22 квітня 2014 рокусправа № 811/1965/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю представників:
позивача: - не з'явився
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року
у справі № 811/1965/13-а
за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 10942,11 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 911,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не своєчасно подав Звіт за формою №10-ПІ за 2011 рік, норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2011 році не виконав, самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в строк до 18.04.2012.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій в 10 942,11грн та пені в сумі 911,04грн.
Постанова мотивована тим, що відповідачем не створено одне робоче місце для інвалідів у 2011 році, а отже дії позивача, щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій є правомірним.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Відповідач зазначає, що позивачем не доведено, що стосовно ФОП ОСОБА_1 було винесено рішення місцевої ради створити за власні кошти спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда. Також не надано доказу того, що такі робочі місця ФОП ОСОБА_1 мала створити за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Обов'язку відповідача створювати таке робоче місце за рахунок власних коштів без відповідного рішення місцевої ради Законом не встановлено.
Таким чином, позивачем не доведено вини відповідача, щодо не створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання та відноситься до осіб, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлюється норматив робочих міць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що міською радою не виносилось рішення про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, колегія суддів зазначає на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інвалідів.
Дана стаття передбачає надання допомоги для створення робочих місць за рахунок коштів УПФУ або за рішенням міської ради, у випадку коли підприємство, установа або організація, не має можливості за свій рахунок здійснити передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дії передбачені на створення робочих місць.
З огляду на те, що відповідач не звертався до органу Пенсійного фонду та місцевої ради з вимогою надати кошти задля здійснення робочих місць для працевлаштування інвалідів, колегія суддів доходить висновку, що відповідач мав фінансову можливість за власний рахунок створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Обов'язок відповідача створити за власний рахунок місця для працевлаштування інвалідів передбачений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає посилання відповідача на ч.2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» в даному випадку помилковим та не обґрунтованим.
Щодо прийнятого судом першої інстанції рішення по суті спору, колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2011 рік (а.с.5), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 19 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 1 осіб. Фактично за рік особи - інваліди не працювали.
Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та став підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій в сумі 10 942,11 грн., а через їх несвоєчасну сплату - нарахування пені в сумі 911,04 грн. за період прострочення з 18.04.2012 по 07.06.2013 (а.с.6).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Відповідно Закону України «Про зайнятість населення» підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда (ст.7 Закону).
Статтею 19 цього ж Закону України «Про зайнятість населення» визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і це, зокрема, виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2 ст.18 цього Закону).
Таким чином на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідачем не підтверджено та не надано доказів на підтвердження надсилання до районного центру зайнятості звітів (форми 3-ПН) про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ч.3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Мінсоцполітики), за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в галузі статистики (Держкомстатом), подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Держслужбі зайнятості), інформацію про попит на робочу силу (вакансії) - тобто Звіт № 3-ПН.
Таким чином при наявності створених місць для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен надавати звіт форми 3-ПН про наявні місця, що в сувою чергу відповідачем не зроблено.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не здійснено заходів щодо реалізації вимог Закону щодо працевлаштування інвалідів, не надано позивачу звіти форми 3-ПН про наявність вакантних місць, що є порушенням норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», у зв'язку з чим дії Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 10 942,11 грн. та пені у розмірі 911,04 грн. є правомірним.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції від 19.07.2013 - без змін.
Керуючись ст.ст.199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року у справі № 811/1965/13-а залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко