"24" червня 2014 р. м. Київ К/800/24988/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «НТБ» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року по справі № 810/2952/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «НТБ» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
У червні 2013 року ПАТ «НТБ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2012 року №0001442204, яким нараховано грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 5314670,00 грн. (у тому числі за основним платежем 4251736,00 грн. та за штрафними санкціями 1062934,00 грн.).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у даній справі позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що Ірпінською ОДПІ у Київській області проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2012 року.
За результатами перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 та пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.
На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач у межах спірних правовідносин не мав підстав для формування витрат, що складають собівартість реалізованих товарів. Крім того, позивачем не віднесено до валового доходу суму позики, отриманої за угодою з нерезидентом. На думку апеляційного суду, такі кошти повинні відображатися у податковому обліку як поворотна фінансова допомога, оскільки нерезидент не є фінансовою установою і не уповноважений надавати кошти під проценти.
Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Щодо порушення позивачем підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, судами встановлено, що 17.07.2000 року між позивачем та японською компанією YEIB Co.Ltd укладено договір цільової позики в іноземній валюті № 50/Д.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказана угода, зі змінами, внесеними додатковими угодами, відповідно до Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого Національним банком України від 22.12.1999 року № 602, чинного на момент укладання угоди, зареєстрована у встановленому законодавством порядку, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом від 14.08.2000 року № 1170 та додатком від 10.04.2013 року до вказаного свідоцтва.
Підпунктом 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення фінансового кредиту, відповідно до якого це - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.
При цьому, згідно підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, нерезидентами є: іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.
Відповідно підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, позика - це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Відтак, нерезиденти (юридичні особи), не будучи банками чи небанківськими фінансовими установами, можуть надавати кошти у борг із отриманням відсотків за користування.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір відсотків за користування позикою, наданою за умовами договору, укладеного позивачем із нерезидентом, складає 4% на рік від суми наданої позики.
З огляду на вищевказані норми законодавства, отримані позивачем грошові кошти, у вигляді позики, від нерезидента містять всі ознаки фінансового кредиту, а тому визначення відповідачем таких коштів, як поворотної фінансової допомоги є помилковим, оскільки згідно визначення терміну «поворотна фінансова допомога», що вживається у Податковому кодексі, це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України до складу доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відноситься основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами розділу III Кодексу, які не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.
Підпунктом 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також повернення основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.
Водночас, підпунктом 153.4.2 цього пункту передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам - кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.
Отже, при отриманні відсоткової позики від нерезидента, сума такої позики не враховується у складі доходів, а при її поверненні така сума не включається до складу витрат. Проценти за користування позиковими коштами платник податку буде включати до складу витрат з урахуванням обмежень, визначених статтю 141 Податкового кодексу України.
Щодо порушень позивачем пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у ході перевірки показників податкової звітності за період, що перевірявся, у загальній сумі 2779053,00 грн. податковим органом встановлено, що на формування цих показників мали вплив витрати, що формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, а саме: придбання сировини, енергоресурсів, витрати на оплату праці, тощо для виробництва комплексної нитки. Враховуючи той факт, що підприємством, на думку податкового органу, не підтверджено належним чином визнання доходу від списаної готової продукції, податковий орган дійшов висновку про необхідність зменшення суми витрат пропорційно сумі списання готової продукції по відношенню до собівартості реалізації на суму 1255078,00 грн.
Пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, встановлених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, наведених у статті 152.
Визначення собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу наведено у підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Так, це - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;
Згідно правил формування витрат, передбачених у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Перелік таких витрат наведено в пункті 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформовано витрати операційної діяльності, які безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції власного виробництва. Доказів протилежного та неналежного визнання доходу від списаної готової продукції відповідачем не надано.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «НТБ» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року по справі № 810/2952/13-а.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.