Справа № 2 - 2993/2008
25 листопада 2008 року Приморський районний суд міста Одеси
у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.
при секретарі Шнуровенко В.А.
за участю адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням ;
Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вимагають визнати відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою під АДРЕСА_1, вказуючи, що відповідач понад 30-ти років тому виїхала на постійне проживання в Росію, добровільно залишивши спірне жиле приміщення, і дотепер постійно проживає в Росії та станом на цей є громадянкою Російської Федерації.
В судовому засіданні позивачі та адвокат ОСОБА_4 підтримали позов і наполягали на задоволені позову в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 не визнав позов, посилаючись, що ОСОБА_3 з 1976 року працює за контрактно-строковою формою трудових відносин в Сахалінському морехідному училищі в м.Холмськ Сахалінської області Російської Федерації, що є місцевістю, прирівняною до районів Крайньої Півночі відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 року № 1029, а відповідно до п. ”в” статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1060 року „Про впорядкування пільг для осіб, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі” за нею була залишена на весь період дії трудового контракту жила площа за місцем її постійного проживання за адресою : АДРЕСА_1. При цьому весь час між контрактами, а також відпустки відповідач проводила в місця свого постійного проживання в м.Одесі за вказаною вище адресою. Після проголошення Україною незалежності ОСОБА_3 автоматично отримала українське громадянство відповідно до ст.9 Закону України „Про правонаступництво України”, ст.2 Закону України „Про громадянство України” в редакції 1991 року, яка за змістом відповідає ст.3 діючого на цей час Закону України „Про громадянства України” від 18.01.2001 року. В той же час у відповідності до Закону Російської Федерації „Про громадянство Російської Федерації” ОСОБА_3 автоматично було надано громадянство Російської Федерації на підставі державонаступництва Російської Федерації від СРСР. Проте ОСОБА_3 не зверталася до органів державної влади Російської Федерації з клопотанням або заявою про набуття нею російського громадянства, тому набуття нею громадянства іншої держави не може вважатися добровільним за змістом положень п.1 ч.1 ст.19 Закону України „Про громадянство України” від 18.07.200 року. В установленому законом порядку не приймалося рішення відносно ОСОБА_3 про припинення нею громадянства України, отже згідно діючого законодавства у правових відносинах з Україною вона визнається тільки громадянкою України, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 44-р від 24.01.1997 року „Про бронювання та придбання жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну” центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевих рад повинні забезпечити в установленому порядку бронювання жилих приміщень, а також можливість будівництва квартир (будинків) в житлово-будівельних кооперативах та/або придбання жилих приміщень (квартир, будинків) для осіб, що постійно проживали в Україні, а нині проживають і працюють в районах Крайньої Півночі Російської Федерації і в прирівняних до них місцевостях, які мають право на громадянство України при поверненні в Україну. Той факт, що ОСОБА_3 отримує пенсію в Російській Федерації, ніяким чином не обмежує її в правах громадянки України та відповідає положенням Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районі Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення, укладеної 15.01.1993 року і чинної на цей час. Відповідно до ст.5 цієї Угоди при переселенні особи, якій була призначена пенсія у відповідності із частиною 3 статті 14 Закону РФСР „Про державні пенсії в РРФСР”, з території Російської Федерації на територію України, виплата цієї пенсії продовжується за новим місцем проживання компетентними органами Російської Федерації до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно з законодавством України з урахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Дослідивши матеріали справи і вислухавши поясненні сторін, суд вважає, по позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що квартира під АДРЕСА_1 не приватизована і є об'єктом комунальної власності. Цю квартиру в установленому порядку було надано для проживання ОСОБА_3 та членам її сім'ї, в тому числі її синові ОСОБА_1, який є позивачем у даній справі. В 1991 році в зазначену квартиру в установленому порядку вселилася дружина ОСОБА_1 - позивач ОСОБА_2, і в 1994 році остання прописалася на цій жилій площі. Станом на цей час в спірній квартирі проживають подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 разом зі своїми неповнолітніми синами ОСОБА_7, 1991 року народження, і ОСОБА_6, 1995 року народження.
Відповідач ОСОБА_3 з 1976 року не проживає в спірній квартирі. Так, ОСОБА_3 працювала в Сахалінському морехідному училищі в м.Холмськ Сахалінської області Російської Федерації за наступними строковими трудовими договорами :
- від 18.11.1976 року строком дії з 18.12.1976 року по 18.12.1979 року, який було продовжено - з 18.12.1979 року по 17.12.1982 року, з 18.12.1982 року по 17.12.1985 року, і з 18.12.1985 року по 18.12.1988 року ;
- від 18.12.1888 року строком дії з 18.12.1988 року по 18.12.1991 року, який було продовжено - з 18.12.1991 року по 18.12.1994 року, з 18.12.1994 року по 17.12.1995 року, і з 18.12.1995 року по 17.12.1997 року ;
- № 12/уч від 08.12.2004 року строком дії з 08.12.2004 року по 31.09.2005 року ;
- № 27/зо від 08.12.2004 року строком дії з 08.12.2004 року по 31.08.2005 року.
Проте , поїхавши на роботу в м.Холмськ Сахалінської області колишньої РФСР,
ОСОБА_3 в установленому законом порядку не бронювала спірне жиле приміщення та охоронне свідоцтво (броню) не отримала, а її представником не надані суду належні доказі на підтвердження її відсутності в спірній квартирі в період з кінця грудня 1997 року по листопад 2004 року та з жовтня 2005 року по теперішній час з поважних причин, як цього вимагає ст.60 ЦПК України.
Також представник відповідача не спростував доводи позивачів відносно того, що ОСОБА_3 зберігає постійне місце проживання у належному їй на праві власності жилому приміщенні в м.Холмськ Сахалінської області РФ.
Крім того, представник відповідача стверджує, що позивачі чинять перешкоди ОСОБА_3 в проживанні на спірній жилій площі, позивачі категорично заперечують ці обставини, а представник відповідача на підтвердження цих своїх доводів доказів суду не надав. Одночасно суд бере до уваги, що ОСОБА_3 не зверталася до компетентних органів з питання її вселення в спірне жиле приміщення.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що з липня 1998 року по листопад 2004 року і з жовтня 2005 року по теперішній час ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі без поважних причин, отже понад встановлені законом строки, а тому згідно діючого законодавства вона втратила право користування цим жилим приміщенням.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.71,72 ЖК України, суд, -
Задовольнити позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою під АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання рішення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя Н.А.Ільченко