення в м. Москва з метою експлуатації, завербував її, а саме навмисне повідомив ОСОБА_12 ті ж неправдиві відомості про те, що вона буде працювати офіціанткою, заробітна платня буде становити в місяць приблизно 30000 російських рублів, житлом її забезпечать, і, бажаючи отримати остаточне добровільну згоду ОСОБА_12 на переміщення в м. Москва з метою експлуатації, повідомив, що він за свій рахунок придбає квитки на потяг до м. Москва, а в м. Москва їх зустрінуть і доставлять до місця роботи і проживання. Після цього, ОСОБА_12 , дала остаточну згоду на переміщення 18 травня 2011 року потягом з м. Синельникове в м. Москва РФ з метою її експлуатації з використанням обману, тобто була завербована ОСОБА_7 18 травня 2011 року, приблизно о 15 годині ОСОБА_7 , з метою переміщення ОСОБА_11 і ОСОБА_12 в м. Москва РФ та експлуатації, придбав два квитки на потяг № 68 сполученням «Сімферополь-Москва» з «Синельникове 1» до м. Москва відправленням 18 травня 2011 року о 18 годині 08 хвилин. Два квитки і гроші в сумі приблизно 80 гривень для продуктів харчування він залишив у касі залізничного вокзалу «Синельникове-1» із запискою, в якій вказав ім'я одержувача « ОСОБА_13 ». ОСОБА_10 забрав і передав ОСОБА_11 і ОСОБА_12 квитки, після чого 18 травня 2011 року, о 18 годині 08 хвилин ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , зайнявши в поїзді № 68 місця відповідно квитків, почали переміщення в м. Москва. У поїзді ОСОБА_11 заснула. На шляху прямування ОСОБА_12 незнайома їй раніше дівчина повідомила, що їх швидше за все обдурили і направили до м. Москва для заняття проституцією. ОСОБА_12 покинула поїзд і вийшла в м. Харків на прикордонному посту, повідомивши про вербування та переміщення з метою сексуальної експлуатації в м. Москва РФ шляхом обману співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 про це не знала і далі проїхала в м. Москва.
19 травня 2011 року, об 11 годині 19 хвилин, ОСОБА_11 прибула поїздом № 68 на Курський залізничний вокзал АДРЕСА_2 , де її зустріли і доставили за адресою АДРЕСА_3 . У зазначеній квартирі невстановлені слідством особи під виглядом обіцяного працевлаштування офіціантом забрали у неї паспорт громадянки України і примусили займатися проституцією, тобто сексуально експлуатували з 19 травня 2011 року по 08 червня 2011 року. 08 червня 2011 року ОСОБА_11 , дізнавшись, де в квартирі зберігають її паспорт, таємно забрала його і покинула вказану квартиру. Придбавши квиток на 09 червня 2011 року на поїзд № 015 «Москва-Дніпропетровськ», ОСОБА_11 10 червня 2011 року повернулася до м. Дніпропетровська.
В апеляції прокурор, просить вирок суду скасувати та постановити свій, яким погіршити становище засудженого та призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. В обґрунтування заявлених вимог, не оскаржуючи фактичні обставини справи, прокурор вказує на те, що суд, в порушенням вимог ст.ст. 65, 66, 69, 334 КК України, призначив покарання, що не відповідає ступеню тяжкості скоєного засудженим злочину та його особі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав апеляцію та просив ухвалити свій вирок, думку засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляції, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 365 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінально-процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість засудженого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не виявлено.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного ним покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів виходить із того, що у відповідності до вимог ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст.ст. 65, 69 КК України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.
Так, виходячи з вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини Кодексу.
Згідно роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.
З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове.
На думку колегії суддів, покарання ОСОБА_7 призначено відповідно до вказаних вимог кримінального закону.
Як вбачається з вироку, суд врахував дані про особу ОСОБА_7 , зокрема, те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має гіпертонічну хворобу ІІ ступеня.
Поряд з цим, судом не встановлено обставини, що обтяжують покарання, однак визнано як такі, що його пом'якшують щире розкаяння, часткове відшкодування збитків, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є особливо тяжким, особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиросердно розкаявся у вчинених злочинах, частково відшкодував збитки потерпілим.
Разом з тим, з урахуванням вищезазначених обставин, суд вважав можливим застосувати до засудженого ч. 1, 2 ст. 69 КК України і призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 149 КК України, а саме у виді обмеження волі без конфіскації майна.
Суд мотивував такий висновок тим, що призначення засудженому покарання відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 65 КК України обумовлено необхідністю в силу санкції статті злочину, а також достатністю для виправлення підсудного та попередження нового злочину.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав сумніватись у достовірності встановлених судом відомостей.
Оцінюючи їх у своїй сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення засудженому ОСОБА_7 покарання у вигляді обмеження волі без конфіскації майна.
Відтак, на переконання колегії суддів, суд обґрунтовано дійшов до висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе в умовах його тримання в кримінально - виконавчій установі відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням його до праці, а тому призначене покарання в за своїм видом та розміром слід вважати справедливим.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином мотивував такий висновок, а тому визнати його необґрунтованим колегія суддів не може.
З огляду на викладене, доводи прокурора в своїй апеляції про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого колегія суддів розцінює як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні чи скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного й керуючись п. 15 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України та ст. ст. 365, 366, 379 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляцію прокурора ОСОБА_9 , який приймав участь у розгляді справи, залишити без задоволення, а вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2014 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Судді апеляційного суду :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4