Справа: № 2-а-4911/11 Головуючий у 1-й інстанції: Гончаренко Т.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
19 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Гром Л.М.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови, -
Позивач - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення моральної шкоди.
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 лютого 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області винесено вимогу № Ф-332 про сплату ОСОБА_3 недоїмки в сумі 878,34 грн.
01 червня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області звернулось до Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області із заявою про прийняття на виконання вимоги № Ф-332 від 01 лютого 2011 року.
Станом на 01 червня 2011 року вимога Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області позивачем виконана не була, із заявою про оскарження вказаної вимоги до суду позивач не зверталась.
Судом встановлено, що 19 грудня 2003 року позивач змінила прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3».
На виконання вимоги про сплату ОСОБА_3 недоїмки зі страхових внесків № Ф-332, 02 червня 2011 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області Карташевим С.В. відкрито виконавче провадження.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою про відкриття виконавчого провадження та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 17 вищевказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
В силу ст. 25 вищевказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області винесено вимогу № Ф-332 про сплату ОСОБА_3 недоїмки в сумі 878,34 грн.
Судом встановлено, що 01 червня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області звернулось до Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області із заявою про прийняття даної вимоги до виконання.
До заяви додано копію поштового повідомлення про вручення 25 березня 2011 року позивачу вищевказаної вимоги.
Так, на виконання вимоги про сплату ОСОБА_3 недоїмки зі страхових внесків № Ф-332, 02 червня 2011 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції Головного управління юстиції в Черкаській області Карташевим С.В. відкрито виконавче провадження.
Судом встановлено, що боржник добровільно у встановлений вимогою термін не сплатила недоїмку в сумі 878,34 грн., до суду вказану вимогу не оскаржила.
Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята державним виконавцем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що дії державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження є правомірними.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача майнової шкоди в сумі 500 гривень та моральної шкоди в сумі 1000 гривень, оскільки дії державного виконавця є правомірними, крім того, позивачем не надало суду докази завдання їй відповідачем такої шкоди.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 липня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.
Міщук М.С.
Повний текст ухвали виготовлено 25.06.2014 року.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.