14 травня 2013 рокусправа № 2а-0870/3770/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новоженін І.Є.
за участю представників:
позивача: - не з'явився
відповідача: - Михайлюченко В. М. (дов. від 25.03.2013 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина»
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року
у справі № 2а-0870/3770/11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина»
до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя
про визнання нечинним та скасування рішення № 000085330 від 28.04.11,-
встановила:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Черемшина» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя, в якому просило визнати нечинним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 28.04.2011 № 0000852330 в розмірі 6 800,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при проведенні перевірки та прийнятті рішення про застосування фінансових санкцій не досліджено та не враховано всі документи щодо здійснення господарської діяльності. Позивач вказує, що він є підприємством громадського харчування, оскільки вказане підтверджується висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.06.2011 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, визнавши нечинним та скасувавши рішення відповідача про застосування фінансових санкцій від 28 квітня 2011 року №0000852330 у вигляді штрафу в розмірі 6800,00 гривень.
Апеляційна скарга фактично мотивована доводами, викладеними в адміністративному позові.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Зазначає, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено фактичну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 14.04.2011.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та ч.6 ст.153 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій №0000852330 від 28 квітня 2011 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 6800,00 грн. за продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування.
Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції, зважаючи на наступне.
Частиною 11 статті 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку (ст.1 Закону №481/95-ВР).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має ліцензію серія АГ №376472 на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, видану Регіональним управлінням Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Запорізькій області від 17.12.2010, при цьому фактично здійснює діяльність з продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.
Порядок здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями врегульовано Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 вказаних Правил роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, підприємства чи спеціалізовані відділи (секції) магазинів споживчої кооперації, а також підприємства громадського харчування.
Відповідно до частини шостої статті 153 Закону №481/95-ВР з якою кореспондується пункт 22 Правил, продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів.
У разі порушення вимог статті 153 Закону №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів в розмірі 6800 гривень (ст.17 Закону №481/95-ВР).
З матеріалів справи вбачається, що місце здійснення господарської діяльності позивача не є спеціалізованим підприємством у розумінні статті 153 Закону № 481/95-ВР та пунктів 2, 22 Правил та не має статусу підприємства громадського харчування, а відтак позивач не мав права здійснювати в ньому продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.
Посилання позивача на наявність висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи №04/2096 від 16.12.2008 як на доказ належності позивача до суб'єктів господарювання громадського харчування, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до положень Закону України №4004-XII від 24.02.1994 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи - документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини і є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи.
Також, колегія суддів вважає, що довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АА №259874, також не є доказом статусу позивача як суб'єкта господарювання громадського харчування, зважаючи на той факт, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. При цьому, інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, класифікаційні дані, а саме види економічної діяльності, територіальна належність, форма власності, організаційно-правова форма господарювання, інституційний сектор економіки, найменування органу, до сфери управління якого належить суб'єкт, тощо та не містить інформації щодо належності підприємства до суб'єктів господарювання громадського харчування.
Отже, вказані вище документи жодним чином не можуть підтвердити статус позивача як суб'єкта господарювання громадського харчування.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, реєстратор розрахункових операцій позивача не був перереєстрований із зазначенням сфери його застосування, що є порушенням Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 01.12.2000 №614.
Так, відповідно до п.2.9. Порядку №614 для перереєстрації РРО з метою використання його в іншій господарській одиниці СГ подає до органу ДПС за місцем реєстрації РРО заяву довільної форми, у якій зазначена сфера застосування РРО, реєстраційне посвідчення з відміткою, за потреби, про зняття РРО з обліку, а також визначені пунктом 2.3 цього розділу документи на господарську одиницю. Посадова особа органу ДПС вносить зміни до відповідного запису в Книзі реєстраторів розрахункових операцій та реєстраційного посвідчення. У разі використання РРО на території іншої адміністративно-територіальної одиниці його необхідно до початку використання взяти на облік в органі ДПС за місцем провадження підприємницької діяльності.
РРО вважається зареєстрованим після виконання всіх дій, передбачених пунктами 2.3 - 2.7 цього розділу, при здійсненні підприємницької діяльності не за місцем реєстрації РРО після виконання всіх дій, передбачених пунктами 2.3 - 2.8 цього розділу, в разі перереєстрації - після виконання дій відповідно до пункту 2.9 цього розділу (п.2.10 Порядку №614).
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про порушення позивачем вимог ч.6 ст.153 Закону №481/95-ВР та правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування фінансових санкцій №0000852330 від 28 квітня 2011 року.
Суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвали законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Черемшина» залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-0870/3770/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко