№ 252/1589/14-ц
2 липня 2014 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючого - судді Наумик О.О., при секретарі Федорченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства «Шахта «Комсомолець» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання наказів такими, що не відповідають діючому законодавству, -
Звернувшись 27.02.2014 р. до суду з позовом та 24.06.2014 р. уточнивши первісно заявлені позовні вимоги, позивач просить:
- поновити його на посадах в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець» та голови ліквідаційної комісії ДП «Шахта «Комсомолець»;
- стягнути з ДП «Шахта «Комсомолець» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.02.2014 р. по 22.06.2014 р. в сумі 38736,88 грн.;
- визнати незаконними та скасувати Накази міністра енергетики та вугільної промисловості України Е.А. Ставицького за №10-к/к від 27.01.2014 р. про звільнення його від виконання обов'язків директора ДП «Шахта «Комсомолець», та за №172 від 17.02.2014 р. про звільнення його від обов'язків голови ліквідаційної комісії,
пославшись на наступне:
Наказом міністра енергетики та вугільної промисловості України Ю. Бойко №770 від 03.10.2012 р. його було призначено головою ліквідаційної комісії ДП «Шахта «Комсомолець».
Наказом міністра енергетики та вугільної промисловості України Ю. Бойко №125 від 11.10.2012 р. його було призначено в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець».
13.01.2014 р. він прийняв рішення піти з обох посад, про що подав відповідну заяву з проханням звільнити його 27.01.2014 р.
На час, який він вказав у своїй заяві, відповідних наказів ні ним особисто, ні відділом кадрів ДП «Шахта «Комсомолець» отримано не було. Оскільки після 27.01.2014 р. він продовжував виконувати обов'язки на обох посадах, та враховуючи особисті обставини, він прийняв рішення не звільнятись.
19.02.2014 р. відділ кадрів отримав наказ міністра енергетики та вугільної промисловості України Е.А. Ставицького №10-к/к від 27.01.2014 р. про його звільнення від виконання обов'язків директора ДП «Шахта «Комсомолець», та ксерокопію наказу міністра енергетики та вугільної промисловості України Е.А. Ставицького №172 від 17.02.2014 р. про його звільнення від обов'язків голови ліквідаційної комісії. Пункт 2. цього наказу передбачає внесення змін до наказу Міненерговугілля від 09.08.2012 р. №598. Так, пункт 2.1 передбачає у пункті 2. слова «ОСОБА_1» та цифри « НОМЕР_1» змінити словами «ОСОБА_5» та цифрами « НОМЕР_2» відповідно. Цей наказ не може бути признано законним за тих підстав, що згідно наказу Міненерговугілля від 09.08.2012 р. №598, на який йде посилання в наказі №172 від 17.02.2014 р., а саме п.2, головою ліквідаційної комісії був призначений ОСОБА_4, тому зміни, про які йдеться в наказі №172 від 17.02.2014 р. внести немає можливості.
На підставі цих наказів він був звільнений з обох посад, та проведено нарахування суми, яку йому повинно сплатити при звільненні з ДП «Шахта «Комсомолець».
Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за власним бажанням.
Ним було подано заяву про звільнення, але після закінчення строку попередження про звільнення він не залишив роботу і не вимагав розірвання трудового договору, тобто будь-яких підстав звільняти його на підставі його заяви, поданої 13.01.2014 р. відповідач не мав, а тому звільнення, проведене відповідачем є незаконним і вимоги про поновлення на роботі підлягають задоволенню.
У судовому засіданні позивач підтримав позов за наведених у позовній заяві підстав.
Відповідач - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України явку представника у судове засідання не забезпевіив, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутність та з посиланням на невизнання позову за наступних підстав:
Позивач у позовній заяві посилається на порушення своїх прав під час звільнення, мотивуючи твердження тим, що 13.01.2014 р. прийняв рішення піти з посад в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець» та голови ліквідаційної комісії ДП «Шахта «Комсомолець» з проханням звільнити його 27.01.2014 р., про що ним була подана заява до Міненерговугілля України, та стверджує про порушення ст.38 КЗпП, оскільки за його словами був звільнений 19.02.2014 р.
Згідно ч.1 ст.235 КЗпП, якщо власник або уповноважений ним орган порушив чинні правила щодо звільнення працівника з роботи, він підлягає поновленню на роботі.
Однак, зазначені позивачем факти не відповідають дійсності, а являють собою навмисну спробу ввести суд в оману, оскільки відповідно до заяви ОСОБА_1, поданої 15.01.2014 р., він звернувся до Міненерговугілля України з проханням про звільнення з посади за власним бажанням, 27.01.2014 р. відповідно до наказу Міненерговугілля України №10-к/к про звільнення від виконання обов'язків директора ДП «Шахта «Комсомолець» ОСОБА_1 за власним бажанням. Також було внесено запис до трудової книжки (відповідно до п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58) від 27.01.2014 р. про звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП у відповідності з вищезазначеним наказом.
Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Двотижневий строк попередження працівником власника або уповноваженого ним органу про звільнення обчислюється з дня, наступного за днем подачі ним заяви. Кількість днів у строк з 15.01.2014 р. по 27.01.2014 р. з подання заяви та видачі наказу Міненерговугілля України, що були вищезазначені, складає термін у 12 днів, з врахуванням прохання звільнити його саме 27.01.2014 р.
Отже Міністерством відповідно до вище вказаних норм порушень законодавства не вчинялось.
У другій частині своєї скарги ОСОБА_1 посилається на те, що йому не було відомо про виданий наказ Міненерговугілля від 27.01.2014 р. №10-к/к.
Згідно ч.2 п.2.5 Наказу Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту населення України №58 від 29.07.1993 р. Міністерства і відомства за згодою з відповідними галузевими профспілками можуть, як виняток, дозволити підприємствам, що працюють в умовах територіальної роз'єднаності (підпорядковані структурні підрозділи розташовані на великій відстані), проводити ознайомлення з записами, що внесені до трудової книжки, в заочному порядку.
Відповідно до копії наказу Міненерговугілля від 27.01.2014 р. №10-к/к засвідчено, що наказ видано вчасно, а ОСОБА_1 з ним ознайомлений, це підтверджено його підписом.
В позовній заяві позивач просить стягнути з ДП «Шахта «Комсомолець» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В ч.2 ст.235 КЗпП зазначається, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як вже зазначалося, ОСОБА_1 було звільнено, не порушуючи норм законодавства і винесення рішення про поновлення на роботі є неприпустимим, а отже і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконною.
Відповідно до наказу Міненерговугілля від 09.08.2012 р. №598 була введена стадія припинення діяльності ДП «Шахта «Комсомолець» шляхом його ліквідації відповідно до чинного законодавства. Зазначеним наказом було створено відповідну ліквідаційну комісію та призначено її голову. Наказом Міненерговугілля від 03.10.2012 р. №770 «Про внесення змін до наказу Міненерговугілля від 09.08.2012 р. №598» призначено головою Комісії ОСОБА_1
На підстві заяви про звільнення за власним бажанням з виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії наказом від 17.02.2014 р. №172 «Про внесення змін до наказу Міненерговугілля від 09.08.2012 р. №598» було звільнено від виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії з ліквідації ДП «Шахта «Комсомолець» ОСОБА_1 та призначено головою Комісії ОСОБА_5
ОСОБА_1 у позовній заяві керується ст.38 КЗпП, згідно якої працівник має право розірвати трудовий договір. Однак, між Міненерговугілля та ОСОБА_1 жодних трудових договорів не укладалося, тому трудові відносини між ними відсутні.
Голова ліквідаційної комісії згідно ст.60 Господарського кодексу України є особою, якій делегуються повноваження власником майна на ліквідацію суб'єкта господарювання і така особа не вважається керівником підприємства, що здійснює господарську діяльність з якою Міненерговугілля укладається трудовий договір (контракт).
Вважає, що у відповідності до ч.1 ст.24 КАС України спір в цій частині має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги в частині, що стосується ДП «Шахта «Комсомолець», а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не визнав, пояснивши, що трудовий договір з позивачем було розірвано з ініціативи останнього на підставі відповідних наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. При цьому будь-яких порушень трудового законодавства підприємством відповідача припущено не було. Тож підстав для вимоги стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у позивача не має. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення та доводи позивача, представника відповідача - ДП «Шахта «Комсомолець», дослідивши надані сторонами докази у справі, дістає наступних висновків:
Судом встановлено наступне:
Наказом міністра енергетики та вугільної промисловості України №770 від 03.10.2012 р. ОСОБА_1 було призначено головою ліквідаційної комісії ДП «Шахта «Комсомолець».
Наказом міністра енергетики та вугільної промисловості України №125 від 11.10.2012 р. ОСОБА_1 було призначено в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець».
Наказом Міністра енергетики та вугільної промисловості України №10-к/к від 27.01.2014 р. ОСОБА_1 було звільнено від виконання обов'язків директора ДП «Шахта «Комсомолець».
Наказом Міністра енергетики та вугільної промисловості України №172 від 17.02.2014 р. ОСОБА_1 звільнено від обов'язків голови ліквідаційної комісії.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості оспорюваних наказів, суд виходив з наступного:
Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Пленум ВСУ п.12 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. (зі змінами та доповненнями) роз'яснив, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації ( ч.4 ст.24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Надані позивачем суду докази
(такі як листи на ім'я прокурора Микитівського району м. Горлівки від 12.02.2014 р. за підписом ОСОБА_1 як в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець», позовна заява від 21.02.2014 р. за підписом ОСОБА_1 як в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець», накази про прийняття на роботу ОСОБА_7 від 12.02.2014 р. №32/к за підписом ОСОБА_1 як голови ліквідаційної комісії, про звільнення з роботи ОСОБА_8 від 11.02.2014 р. №29к, ОСОБА_9 від 07.02.2014 р. №23к за підписом ОСОБА_1 як голови ліквідаційної комісії, повідомлення від 10.02.2014 р. ОСОБА_10 про запрошення на засідання ліквідаційної комісії від 10.02.2014 р. за підписом ОСОБА_1 як голови ліквідаційної комісії, накази «Об изменении графиков выхождаемости» від 28.01.2014 р. №44/пр., «О проведении инвентаризации» від 28.01.2014 р. №46пр за підписом ОСОБА_1 як в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець», баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2013 року, затверджений 31.01.2014 р. підписом ОСОБА_1 як в.о. директора ДП «Шахта «Комсомолець», Звіт про фінансові результати (Звіт про скасування доходів) за 2013 р.), а також Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який станом на 16.06.2014 р. зазначає ОСОБА_1 як керівника і підписанта Державного підприємства «Шахта «Комсомолець»,
доводять те, що після спливу зазначеного позивачем у заяві про звільнення строку він фактично продовжив виконувати обов'язки в.о. директора підприємства відповідача та голови ліквідаційної комісії, що свідчить про не залишення ним роботи та є фактичним відзивом заяви про звільнення.
При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості щодо вчасного ознайомлення ОСОБА_1 про звільнення, оскільки оспорюваний наказ від 27.01.2014 р. №10-к/к дійсно містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним, проте без зазначення дати такого ознайомлення.
Позивач у судовому засіданні наполягав на тому, що про оспорювані накази дізнався 19.02.2014 р., про що надав копії оспорюваних наказів з відповідними відмітками ДП «Шахта «Комсомолець» в ліквідаційної комісії ДП «Шахта «Комсомолець».
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. №110, Міністерства і відомства за згодою з відповідними галузевими профспілками можуть, як виняток, дозволити підприємствам, що працюють в умовах територіальної роз'єднаності (підпорядковані структурні підрозділи розташовані на великій відстані), проводити ознайомлення з записами, що внесені до трудової книжки, в заочному порядку шляхом направлення власникам книжок відповідних повідомлень з наступною відміткою про це в особистій картці (абз.2 п.2.5 Наказу).
Проте на підтвердження свого ствердження відповідач - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України будь-яких доказів, зокрема відповідного повідомлення для внесення наступної відмітки про це в особистій картці власника книжки, не надав.
Також не приймає суд до уваги доводи відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо того, що вимоги в частині поновлення позивача на посаді голови ліквідаційної комісії мають розглядатися в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в даних правовідносинах Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не виступає в якості суб'єкту владних повноважень.
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення, тобто звільнення, яке відбулося не на підставі закону.
Згідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
Нарахування виплат за вимушений прогул суд провадить шляхом множення середньоденного заробітку, який згідно довідки відповідача дорівнює 425,68 грн. на число робочих днів (за винятком вихідних та святкових днів) за період вимушеного прогулу (з 20.02.2014 р. по 22.06.2014 р. - 85 робочих днів). Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складе: 425,68 грн. х 85 робочих днів = 36182,80 грн.
З урахуванням виплаченого позивачу доходу у вигляді заробітку на нижче оплачуваній посаді головного інженера підприємства відповідача в сумі 5363,57 грн., з відповідача - ДП «Шахта «Комсомолець» на користь позивача підлягає стягненню 30819,23 грн.
Тож позовні вимоги слід задовольнити частково.
Згідно до п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
У відповідності до ст.88 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України у розмірі 308,19 грн.
Керуючись ст.ст. 209, 214-215 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Скасувати Накази Міністра енергетики та вугільної промисловості України за №10-к/к від 27.01.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Шахта «Комсомолець», та за №172 від 17.02.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 від обов'язків голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Шахта «Комсомолець».
Поновити ОСОБА_1 на посадах виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Шахта «Комсомолець» та голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Шахта «Комсомолець».
Рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Державного підприємства «Шахта «Комсомолець» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 30819 (тридцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 23 копійки.
Стягнути з Державного підприємства «Шахта «Комсомолець» судовий збір на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України у розмірі 308 (триста вісім) грн. 19 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: