"19" червня 2014 р. м. Київ К/9991/50013/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Рецебуринського Ю.Й. ,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,
У серпні 2011 року позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Постановою Подільського районного суду м.Києва від 15 березня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, позов задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 18257,40 грн.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2001 року №0108 позивач був звільнений у відставку за пунктом 65 підпунктом "в" Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України №174 від 13.05.1993 року «Про тимчасові положення про проходження військової служби громадянами України" (за станом здоров'я).
Спеціалізованою кардіологічною медико-соціальною експертною комісією №2 м. Києва 18.03.2009 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Згідно довідки МСЕК серія 10 ААА № 118609 від 01.04.2010 позивачу повторно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України постановою №499 від 28.05.2008 року затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам ІІ групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 42-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону №2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, задовольняючи позов, правильно виходили з того, що із визначених у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон №2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230,231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду м.Києва від 15 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О.Лиска
Ю.Й. Рецебуринський