Провадження 22ц/790/4929/14 Головуючий 1 інстанції - Ольховський Є.Б.
Справа № 642/2208/14-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.
Категорія - право власності
03 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді: Кірсанової Л.І.
суддів: Трішкової І.Ю., Борової С.А.,
при секретарі: Асєєвій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - відділ опіки та піклування державної адміністрації Ленінського району м. Харкова про усунення перешкод у здійсненні права власності та примусове виселення з самовільно зайнятого житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання набуття права користування жилим приміщенням та закріплення права користування жилим приміщенням,-
В березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказав що є власником на підставі договору дарування 17/100 частин будинку АДРЕСА_2. Під час його відсутності, колишня дружина ОСОБА_4, яка в свою чергу зараз відбуває покарання в місцях позбавлення волі, без згоди ОСОБА_2 вселила до належного йому будинку свою доньку - ОСОБА_3 разом з трьома малолітніми дітьми. При цьому договір найму не укладався, відповідачка комунальні послуги не оплачує і на вимоги про виселення не реагує, постійно порушує громадський порядок та спокій ведучі аморальний спосіб життя. Просить висилити відповідачку з самовільно зайнятого житлового приміщення без надання іншого житла оскільки її проживання на спірній житловій площі порушує його права як власника будинку. ОСОБА_3 разом з дітьми зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 і є основним наймачем зазначеної квартири. Мати відповідачки, згідно до рішення Ленінського райсуду м. Харкова від 17.04.14 року, є такою, що втратила право на користування спірною житловою площею. В зв»язку з наведеним вважає, що не має жодних підстав для проживання ОСОБА_3 з дітьми в житловому будинку належному позивачу.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала та звернулася до суду з зустрічним позовом. Вказала що вселилась на спірну житлову площу на запрошення своєї матері - ОСОБА_4, яка на теперішній час відбуває покарання в місцях позбавлення волі. Проживали разом з матір'ю спільною родиною та вели спільний побут та господарство. Тому самовільно спірний будинок не займала, а живе в ньому на запрошення своєї матері, з якою вони є однією сім»єю. Вселення відбулось під час перебування позивача ОСОБА_2 в місцях позбавлення волі. Після звільнення останнього, скориставшись відсутністю матері, ОСОБА_2 розірвав з її матір»ю шлюб та зараз має намір висилити її з дітьми задля продажу будинку сусідам. Просить суд відмовити в задоволенні первісного позову, оскільки є членом сім»ї колишнього власника будинку, яка хоч в свою чергу і перестала бути членом сім»ї наймача, однак продовжує проживати в займаному житловому приміщенні і має такі ж права і обов'язки як наймач та члени його сім»ї згідно до вимог ст. ст. 64, 156 ЖК України. Зазначила також, що вона сплачує комунальні послуги та постійно проживає в спірному будинку разом з дітьми, діти навчаються та перебувають на медичному обліку за спірною адресою і це приміщення є єдиним місцем проживання її сім»ї . Тому ОСОБА_3 просила суд визнати її, та дітей, такими що набули право користування спірним житловим приміщенням, закріпивши за ними право на користування ним. Не заперечує, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, але вказана квартира не придатна для проживання. Рішення Ленінського райсуда м. Харкова від 17.04.14 року щодо втрати права користування спірним житловим будинком ОСОБА_4 ( матері), вона оскаржила в апеляційному порядку, оскільки цим рішенням зачіпаються її права. Раніш про існування цього рішення вона не знала.
Представник 3-ї особи в судове засідання з'явився. Письмово зазначив, що первісний позов є обгрунтованим, і що власник житла - ОСОБА_2 має право вимагати усунення перешкод для користування своєю власністю. Зустрічний позов не ґрунтується на вимогах закону і підстав для його задоволення не існує. Разом з тим значив, що в інтересах дітей доцільно ухвалення рішення яке б забезпечило право останніх на житло пристосоване для постійного проживання.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та примусове виселення з самовільно зайнятого житлового будинку без надання іншого жилого приміщення. Також відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання набуття права користування жилим приміщенням та закріплення права користування жилим приміщенням .
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення районного суду в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та примусове виселення з самовільно зайнятого житлового будинку без надання іншого жилого приміщення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині в повному обсязі. В іншій частині щодо залишення без задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання набуття права користування жилим приміщенням та закріплення права користування жилим приміщенням просить рішення суду залишити без змін. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду. Вказує на ті ж обставини, що і в суді першої інстанції.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана дове сти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подають ся сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та примусове виселення з самовільно зайнятого житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 116 ЖК України виходив з того, що вселення відповідачки разом з дітьми відбулось під час перебування позивача ОСОБА_2 в шлюбі з матір'ю відповідачки та з дозволу матері ОСОБА_4 Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог ч. З ст. 116 ЖК України, так як відповідачка самоправно спірне жиле приміщення не займала. Також матеріалами справи не підтверджується протиправна поведінка ОСОБА_3 відносно власності позивача.
Відмовляючи з задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання набуття права користування жилим приміщенням та закріплення права користування жилим приміщенням суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону оскільки заявлені без визначення яким чином (реєстрація або що) та з посиланням на які вимоги закону це провинно відбуватись. По суті зустрічний позов є запереченнями на первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і обґрунтованих позовних вимог в собі не містить.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як вони зроблені у відповідності із зібраними доказами, відповідають обставинам справи та грунтуються на вимогах закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є власником 17/100 частин будинку АДРЕСА_2 відповідно до договору дарування від 10.11.2006 року (с.с.4). В зазначеному житловому приміщенні зареєстровані станом на 11.02.14 року позивач та його колишня дружина - ОСОБА_4 (а.с. 6).
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано 11.07.2012 року.
За спірною адресою з січня 2010 року проживають без реєстрації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом та її малолітні діти - ОСОБА_5 (2000 р.н.), ОСОБА_6 (2002 р.н.) та ОСОБА_7 (2005 р.н.). Також встановлено що вселення зазначених осіб на спірну житлову площу відбулось під час перебування ОСОБА_2 в місцях позбавлення волі на запрошення ОСОБА_4 -матері відповідачки. Зазначене підтвердила ОСОБА_3, свідки та не спростовано ОСОБА_2 та його представником.
Також встановлено та підтверджується письмовими доказами та поясненнями свідків, що власник спірного домоволодіння ОСОБА_2 добровільно мешкає у свого рідного брата, спірним будинком не користується і комунальні послуги за спірне домоволодіння не сплачує оскільки будинком та послугами не користується. Також встановлено що комунальні послуги сплачує відповідачка - ОСОБА_3 Діти ОСОБА_3 навчаються у школах №№ 57, 67 та перебувають на медичному обліку в медичному закладі, що розташовані у Ленінському районі м. Харкова поблизу спірного будинку.
Обґрунтовуючи первісний позов ОСОБА_2 посилався на положення ст.ст. 109, 116, 150 ЖК України.
Згідно ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших зацікавлених осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріалами справи не підтверджується протиправна поведінка ОСОБА_3 відносно власності позивача. Позивач та його представник не надали суду доказів щодо цього.
Пояснення свідка ОСОБА_8 з цього приводу судом визнаються непереконливими, оскільки вона як сусідка має намір придбати спірне домоволодіння, в разі його продажу ОСОБА_2. про що сама зазначила в судовому засіданні. Пояснення цього свідка спростовуються письмовими доказами наданими відповідачкою в обґрунтуванні свого зустрічного позову.
Також судова колегія знаходить, що реєстрація ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 до зазначеної справи вирішального значення не має, оскільки письмовими доказами підтверджено що зазначена житлова площа є повністю непристосованою для проживання , так як відсутній дах, підлога, віконні та дверні пройми, каналізація опалення та водопостачання. Це унеможливлює проживання відповідачки за зазначеною адресою разом з трьома малолітніми дітьми.
В зв»язку з наведеним суд першої інстанції правильно визнав, що первісний позов не обґрунтований належними та допустимими доказами і обґрунтовано відмовив в його задоволенні.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволенню також не підлягає .
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу на підставі доказів в межах позовних вимог.
Позовні вимоги про визнання відповідачки з дітьми такими що набули право користування спірним жилим приміщенням та закріплення цього права без визначення яким чином (реєстрація або що) та з посиланням на які вимоги закону це провинно відбуватись суд першої інстанції правильно визнав безпідставними і такими що не ґрунтуються на діючому законодавстві. По суті зустрічний позов є запереченнями на первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і обґрунтованих позовних вимог в собі не містить.
Згідно із ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений ЦПК України, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні основного та зустрічного позовів
Згідно ст. 303 ЦПК України апеляційний суд в апеляційному порядку перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
При вирішенні спору та ухваленні рішення суд першої інстанції виходив відповідно до ст.ст. 212,213 ЦПК України із повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегією суддів не встановлено таких порушень норм процесуального та матеріального якімогли стати підставою відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України для перегляду рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову.
Колегія суддів , перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення районного суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: