17 квітня 2014 рокусправа № 1170/2а-4583/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередниченко В.Є.
суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання: Фастовської М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року у справі №1170/2-а-4583/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бантишівський щебінь» до Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бантишівський щебінь» 2 листопада 2011 року звернулось до суду з позовом до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Новоукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів, згідно якого просить скасувати прийняті 20.10.2011 року відповідачем податкові повідомлення-рішення: №0000362310, №0000372310, №0000311710/0.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №40/23-10/35712447 від 27 вересня 2011 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підприємство займається господарською діяльністю, що підтверджується первинними документами які відповідають вимогам чинного законодавства.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено.
Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог Податкового кодексу України.
Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №40/23-10/35712447 від 27.09.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:
- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.138, ст.146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 245 839 грн., у тому числі:
за І квартал 2010 року в сумі 27 278 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 43 465 грн.;
за ІІІ квартал 2010 року на суму 68 217 грн.; за ІV квартал 2010 року на суму 79 634 грн.;
за І квартал 2011 року на суму 23 511 грн.; за ІІ квартал 2011 року на суму 3 734 грн.
- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п.192, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755- ІV, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 425 207 грн., в тому числі:
за квітень 2010 року на суму 16 815 грн.; за липень 2010 року на суму 3 089 грн.;
за серпень 2010 року на суму 21 114 грн.; за вересень 2010 року на суму 30 371 грн.;
за жовтень 2010 року на суму 11 087 грн.; за листопад 2010 року на суму 6 689 грн.;
за грудень 2010 року на суму 45 931 грн.; за січень 2011 року на суму 37 485 грн.;
за лютий 2011 року на суму 8 977 грн.; за березень 2011 року в сумі 99 987 грн.;
за квітень 2011 року 143 642 грн.
- пп.9.12.2 п.9.12 ст.9, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 та пп.а п.19.2 ст.19, п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889 від 22.05.2003 року, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 13 950 грн. (т.1 а.с.16-81).
Податкове зобов'язання (основний платіж) з податку на прибуток та податку на додану вартість, визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями у зв'язку із включенням позивачем у 2010 та 2011 роках:
- 968 421 грн. до валових витрат різниці між фактичною вартістю реалізації та продажною вартістю готової продукції та, відповідно 193 684,14 грн. ПДВ з даних операцій до складу податкового кредиту;
- 12 058 грн. до складу валових витрат амортизаційних відрахувань на вартість навантажувача фронтального ZL-50Е, придбаного у ПП «Спецстройсистема», 100 000 грн. ПДВ до складу податкового кредиту із суми вартості такого придбання;
- 4 111 грн. до складу валових витрат амортизаційних відрахувань на вартість придбаного автомобіля БелАЗ-7 марки 5458 та 37 000 грн. ПДВ до складу податкового кредиту з вартості такого придбання;
- 66 грн. до складу валових витрат амортизаційних відрахувань на вартість ремонту редуктора Ц-2У 315, придбаного у ПП «Сунатко», та 800 грн. ПДВ до складу податкового кредиту із суми вартості такого редуктора;
- 6 333, 33 грн. ПДВ до складу податкового кредиту з інвестування на будівництво в м. Києві;
- 299 911 грн. ПДВ до складу податкового кредиту за податковими накладними, які, на думку податкового органу, включені із запізненням;
- 100 грн. ПДВ до складу податкового кредиту у зв'язку з не вірним, на думку податкового органу, відображенням розрахунку коригування вартісних та кількісних показників до податкової накладної.
Крім того відповідач вважає, що позивачем безпідставно не було утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 13 950 грн. з виплат здійснених позивачем на користь ФОП ОСОБА_1 за договором оренди транспортного засобу.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 20.10.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0000362310 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 425 207 грн. основного платежу та 33 775 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
- №0000372310 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 245 839 грн. основного платежу та 54 649,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
- №0000311710/0 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 13 950 грн. основного платежу та 3 487,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (т.1 а.с. 1-15).
Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.
Щодо висновків податкового органу відносно того, що виробництво та реалізація щебеневої продукції позивачем не мали на меті отримання прибутку, отже позивачем неправомірно включено до валових витрат за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 року вартість перевезень щебеневої продукції залізничним транспортом та як наслідок завищено собівартість такої продукції, що потягло збитки в сумі 968 420,72 грн.
Відповідно до п.6.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, зміст даної норми передбачає можливість отримання платником податків збитків за результатами діяльності відповідного звітного періоду та визначає правовий механізм відображення їх в податковому обліку, що в будь-якому випадку виключає необхідність зменшення валових витрат.
Таким чином, висновок податкового органу, що сума різниці між фактичною вартістю реалізації та продажною вартістю готової продукції в розмірі 968 421,00 грн. є завищенням валових витрат а, ПДВ в сумі 193 684,14 грн. завищенням податкового кредиту в зв'язку з тим, що такі видатки не використано в господарській діяльності, є безпідставним.
Щодо висновків податкового органу відносно неможливості використання позивачем у власній господарській діяльності навантажувача фронтального ZL-50Е, автомобіля БелАЗ 75485 без державних номерних знаків та відповідного технічного стану.
Судом встановлено, що позивач 24.03.2011 року згідно із договором №10 придбав ПП «Спецстройсистема» навантажувач фронтальний ZL-50Е на загальну суму 600 000 грн. в т.ч. ПДВ -100 000 грн., що підтверджується первинними документами (т.6 а.с.130-136,139). Перевезення навантажувача підтверджується товарно-транспортною накладною (т.6 а.с.138). Господарську операцію відображено в обліку, навантажувач введено в експлуатацію 01.04.2011 року (т.6 а.с.141-149).
Також 01.10.2008 року позивач на підставі договору №01/10.08.1 придбав у ТОВ «Ексімтрейд» автомобіль БелАЗ 75485, 1991 року випуску, на загальну суму 222 000 грн. в т.ч. ПДВ - 37 000 грн., що підтверджується первинними документами, в тому числі, і податковою накладною (т.4 а.с.149-154,165). Оплату позивачем здійснено в повному обсязі в безготівковому порядку, транспортування БелАЗу підтверджується подорожнім листом та іншими документальними доказами (т.4 а.с.155-165, 170-180). Господарську операцію відображено в обліку, автомобіль БелАЗ введено в експлуатацію 04.04.2011 року (т.6 а.с.166-169).
Крім того, позивачем здійснено ремонт навантажувача фронтального ZL-50Е та автомобіля БелАЗ 75485, що підтверджується документальними доказами на списання запчастин та виконання робіт (т.4 а.с.187-193, т.6 а.с.151-162, 220-224). Згідно із копіями карток обліку витрат та подорожніх листів, вбачається використання навантажувача фронтального ZL-50Е та автомобіля БелАЗ 75485 позивачем в своїй господарській діяльності (т.4 а.с.194-234, т.6 а.с.4, 162-219, 230-239).
Відповідно до пункту 144.1. ст. 144 ПК України, амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.
Згідно з пунктом 138.1. ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Згідно з підпунктом 138.8.5. ст.138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення та амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість висновку податкового органу про те, що суми амортизаційних відрахувань на вартість навантажувача фронтального ZL-50Е, придбаного у ПП «Спецстройсистема» в розмірі 12 058 грн., та на вартість придбаного у ТОВ «Ексімтрейд» автомобіля БелАЗ-7 в розмірі 4 111 грн. віднесені до складу валових витрат, а також суми ПДВ в розмірі 100 000 грн. та 37 000 грн. віднесені до складу податкового кредиту із вартості такого придбання позивачем є завищенням валових витрат та, відповідно, податкового кредиту.
Щодо висновків податкового органу про безпідставність включення позивачем 66 грн. до складу валових витрат амортизаційних відрахувань на вартість ремонту редуктора Ц-2У 315, придбаного у ПП «Сунатко», та 800 грн. ПДВ до складу податкового кредиту із суми вартості такого редуктора, оскільки податкові накладні видані ПП «Сунатко» та ПП «Спецстройсистема» за господарськими операціями, які не носили реального характеру та не відбулися в об'єктивній дійсності.
Суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.
При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та наявності доказів, які підтверджують зазначені обставини.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного рогляду справи, що на підставі договору №07 від 01.03.2011 р. ПП «Сунатко» виконало для позивача роботи по ремонту редуктора Ц-2У 315 на суму 4 800 грн. в т.ч. ПДВ у сумі 800 грн., що підтверджується податковою накладною та іншими доказами у справі (т.7 а.с.50-66). Оплату вартості придбаних послуг позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця в повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунках (т.7 а.с.67).
Редуктор Ц-2У 315 обліковується у позивача, що підтверджується відповідними документальними доказами, та не заперечувалось відповідачем (т.7 а.с.70). Редуктор для ремонту транспортувався до м. Кривого Рогу власним транспортом позивача, що підтверджується шляховим листом, а також посвідченням про відрядження водія ТОВ «Бантишівський щебінь», який працює у позивача з 01.11.2008 року (т.7 а.с.58,62,63).
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновку податкового органу про завищення позивачем валових витрат у сумі амортизаційних відрахувань на вартість ремонту редуктора Ц-2У 315 в розмірі 66 грн. та податкового кредиту в сумі 800 грн. ПДВ з вартості придбання редуктора.
Крім того, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з ПП «Сунатко» та ПП «Спецстройсистема», враховуючи наступне.
При визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів /послуг, до складу податкового кредиту підприємства.
Щодо висновків податкового органу про безпідставність включення позивачем 6 333,33 грн. ПДВ до складу податкового кредиту з інвестування на будівництво в м. Києві, оскільки це не пов'язано з господарською діяльністю позивача.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Бантишівський щебінь» №1-06-09 від 10.06.2009 року, прийнято рішення про участь товариства у Фонді фінансування будівництва з метою використання приміщення у господарській діяльності, в тому числі із здавання в оренду, що відповідає предмету діяльності товариства згідно статуту (т.2 а.с.83).
Згідно п.1.6 договору, після внесенням довірителем першої частки, управитель видає довірителю Свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва, що є підтвердженням участі довірителя у Фонді фінансування будівництва, яке містить графік подальшого внесення коштів до Фонду фінансування будівництва та плановий термін введення в експлуатацію будинку. Належне виконання вимог п.1.6 Договору підтверджується платіжним дорученням №461 від 07.12.2009 року (т.3 а.с.57).
На підставі договору №401 від 19.06.2009 року про участь у фонді інвестування будівництва, укладеного між ВАТ «Артем-Банк» та позивачем на інвестування будівництва об'єкта в м. Києві, до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість в сумі 6 333,33 грн. в зв'язку із здійсненою частковою оплатою за податковою накладною (т.6 а.с.84-94).
Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що з метою придбання нерухомості, позивачем укладено договір про участь у ФФБ та передано кошти банку в довірчу власність з метою використання їх у подальшому на спорудження забудовником об'єкту будівництва, а тому висновок податкового органу про завищення податкового кредиту в сумі 6 333, 33 грн. є безпідставним.
Щодо висновків податкового органу про заниження податкового кредиту з ПДВ з січня по червень 2011 року на суму 299 911,55 грн. по податкових накладних, включених до відповідного податкового періоду із запізненням.
Пунктом 198.6 ст.198.6 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. При цьому, згідно п.198.6 ст.198 ПК України у разі не включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Як вірно встановлено судом першої інстанції податкові накладні, податковий кредит за якими, на думку відповідача, відображено із запізненням, датовані в межах строків передбачених п.198.6 ст.198 ПК України до формування податкового кредиту (т.7 а.с.90-247).
Отже висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 299 911 грн. є безпідставним.
Крім того суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем отримано розрахунок коригування вартісних та кількісних показників №373/156 від 31.05.2011 року до податкової накладної №707/156 від 31.05.2011 року на зменшення податкового кредиту в сумі 24 121,05 грн., але до реєстру за червень 2011 року включено податковий кредит в сумі 24 021,05 грн., тобто податковий кредит зменшено не на 24 121,05 грн., а на 24 021,05 грн. Однак, завищення податкового кредиту в сумі 100 грн. не впливає на суму податкового зобов'язання, так як від'ємне значення ПДВ за звітний період суттєво перевищує суму завищення податкового кредиту.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0000311710 від 20.10.2011 року, яким визначено податок з доходів фізичних осіб в сумі 13 950 грн. за взаємовідносинами з ФОП ОСОБА_1
Судом встановлено, що відповідно до довідки №1770 від 26.10.2009 р. ФОП ОСОБА_1 у 2009 році перебував на загальній системі оподаткування, а в 2010 році та 2011 році - на єдиному податку (т.2 а.с.31-33).
Відповідно до договору оренди №01.10-09 від 01.10.2009 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець-виконавець) та ТОВ «Бантишівський щебінь» (орендар-замовник) встановлено, що позивачем отримано в оренду від орендодавця автомобіль ОРЕL МОVANA, а також послуги з перевезення працівників позивача, що підтверджується актами приймання-передачі (т.2 а.с.34-58).
Згідно акта звірки розрахунків №17 від 11.11.2011 року за період з 31.10.2009 року по 30.06.2011 року заборгованість між позивачем та контрагентом відсутня (т.2 а.с.59).
Відповідно до абзацу 8 п.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Згідно з пп..4.3.25 п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-VІ не включається до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Відповідно до свідоцтва ФОП ОСОБА_1 у 2010 році перебував на спрощеній системі оподаткування за видом «діяльність нерегулярного пасажирського транспорту» (т.2 а.с.32).
Таким чином, враховуючи вказані обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку відносно того, що дохід, виплачений (нарахований) позивачем, ФОП ОСОБА_1 за перевезення робітників всього на суму 93 000 у 2010 році не оподатковується податком з доходу фізичних осіб, так як ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування за видом діяльності «діяльність нерегулярного пасажирського транспорту», а тому висновок податкового органу про те, що дохід в сумі 93 000 грн. підлягав оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб де позивач є податковим агентом є помилковим.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, в порушення ч.1 ст. 94 КАС України, безпідставно дійшов висновку про необхідність зобов'язання Державної казначейської служби у Кіровоградській області стягнути на користь позивача із Державного бюджету України судові витрати шляхом їх безспірного списання із рахунка відповідача.
Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку та правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити шляхом викладення абзацу п'ятого її резолютивної частини в новій редакції, в іншій частині постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року у справі № 1170/2-а-4583/11 - змінити, виклавши абзац п'ятий її резолютивної частини в наступній редакції.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бантишівський щебінь» судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.
В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року у справі № 1170/2а-4583/11 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлений 29 квітня 2014 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко