Іменем України
"09" липня 2013 р. справа № 2а/0470/6633/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 р.
у справі № 2а/0470/6633/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-Сервіс» (далі - позивач)
до Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області (далі - відповідач)
про визнання протиправними дій, -
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо визнання правочину, укладеного позивачем з контрагентом-постачальником ТОВ «Гарант Транс Сервіс» за серпень 2010 року, таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, таким, що має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону; визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визнанні відсутніми об'єктів оподаткування податком на додану вартість з продажу товарів підприємству-покупцю ДП «СхідГЗК».
Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії відповідача:
- щодо визнання правочину, укладеного позивачем з контрагентом-постачальником ТОВ «Грант Транс Сервіс» в серпні 2010 року, таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчиненим удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, таким, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону;
- щодо визнання відсутнім об'єктів оподаткування податком на додану вартість з продажу товарів підприємству-покупцю ДП «СхідГэЗК».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції невірно застосовував норми матеріального права та не надав належної оцінки фактичним обставинам справи. Відповідач наполягає на тому, що висновки податкового органу відповідають приписам чинного законодавства. Відповідач вважає, що здійснюючи документальну позапланову невиїзну перевірку, податковий орган діяв у межах законодавства.
У судовому засіданні представник позивача - Савельєв К.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, представник відповідача - Тризенко-Дирдіна О.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 18.04.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за серпень 2010 року.
За результатами перевірки 26.04.2011 року складено Акт № 70/23-35935908 за висновками якого з боку позивача встановлені наступні порушення:
- ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Грант Транс Сервіс» в серпні 2010 року;
- встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року, в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями). У зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у ТОВ «ТД «Еко-Сервіс» відсутні об'єкти оподаткування ПДВ по операціях з продажу товарів підприємству-покупцю ДП «СхідГЗК» в серпні 2010 року;
- встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників та операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року в розумінні ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями).
Податкові повідомлення-рішення за наслідками результату проведеної перевірки податковою службою не винесено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкова служба при складанні Акту вийшла за межі своїй повноважень, а саме визнала правочини, укладені позивачем, недійсними, хоча вирішення даного питання підлягає встановленню у судовому процесі.
Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (далі - Покупець) та ТОВ «Гарант Транс Сервіс» (далі Постачальник) 27.04.2010 було укладено договір поставки № 27/04/2010, яким передбачено, що Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупцеві товар. Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах платежу, вказаного в Специфікації. (а.с. 27)
Відповідно до Специфікації № 1 сума поставки в т.ч. з ПДВ 20 % складає 1 337 916,67 грн. Строк поставки квітень-жовтень 2010 року.
Отже позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Гарант Транс Сервіс», предметом яких було постачання товару (гранульованого шлаку).
ТОВ «Гарант Транс Сервіс» позивачу видано податкові накладні з урахуванням ПДВ: № 2/8-00000002 від 02.08.2010 року, № 3/8-00000002 від 03.08.2010 року, № 10/8-00000002 від 10.08.2010 року, № 23/8-00000001 від 23.08.2010 року, № 26/8-00000001 від 26.08.2010 року, № 28/8-00000001 від 28.08.2010 року, № 30/8-00000001 від 30.08.2010 року, № 31/8-00000003 від 31.08.2010 року (а.с. 43-50).
Розрахунки між позивачем та ТОВ «Гарант Транс Сервіс» за відвантажений товар проводились у безготівковій формі в серпні та вересні 2010 року; заборгованість за операціями проведеними між позивачем та ТОВ «Гарант Транс Сервіс» в серпні 2010 року відсутня. Даний факт підтверджується відповідачем в Акті перевірки із зазначенням платіжних доручень.
Позивачем до складу податкового кредиту Декларації з ПДВ за серпень 2010 року було включено суму 137 069,72 грн.
Відповідно до п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),
- дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до матеріалів справи у позивача виникло
право на податковий кредит у серпні 2010 року.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має документальні підтвердження здійснених господарських операцій. Сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на право формування податкового кредиту позивача.
Також колегія суддів звертає увагу на наступне.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.
Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").
Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету його контрагентами.
Виходячи з норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у податкової служби відсутні повноваження щодо визнання правочинів недійсними, це компетенція суду, а отже до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсними правочини, за якими платником податків були визначені податкові зобов'язання, сформований податковий кредит з ПДВ, податкова служба не має правових підстав для відображення в Акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Також з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (далі - Постачальник) та ДП «СхідГЗК» (далі - Покупець) було укладено договір поставки № 313/13 від 06.04.2010 року, яким Постачальник зобов'язаний поставити партію товару протягом 5-ти календарних днів після отримання заявки Покупця. Загальна сума поставки відповідно до Специфікації № 1 складає 2 740 833,33 грн. (з ПДВ).
Позивачем ДП «СхідГЗК» видано податкові накладні та видаткові накладні з урахуванням ПДВ. Складено Акт приймання-передачі товару від 31.06.2010 року к.накл. А-00000510 (а.с. 52).
Судом першої інстанції встановлено, що оплата за товар (шлак гранульований) позивачем ДП «СхідГЗК» за договором, надійшла від останнього в розмірі 865 676,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01.04.2011 р. № 4969 та не заперечується відповідачем, як в акті перевірки, так і в судовому засіданні. В даному випадку відповідачем необґрунтовано в Акті перевірки зроблено висновок щодо відсутності об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям, з тих підстав, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від позивача придбаних у постачальників.
Відповідно до Специфікації № 1 до договору від 27.04.2010 року та Специфікації № 1 до договору від 06.04.2010 року встановлено, що ТОВ «Гарант Транс Сервіс» поставляє товар зі станції Канатово до шахти Інгульська ДП «СхідГЗК», а ДП «СхідГЗК» придбав та отримав товар від позивача на станції шахта Інгульська ДП «СхідГЗК». Отже необхідність у транспортуванні товару у позивача була відсутня.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач дійшов невірного висновку щодо не підтвердження транспортування товару належним чином оформленими товарно-транспортними накладними зробленими без належного дослідження та врахування відповідних первинних документів та суперечать матеріалам справи, зокрема, акту прийому-передачі про прийняття вантажу, сертифікатам ( а.с. 52-114).
З цього приводу колегія суддів зазначає, що п. 2 р. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, визначено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідно до п.п 4-6 р. І цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Статтею 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. При цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 Закону №996-XIV). Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З огляду на вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що господарські операції здійсненні позивачем мали реальних характер, оскільки вони підтверджуються первинним бухгалтерськими документами, при дослідження яких встановлено, що вони відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 п. № 165.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, а факти, викладені в зазначеному акті, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України та відсутності відповідних об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів.
Аналізуючи вищезазначене колегія суддів зазначає, що дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначені п. 54.3 ст.54 ПК України, згідно якому контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України).
Згідно з п. 58.1 ст.58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення, зокрема, містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до норм п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Таким чином, в разі виявлення під час проведення перевірки заниження чи завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган зобов'язаний прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не винесено жодного податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, отже викладення таких висновків в Акті перевірки порушує права позивача, оскільки дані цього Акта можуть бути використані в інформаційних базах податкового органу, що може спричинити несприятливі наслідки для позивача та його контрагентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права, відповідачем під час розгляду даної справи не доведено, що позивач здійснював фіктивні господарські операції, оскільки його доводи спростовуються матеріалами справи.
Отже, наявність підтверджуючих документів та належним чином оформлених податкових накладних свідчать про реальність проведення господарських операцій позивачем з контрагентами та правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту. Кожна оподаткована господарська операція, визначена в акті перевірки позивача належним чином оформлена, всі податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи оформлені належним чином та відповідають встановленим вимогам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального та процесуального права, тому постанову суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 р. у справі № 2а/0470/6633/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун