Постанова
Іменем України
29 січня 2007 року
Справа № 2-15/12878-2006
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Плута В.М.,
Гонтаря В.І.,
за участю представників сторін:
позивача: Спиридонової Ірини Михайлівни, довіреність №118 від 26.01.2007, Феодосійського виробничного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства;
позивача: Вакулик Тетяни Вікторівни, довіреність №39 від 10.01.2006, Феодосійського виробничного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства;
відповідача: не з'явився, Феодосійського казенного оптичного заводу;
розглянувши апеляційну скаргу Феодосійського казенного оптичного заводу на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 6 листопада 2006 року у справі № 2-15/12878-2006,
за позовом Феодосійського виробничного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (вул. К. Лібкнехта, 8, Феодосія, 98100)
до Феодосійського казенного оптичного заводу (вул. Московська, 11, Феодосія, 98100)
про стягнення 37474,29 грн.,
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року у справі №2-15/12878-2006 (суддя І.А. Іщенко) позов Феодосійського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення 37474,29грн. було задоволено частково.
Суд стягнув з Феодосійського казенного оптичного заводу на користь Феодосійського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства 4515,65грн. за договором №537/03 від 29.10.2003, 16471,61грн. за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів по вулиці Барановська, 14, 385,65грн. пені, 213,73грн. держмита та 67,30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову було відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду, у задоволенні позову відмовити.
Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач вказує на те, що твердження позивача про те, що оскільки житловий будинок за адресою місто Феодосія, вулиця Барановська., 14 належить відповідачу, то відповідач і зобов'язаний платити за воду, споживану його мешканцями, тим паче, що, за твердженням позивача, акти, підтверджуючі отримання нами послуг з водовідведення, підписані відповідачем, то дана позиція абсолютно не відповідає ані вимогам законодавства, ані фактичним обставинам.
По-перше, відповідач зазначає, що він не є фактичним споживачем послуг позивача. Будь-яких представників відповідач не уповноважував на підписання будь-яких актів з позивачем з приводу будь-яких його послуг. Засновувати свої вимоги на будь-яких підписах випадкових осіб без належних повноважень неправомірно, оскільки пунктом 3 статті 237 Цивільного кодексу України передбачено, що: «представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи і по інших підставах, встановлених актами цивільного законодавства».
Неправомірно також затвердження позивача про те, що житловий будинок за адресою місто Феодосія, вулиця Барановська, 14, належить відповідачу. В даному будинку з 57 квартир, більша частина квартир є власністю мешканців. Частина, що залишилася, тобто вбудовані і допоміжні технічні приміщення, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі №1-2/2004, є спільною власністю осіб, що проживають в цьому будинку, і не вимагає додаткових заходів з оформлення цієї власності (копія рішення Конституційного Суду України є у справі). Отже, затвердження позивача про те, що житловий будинок по вулиці Барановська в місті Феодосія є власністю відповідача, не відповідає дійсності.
Таким чином, немає жодних правових підстав для пред'явлення відповідачу вимог по оплаті за воду, яку відповідач не отримував і не повинен був отримувати. Проте, суд вважав переконливими дані аргументи позивача і визнав відповідача боржниками за послуги, які відповідач фактично не отримував, і не повинен був отримувати, оскільки на ці послуги договору не було.
За клопотанням представників позивача судочинство здійснювалось на російській мові у відсутності представника відповідача, який надав суду клопотання про відкладення слухання справи, у зв'язку з погодними умовами.
Судова колегія, розглянувши дане клопотання не знаходить обґрунтованих підстав для його задоволення, оскільки ті аргументи (погодні умови), на які посилався відповідач, не можуть бути належними підставами для відкладення слухання справи у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, судова колегія, порадившись на місці, вважає можливим розглянути справу по суті у відсутності нез'явившогося представника відповідача з представлених доказів в матеріалах справи, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши матеріали справи, встановила наступне.
Феодосійське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення 37474,29грн. у тому числі 37088,64грн. заборгованості, 385,65грн. пені, також стягнення 374,75грн. - державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. (а. с. 3-4 т. 1).
Представник позивача під час судового засідання надав заяву про зміну підстав позивних вимог у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором №537/03 від 29.10.2003 у розмірі 17600,57грн., заборгованість за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 у розмірі 19488,07грн. та пені 385,65грн. (а. с. 45-47 т. 2).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, між виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії та Феодосійським казенним оптичним заводом 29.10.2003 було укладено договір №537/03 про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації, (а. с.8-10).
Згідно з умовами даного договору, позивач надає відповідачеві послуги з відпуску води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації, а відповідач в свою чергу зобов'язаний вчасно сплачувати отримані послуги.
Відповідно до пункту 3 договору, відповідач був зобов'язаний оплачувати до 10 числа поточного місяцю планові платежі 90% від суми попереднього місяця. Проте, відповідачем за отримані послуги водокористування, водовідведення, передбачені договором, за виставленими рахунками за період з 01.10.2002 по 01.07.2006 (а. с.45-150) не проводились належним чином, що привело до виникнення заборгованості.
Станом на липень 2006 року основний борг відповідача складав за договором №537/03 від 29.10.2003 у розмірі 17600,57грн., заборгованість за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 у розмірі 19488,07грн. та пені 385,65грн., про що свідчить розрахунок 2730000 водокористування та водовідведення Феодосійського казенного оптичного заводу (а. с. 53-54), що стало підставою для звернення з позовом до суду й нарахування штрафних санкцій.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На думку судової колегії, суд першої інстанції вірно встановив, що під час розгляду наявності заборгованості Феодосійського казенного оптичного заводу за договором № 537/03 від 29.10.2003 у розмірі 17600,57грн., заборгованість за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 у розмірі 19488,07грн. встановлена належним чином та підтверджена матеріалами справи.
В статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, заявленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, представник відповідача на підставі пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України заявив клопотання від 06.11.2006 року про застосування позовної давності при розгляді даної справи судом.
Отже, вважаючи що заборгованість за договором №537/03 від 29.10.2003 у розмірі 13084,92грн. за період з 01.10.2002 по 01.07.2003, заборгованість за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 у розмірі 3016,46грн. за період з 01.10.2002 по 01.07.2003, на момент звернення з позовом до суду на 31 липня 2006 року (згідно з відміткою) строк позовної давності сплив.
Згідно з пунктом 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови.
На підставі викладеного, враховуючи сплив строку позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано, на думку судової колегії, відмовив у задоволенні стягнення заборгованості за договором №537/03 від 29.10.2003 у розмірі 13084,92грн. за період з 01.10.2002 по 01.07.2003, заборгованість за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 у розмірі 3016,46грн. за період з 01.10.2002 по 01.07.2003.
Також, правомірно судом першої інстанції стягнуто з Феодосійського казенного оптичного заводу заборгованість за період з 01.07.2003 по 01.07.2006 у розмірі 4515,65грн. за договором №537/03 від 29.10.2003, за фактично отримані послуги з водопостачання об'єктів вул. Барановська, 14 за період з 01.07.2003 по 01.07.2006 у розмірі 16471,61грн.
Крім того, позивачем заявлена позовна вимога про стягнення пені за період з червня 2005 року по червень 2005 року у розмірі 385,65 грн. (а. с. 7).
Відповідно до пункту 14.1 договору №1062 від 24.08.2001 року за кожен день прострочення нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми боргу.
За приписами пункту 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписи вказаної статті кореспондуються з відповідними статтями Господарського кодексу України, а саме, пункт 1 статті 230 штрафні санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В пункті 6 статті 232 Господарського кодексу України зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняються через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 385,65грн. за період з 10.07.2005 по 10.01.2006 у сумі 37,35грн., з 10.08.2005 по 10.02.2006 у і сумі 48,63грн., з 10.09.2005 по 10.03.2006 у сумі 82,88грн., з 10.10.2005 по 10.04.2006 у сумі 29,42грн., з 10.11.2005 по 10.05.2006 у сумі 17,01грн., з 10.12.2005 по 10.06.2006 у сумі 23,29грн., з 10.01.2006 по 10.07.2006 у сумі 26,60грн., з 10.02.2006 по 10.07.2006 у сумі 29,53грн., з 10.03.2006 по 10.07.2006 у сумі 24,91грн., з 10.04.2006 по 10.07.2006 у сумі 16,66грн., з 10.05.2006 по 10.07.2006 у сумі 11,67грн., з 10.06.2006 по 10.07.2006 у сумі 7,70грн.
Крім того, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання відповідача, які було викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 листопада 2006 року у справі № 2-15/12878-2006 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу Феодосійського казенного оптичного заводу залишити без задоволення.
Головуючий суддя О.А. Щепанська
Судді В.М. Плут
В.І. Гонтар