Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" червня 2014 р.Справа № 922/1872/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.
розглянувши справу
за позовом ТОВ "Украгроком", м. Київ
до Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва НААНУ с. Гонтарівка, с. Гонтарівка
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
позивача - Невальонна Н.М., за дов.
відповідача - Іванцов Я.І., за дов.
Розглядається вимога ТОВ "Украгроком" про стягнення з Дослідного господарства "Гонтарівка" Інституту тваринництва НААНУ загальної суми заборгованості у розмірі 153 112,47 грн.
30.05.2014 року позивач звернувся до суду з заявою про зменшення суми позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 75 000,00 грн. суму основного боргу, 18 750,00 грн. штрафу, 6 795,68 грн. суму пені, інфляційних в сумі 5756,68 грн., 30% річних в сумі 14 458,95 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.06.2014 року заява про зменшення суми позовних вимог прийнята до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнень в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, надав витребувані ухвалою суду документи, які долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача в призначеному судовому засіданні проти заявлених позовних вимог не заперечує, крім того звернувся до суду з клопотанням про відстрочення виконання рішення суду до 25.11.2014 року.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.
Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:
28.01.2013 року між ДП «Дослідне господарства «Ґонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (відповідач по справі, Покупець) та ТОВ «Украгроком» (позивач по справі, Продавець) був укладений Договір №Хк280113/02 на умовах товарного кредиту.
Згідно п.1.1 Договору ТОВ «Украгроком» зобов'язувався в порядку та на умовах визначених Договором передати у власність Державному підприємству «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин.
Згідно п.1.2 Договору кількість та вартість товарів, що підлягають поставці, визначаються Специфікаціями.
Згідно з п.3 Додатку №1 від 28.01.2013 року оплата товару повинна здійснюватись на таких умовах: кінцевий термін оплати до 30.11.13р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав та передав у власність відповідача зазначений Товар на загальну суму 182 048,88 грн., що підтверджується видатковими накладними копії яких містяться в матеріалах справи.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання за умовами договору в частині сплати грошових коштів за поставлений Товар виконав частково. в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 75 000,00 грн.
Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Враховуючи, що сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення заборгованості, а також, враховуючи, що відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 75 000,00 грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за порушення строків (термінів) платежів Покупець сплачує на користь Продавця штраф у розмірі 25% від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Враховуючи, що сума боргу в частині стягнення пені та штрафу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення суми основного боргу, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 6 795,68 грн. та штрафу в сумі 18 750,00 грн., обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 5.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення платежу, відповідач на вимогу позивача сплачує останньому 30 (тридцять) % річних від простроченої суми.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 14 458,95 грн., обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. За таких обставин, позовні вимоги позивача в розмірі 5756,68 грн. інфляційних обґрунтовані, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.
Стосовно заявленого клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, то суд відмовляє у його задоволенні.
Згідно до ст.83 ГПК України, суд приймаючи рішення може відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо); в даному випадку відсутні виняткові випадки, які мали б своїм наслідком відстрочення виконання судового рішення.
Наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки, як наголошує відповідач, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення, оскільки відповідач не довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,-
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Дослідного господарства «Ґонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вул. Дмитрівська, буд. №102, с.Гонтарівка, Вовчанський район, Харківська обл., 62570, код ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгроком» (02660, м. Київ, вул. Бориспільська, 7, код ЄДРПОУ 30530159) суму основного боргу у розмірі 75 000,00 грн., пеню в сумі 6 795,68 грн., штраф в сумі 18750,00 грн., 30% річних в сумі 14 458,95 грн., інфляційні в сумі 5 756,68 грн., судовий збір в сумі 2 415,23 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 01.07.2014 р.
Суддя С.А. Прохоров
справа №922/1872/14