Справа: № 826/2682/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
26 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 жовтня 2013 року № 0004132203 та № 0004142203.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Столиця» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством «Женевьєва» та ТОВ «Лінктехсервіс» за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року.
За наслідками перевірки відповідачем складено Акт №1501/26-56-22-03-09/32420423 від 07 жовтня 2013 року
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 589 471,00 грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2 466 162,00 грн.
На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0004132203 від 24 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 699 243,00 грн. та №0004142203 від 24 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 884 207,00 грн.
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на відсутність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем не доведено факту реальності господарських операцій за договорами, укладеними з ПП «Женевьєва» та ТОВ «Лінктехсервіс».
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
В силу п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п.198.6 п. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.
В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся між ТОВ «Сервіс Столиця» (Замовник) та ПП «Женевьєва» (Виконавець) укладено Договір №1-01/10 від 01 жовтня 2011 року, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з виготовлення та монтажу спеціальних рекламних конструкцій, демонтажу спеціальних рекламних конструкцій, реконструкції, ремонту та модернізації спеціальних рекламних конструкцій.
Згідно Додатку №4 від 19 грудня 2011 року до Договору №1-01/10 від 01 жовтня 2011 року, позивач замовив у ПП «Женевьєва» виготовлення виробів - стійка Сеньйор. Загальна вартість даних послуг визначена Сторонами у сумі 487 500,00 грн.
На підтвердження виконання вищевказаних робіт, позивачем надано наступні первинні документи: акт використання матеріалів замовника, акт приймання передачі матеріалів, акт приймання передачі технічної документації «Стійка Сеньйор Престиж», акт приймання передачі готової продукції, акт приймання передачі виконаних робіт на загальну суму 487 500,00 грн. та податкову накладну від 11 січня 2012 року №30 на суму 487 500,00 грн.
Пунктом 2.1.1 Договору №1-01/10 передбачено, що Виконавець зобов'язується виготовити спеціальні рекламні конструкції згідно креслення, який затверджується Замовником у строк, що не перевищує 30 календарних днів.
З матеріалів справи вбачається, що потреба в укладенні вищевказаного Договору виникла у зв'язку з необхідністю виконання замовлень перед ТОВ «Біг Борд» та АТ «РТС Деко».
Так, виконання позивачем замовлень ТОВ «Біг Борд» щодо виготовлення та постачання спеціальних рекламних конструкцій, в тому числі «Стійки Сеньйор Престиж», підтверджується Договором № 1 від 02 січня 2007 року, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 січня 2012 року ОУ-0010 та ОУ-0018, податковою накладною № 11 від 17 січня 2012 року (а.с. 129, 133, 134, 135, Т.1).
Виконання замовлень АТ «РТС Деко» (Казахстан) щодо поставки стійок до рекламної конструкції «Сеньор» підтверджується Договором № 35 від 07 грудня 2011 року, специфікацією до договору № 35 від 07 грудня 2011 року, вантажно-митними деклараціями та товарно-транспортними накладними (а.с. 147, 151, 152-155, Т 1).
Так, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано креслень, за якими мали бути виготовлені вироби на виконання умов Додатку №4 від 19 грудня 2011 року до Договору №1-01/10 від 01 жовтня 2011 року.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі технічної документації від 19 грудня 2011 року, згідно якого ТОВ «Сервіс Столиця» (Замовник) передав, а ПП «Женевьєва» (Виконавець) прийняв наступну технічну документацію: «Стійка Сеньйор Престиж» (а.с. 205, Т. 2).
Таким чином, на думку колегії суддів, вищенаведене підтверджує факт передачі технічної документації на виготовлення «Стійка Сеньйор Престиж» та свідчить про виконання сторонами умов п. 2.1.1 Договору №1-01/10.
Відповідно до Додатку №5 від 28 грудня 2011 року до Договору №1-01/10 від 01 жовтня 2011 року, позивач замовив у ПП «Женевьєва» монтаж 15 спеціальних рекламних конструкцій у містах Харків, Донецьк, Київ та Львів. Загальна вартість даних послуг становила 179 073,00 грн.
Так, пунктом 2.2.1 Договору №1-01/10 передбачено обов'язок Замовника надати Виконавцю за 4 години до початку виконання робіт по монтажу або демонтажу спеціальних рекламних конструкцій необхідну дозвільну документацію.
Суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано доказів передачі виконавцю дозвільної документації для забезпечення виконання ним робіт на виконання умов Додатку №5 від 28 грудня 2011 року до Договору №1-01/10.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься ліцензія Серії АВ № 591986 на здіснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Приватному підприємству «Женевьєва» терміном дії з 12 жовтня 2011 року по 12 жовтня 2014 року (а.с. 115, Т. 1).
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів передачі ПП «Женевьєва» спеціальних рекламних конструкцій, які останній мав встановити за узгодженими адресами, оскільки фактичне виконання даним контрагентом робіт по монтажу рекламних конструкцій підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №5 від 24 січня 2012 року, податковою накладною №45 від 24 січня 2012 року та фото-звітами (а.с. 121, 122, 123 - 128, Т. 1).
Розрахунки з ПП «Женевьєва» позивач здійснював у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 114-115, Т. 2).
На момент укладення договору з позивачем, ПП «Женевьєва» було зареєстроване як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100326165 (а.с. 117-118, 119, Т.1).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи дають змогу стверджувати про реальність намірів між позивачем та ТОВ ПП «Женевьєва на настання дійсних наслідків при укладенні правочинів.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав видання податкової накладної від 09 квітня 2012 року №12, виданої позивачу ПП «Женевьєва» з посиланням на Договір №1-0110 від 01 листопада 2011 року (а.с. 142 Т. І).
Разом з тим, як вбачається з Договору №1-0110 від 01 листопада 2011 року, сторонами передбачено комплексне обслуговування мережі спеціальних рекламних конструкцій по визначених у додатках адресах та встановлених цінах за відповідний вид рекламної конструкції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що зміст вищевказаного Договору дає змогу чітко встановити предмет договірних правовідносин між ТОВ «Сервіс Столиця» та ПП «Женевьєва».
Крім того, реальність господарських правовідносин за вищевказаним правочином підтверджується наявними в матеріалах справи та складеними, у відповідності до чинного законодавства, первинними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, між ТОВ «Сервіс Столиця» (Замовник) та ТОВ «Лінктехсервіс» (Виконавець) укладено Договір №1-02 від 01 лютого 2012 року на обслуговування спеціальних конструкцій, згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується на свій ризик зі своїх матеріалів і своїми засобами виконати/надати комплекс робіт/послуг по обслуговуванню спеціальних конструкцій, розміщених на території України в місцях, узгоджених в адресних програмах, в об'ємі і на умовах оплати, обумовлених в цьому Договорі.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановити: які саме послуги (роботи) були надані ТОВ «Лінктехсервіс» на виконання Договору, яким чином було визначено об'єм, кількість та вартість таких послуг, скільки матеріалів та ресурсів було затрачено, що свідчить про відсутність наміру між контрагентами на настання реальних наслідків при укладанні правочинів.
Водночас, на підтвердження виконання Договору №1-02 від 01 лютого 2012 року позивачем надано наступні документи: додатки до Договору №1-02 від 01 лютого 2012 року, акти здачі-прийняття робіт, розрахунки вартості обслуговування, податкові накладні на загальну суму 13 928 900,00 грн. та фото-звіт.
Відповідно до п. 1.2 Договору №1-02, в комплекс робіт/послуг по обслуговуванню спеціальних конструкцій входять наступні роботи (послуги): поклейка (нанесення), підклейка, підфарбовування плакатів на робочих поверхнях спеціальних конструкцій, ліквідація брудних плям та сторонніх надписів на сюжеті плакатів, виправлення механічних ушкоджень на плакатах (порізів, подряпин і ін.), поточне фарбування спеціальних конструкцій, заміна елементів освітлення в освітлювальних приладах, прибирання території, прилеглої до спеціальної конструкції, інші роботи (послуги), пов'язані з підтримкою спеціальних конструкцій і плакатів, розміщених на робочих поверхнях спеціальних конструкцій, в належному технічному та естетичному стані.
Розрахунки з ТОВ «Лінктехсервіс» позивач здійснював у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 116-146, Т. 2).
Таким чином, колегія суддів вважає, що надані позивачем первинні документи дають змогу стверджувати про реальність господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Лінктехсервіс».
На момент укладення договору з позивачем, ТОВ «Лінктехсервіс» було зареєстроване як юридична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 429122 Серія А01 та було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100340190 (а.с. 159-160, 161, Т.1).
З матеріалів справи вбачається, що потреба в укладенні Договору №1-02 була зумовлена необхідністю виконання позивачем замовлень перед ТОВ «Біг Медіа» щодо робіт (послуг) по обслуговуванню спеціальних конструкцій, розміщених на території України.
Так, виконання позивачем замовлень перед ТОВ «Біг Медіа» щодо виготовлення та постачання спеціальних рекламних конструкцій, в тому числі «Стійка Сеньйор Престиж», підтверджується Договором № 291010/8 від 29 жовтня 2010 року, додатковою угодою до Договору від 30 грудня 2011 року, податковими накладними, розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), розрахунками вартості обслуговування спеціальних конструкцій спеціальних конструкцій, виписками з банківських рахунків (а.с. 68, 72, 73-98, 99-113, 114, Т. 2).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на включення до валових витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з ПП «Женевьєва» документально не підтверджується.
Крім того, як вже було зазначено вище, роботи та послуги у контрагентів ПП «Женевьєва» та ТОВ «Лінктехсервіс» були замовлені для забезпечення виконання договірних зобов'язань з поставки робіт та послуг з комплексного рекламного обслуговування перед контрагентами-замовниками за відповідними договорами, а саме: ТОВ «Біг Борд Група», ТОВ «Постер», АТ «РТС Деко», ТОВ «Біг Медіа».
Також, в матеріалах справи наявні банківські виписки, що підтверджують надходження коштів на рахунок позивача за виконання умов вищевказаних правочинів з ТОВ «Біг Борд Група», ТОВ «Постер», АТ «РТС Деко», ТОВ «Біг Медіа».
Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи підтверджують вчинення позивачем дій спрямованих на реальне виконання умов укладених угод, зокрема, надання послуг, оплата їх вартості, використання їх у подальшій господарській діяльності з третіми особами.
Колегія суддів також зазначає, що відповідачем не надано доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними у судовому порядку, або доказів наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача, так і його контрагентів.
Крім того, судом першої інстанції взято до уваги матеріали актів перевірок податковими органами контрагентів позивача, а саме: Акт Західної МДПІ міста Харкова Харківської області №421/22-417/37093017 від 26 вересня 2012 року про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року; Акт Західної МДПІ міста Харкова Харківської області №424/22-417/37461181 від 26 вересня 2012 року про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінктехсервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року.
Разом з тим, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року в адміністративній справі № 2а-11874/12/2070 за позовом ТОВ «Лінктехсервіс» до Західної МДПІ міста Харкова Харківської області про визнання неправомірними дій Західної МДПІ міста Харкова Харківської області щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінктехсервіс» в результаті якої складено Акт №424/22-417/37461181 від 26 вересня 2012 року - позов задоволено.
Вищевказане судове рішення залишене без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 серпня 2013 року.
Також, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року в адміністративній справі № 2а-11452/12/2070 за позовом ПП «Женевьєва» до Західної МДПІ міста Харкова Харківської області про визнання неправомірними дій Західної МДПІ міста Харкова Харківської області щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва» в результаті якої складено Акт №421/22-417/37093017 від 26 вересня 2012 року - позов задоволено.
Дана постанова залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2013 року.
Таким чином, вищевказане виключає можливість дослідження в якості доказів Акти перевірок податковими органами ТОВ «Лінктехсервіс» та ПП «Женевьєва».
Також, не можуть прийматися до уваги посилання суду першої інстанції на протоколи допитів свідків щодо господарської діяльності вищевказаних контрагентів позивача, оскільки в даному випадку належним доказом може бути виключно вирок суду щодо даних юридичних осіб, який в матеріалах справи відсутній.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу щодо заниження ТОВ «Сервіс Столиця» податку на додану вартість на суму 2 466 162,00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 2 589 471,00 грн. є необґрунтованими та безпідставними.
Аналізуючи обставини справи та норми законодавства, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 24 жовтня 2013 року № 0004132203 та від 24 жовтня 2013 року № 0004142203., оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Натомість, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, як суб'єкт владних повноважень, не довела правомірність прийнятих нею оскаржуваних рішень.
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року - скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 24 жовтня 2013 року № 0004132203 та від 24 жовтня 2013 року № 0004142203.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Міщук М.С.
Повний текст постанови виготовлено 02.07.2014 року.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Міщук М.С.