03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження
№22-ц/796/9226/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л.
Доповідач: Українець Л.Д.
09 липня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Оніщука М.І.,
- Шебуєвої В.А.,
при секретарі - Дем»янчук Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Русский стандарт» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту
У березні 2014 року позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.
В мотивування вимог посилався на те, що 24.10.2012 року між ним та ПАТ «Русский стандарт» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 100988505 за умовами якого йому надано кредитні кошти у формі кредитної лінії в розмірі 30 000,00 грн. на строк до 29.08.2014 р.
Вважав, що даний договір укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки йому не була надана уся необхідна інформація щодо кредиту, сукупної вартості кредиту, всіх умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».
Відсутність такої інформації позбавила його можливості зробити свідомий вибір при укладанні договору, й оспорюваний договір порушує принцип рівності сторін.
Крім того, зауважував, що представники банку свідомо ввели його в оману щодо суттєвих обставин, а тому договір має бути визнано недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України.
Враховуючи наведене, просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №100988505 від 24 жовтня 2012 року, укладений між ним та ПАТ «Банк Руский стандарт».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Зазначає, що при укладенні кредитного договору були порушені його права, як споживача кредитних послуг, передбачені пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Вважає, що правочин, вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, й банком введено його в оману щодо умов кредитного договору.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Русский стандарт» укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 100988505, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові у формі кредитної лінії у розмірі 30 000,00 грн. строком до 24 жовтня 2014 року.
Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_2 як на підставу для визнання кредитного договору недійсним посилався на те, що йому не була надана уся необхідна інформація щодо кредиту, сукупної вартості кредиту, всіх умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», що в свою чергу свідчить про нечесну підприємницьку практику.
Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий ; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повергнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Згідно Заяви-оферти, договір укладений на умовах, зазначених в заяві та на умовах надання та обслуговування кредитів ПАТ «Русский стандарт», які є невід'ємною частиною Заяви - оферти та становлять договір в цілому. В заяві зазначено, що позичальник підтверджує, що йому відома інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту, що надається в рамках кредитного договору та він підтверджує отримання повної і достовірної інформації про кредити (а.с.5-7).
Колегія суддів погоджується з доводами банку про те, що вся необхідна інформація, визначена ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», міститься в заяві-оферті Позивача № 100986505 від 24.10.2012 року, особисто підписаній позивачем, Довідці про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 24.10.2012 року, підписаній ОСОБА_2, Умовах надання та обслуговування кредитів ПАТ «Банк Руский Стандарт» (а.с.26-34,35-36).
Таким чином, твердження позивача про те, що до укладення кредитного договору він не був повідомлений про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, не відповідає дійсності, оскільки спростовується його особистим підписом на кожній сторінці заяви-оферти та Довідці про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 24.10.2012 року. Відповідно й посилання на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним та недоведеним.
Також не ґрунтуються на вимогах законодавства посилання представника позивача на те, що банк ввів його в оману з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Разом з тим, як вірно зауважено судом першої інстанції, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що кредитний договір було укладено ним під впливом обману.
З наведеного вбачається, що суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та введення його в оману.
Крім того, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Разом з тим, позивач не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий:
Судді: