"24" червня 2014 р. м. Київ К/9991/30637/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року
у справі № 2а/1570/7209/2011
за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі,
Головного управління Державного казначейства України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року адміністративний позов Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» (далі - ДП «МТП «Южний»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі; відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (далі - ГУДК України в Одеській області; відповідач-2) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000191530 від 31 березня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «МТП «Южний» 3,40 грн. судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року.
В запереченні на касаційну скаргу відповідач-1 просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області проведено виїзну позапланову перевірку ДП «МТП «Южний» з питань правомірності формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 82/7/23-1007/04704790 від 15 березня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000191530 від 31 березня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 34 767,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17 385,50 грн.
Перевіркою встановлено порушення ДП «МТП «Южний» підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Хіол ЛТД» за нікчемним правочином.
Зазначений висновок податковим органом мотивовано відсутністю у постачальника позивача трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів, а також невідображенням за даними бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» у складі податкових зобов'язань суми податку на додану вартість за проведеною з ДП «МТП «Южний» господарською операцією.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції про повне задоволення адміністративного позову та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем реального характеру спірної господарської операції з огляду на ненадання ним інформації щодо осіб, які безпосередньо виконували роботу та на яких виписано перепустки на територію підприємства.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим, виходячи з таких підстав.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні робіт (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас ненадання деякої запитуваної контролюючим органом інформації або документів, статус яких не визначений як первинні, не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про фіктивний характер проведеної господарської операції.
Зокрема, як з'ясовано судом першої інстанції, реальність здійснення господарської операції з придбання позивачем робіт з відновлення стрілкових переводів у ТОВ «Хіол ЛТД» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими локальним кошторисом, підсумковою відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, актом приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, податковою накладною, банківською випискою, що податковим органом не заперечується, як і не заперечується, що понесені ДП «МТП «Южний» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувана операція здійснена за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.
А відтак, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини щодо реального характеру проведеної господарської операції, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, в тому числі від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету або від його господарських та виробничих можливостей, доводи Одеського окружного адміністративного суду про протиправність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення слід визнати правильними.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» задовольнити.
Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.