Справа № 819/2630/13-a
"20" грудня 2013 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Білоус І. О..,
суддів Баб'юк П. М. Мірінович У.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України про визнання незаконними та скасування вимоги та рішень органів Пенсійного фонду України, а також стягнення моральної шкоди,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі (далі - УПФУ в Збаразькому районі), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУПФУ в Тернопільській області), Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) про визнання незаконними та скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі про сплату недоїмки № Ф 0036 від 02.08.2013 р. та рішень органів Пенсійного фонду України, прийнятих за результатами розгляду заяв (скарг) фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, а саме: УПФУ в Збаразькому районі від 22.08.2013 р. № 56/В-11 (у формі листа), ГУПФУ в Тернопільській області від 20.09.2013 р. № 490/В-11, ПФУ від 22.10.2013 р. № 28080/09-10, а також стягнення моральної шкоди в розмірі 1 грн. 00 коп.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним чином.
08.08.2013 р. позивач отримав вимогу УПФУ в Збаразькому районі від 02.08.2013 р. № Ф 0036 про сплату заборгованості по єдиному внеску на суму 9051,82 грн. та подав відповідну заяву про узгодження даної вимоги. Листом від 22.08.2013 р. № 38/В-11 УПФУ в Збаразькому районі повідомило позивача про те, що вимога сформована відповідно до чинного законодавства. В подальшому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ГУПФУ в Тернопільській області та, отримавши рішення від 20.09.2013 р. про залишення скарги без задоволення, - відповідно звернувся до ПФУ. Рішенням ПФУ від 22.10.2013 р. скарга платника залишена без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
Позивач не погоджується з вимогою та рішеннями органів ПФУ, вважає, що відповідачами не дотримано вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 р. № 22-7, та вказує на таке.
УПФУ в Збаразькому районі за результатами розгляду заяви позивача про узгодження вимоги не прийняло вмотивованого рішення (процесуального документу) за встановленою формою, а надіслало лист інформаційного характеру від 22.08.2013 р. № 56/В-11 про те, що вимога про сплату недоїмки сформована відповідно до чинного законодавства, та з зазначенням порядку оскарження рішень територіального органу ПФУ до ГУПФУ в Тернопільській області та ПФУ, чи в судовому порядку. Платник вказує, що УПФУ в Збаразькому районі належно не розглянуло його заяви, а саме, лист-відповідь сформований не по суті заявлених ним обставин та не має форми рішення.
Позивач не погоджується із сумою заборгованості з єдиного внеску та вважає, що УПФУ в Збаразькому районі та ГУПФУ в Тернопільській області не врахували сплату ОСОБА_1 єдиного внеску в розмірі 11 грн. 67 коп., яка проводилась ним щомісяця. Зазначає, що з оскаржуваної вимоги не вбачається періоду виникнення недоїмки, відсутній її розрахунок, не зазначено закону, який передбачає нарахування такої суми єдиного внеску, не роз'яснено право на оскарження чи узгодження вимоги. На думку позивача, такі обставини дають підстави вважати, що територіальним органом ПФУ до вимоги № Ф 0036 від 02.08.2013 р. включені суми, що зазначались у попередніх вимогах від 04.04.2012 р. про сплату єдиного внеску в розмірі 2278 грн. 06 коп., та № Ф 0036 від 05.02.2013 р. на суму 6733 грн. 78 коп., які оскаржені в судовому порядку, а тому повторна вимога про сплату боргу, який є неузгодженим, є незаконною.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 вважає дії посадових осіб органів ПФУ та їх рішення неправомірними, такими, що порушують його конституційні права.
Позивач у судове засідання не прибув, подав клопотання від 06.12.2013 р. про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а. с. 31).
Відповідач УПФУ в Збаразькому районі подав до суду письмові заперечення проти позову від 10.12.2013 р. № 2317/04 (а. с. 38-40), в яких просив в задоволенні позовних вимог відмовити з таких підстав.
22.03.2012 р. позивач подав до УПФУ в Збаразькому районі звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік, в якому визначив суму єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску фізичної особи - підприємця, що становить 4010 грн. 30 коп. за рік. За період з 18.02.2011 р. по 09.01.2013 р. ОСОБА_1 сплатив кошти у розмірі 1848 грн. 94 коп., які зараховані в погашення зобов'язань за 2011 р. відповідно до календарної черговості їх виникнення. Станом на 01.02.2013 р. залишок боргу за 2011 р. склав 2161 грн. 36 коп.
22.01.2013 р. позивач подав до УПФУ в Збаразькому районі звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012 р., в якому визначив суму єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску фізичної особи - підприємця, що становить 4572 грн. 42 коп. за рік. Враховуючи заборгованість за 2011 р. у розмірі 2161 грн. 36 коп., станом на 01.02.2013 р. борг по єдиному соціальному внеску склав 6733 грн. 78 коп.
За перший квартал 2013 р. позивачу необхідно було сплатити (по строку сплати до 20.04.2013 р.) єдиний внесок у розмірі 1194 грн. 03 коп., за другий квартал 2013 р. - відповідно - 1194, 03 грн., (по строку сплати до 22.07.2013 р.)Таким чином, загальна сума заборгованості по сплаті єдиного внеску за 2011-2012 роки та перший і другий квартали 2013 р. станом на 01.08.2013 р. становила 9051 грн. 82 коп. На дану суму фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 була сформована на надіслана вимога як платнику, який на кінець календарного місця має недоїмку зі сплати єдиного внеску. Заява позивача від 02.08.2013 р. про узгодження вимоги про сплату недоїмки розглянута у встановленому порядку та у строк, передбачений Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 р. № 22-7. Вважає дії, оскаржувані вимогу та рішення УПФУ в Збаразькому районі правомірними, просить в позові відмовити, розглядати справу за відсутності уповноваженого представника.
Відповідач ГУПФУ в Тернопільській області подав до суду письмові заперечення проти позову від 12.12.2013 р. № 5349/04 (а. с. 35-37), в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав аналогічних, що й УПФУ в Збаразькому районі, з посиланням на положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Порядок розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 року № 22-7, Типову інструкцію з діловодства у територіальних органах Пенсійного фонду України, затверджену наказом Пенсійного фонду України від 05.12.2012 р. № 182. Вказує, що рішення прийнятті УПФУ в Збаразькому районі за результатами розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату недоїмки мають описову, мотивувальну та резолютивну частини, а тому відповідають вимогам щодо порядку їх оформлення. Позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити, розглядути справу без участі представника.
Представник відповідача - ПФУ, в судове засідання не прибув, хоча в розумінні статей 33, 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Причини неприбуття до суду не повідомив, заперечень проти позову не подав.
Як передбачено ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, судовий розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах адміністративної справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, взятий на облік платником єдиного внеску в УПФУ в Збаразькому районі, перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
15.03.2012 р. позивачем подано до УПФУ в Збаразькому районі звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 р., в таблиці 2 якого "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний податок, фіксований податок)" визначена сума нарахованого єдиного внеску за період з січня 2011 р. по грудень 2011 р. в розмірі 4010 грн. 30 коп.
22.01.2013 р. позивачем подано до УПФУ в Збаразькому районі звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012 р., в таблиці 2 якого "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний податок, фіксований податок)" визначена сума нарахованого єдиного внеску за період з січня 2012 р. по грудень 2012 р. в розмірі 4572 грн. 42 коп.
Згідно з розрахунком УПФУ в Збаразькому районі, враховуючи розмір мінімального страхового внеску у 2013 році, підприємцю необхідно було сплатити за перший квартал 2013 р. єдиний внесок у розмірі 1194 грн. 03 коп. За другий квартал 2013 р. - 1194, 03 грн.
Фактично фізичною особою - підприємцем сплачено за період з 18.02.2011 р. по 09.01.2013 р. єдиний внесок у розмірі 1848 грн. 94 коп., з 11.02.2013 р. по 22.07.2013 р. - 70 грн. 02 коп., всього 1918 грн. 96 коп., який зараховувався в погашення заборгованості за 2011 р. відповідно до календарної черговості її виникнення. Заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 01.08.2013 р. - відповідно склала 9051 грн. 82 коп. (4010 грн. 30 коп. + 4572 грн. 42 коп. + 1194 грн. 03 коп. +1194 грн. 03 коп. - 1918 грн. 96 коп. = 9051 грн. 82 коп.), що підтверджується карткою особового рахунку платника фізичної особи - підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, ОСОБА_1 (а. с. 41-43).
Також судом встановлено, що УПФУ в Збаразькому районі було сформовано вимогу про сплату недоїмки фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 від 02.08.2013 р. № Ф 0036 (а. с. 8), відповідно до якої загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 02.08.2013 року складала 9051 грн. 82 коп.
Судом також встановлено, що позивач звернувся до УПФУ в Збаразькому районі з листом про узгодження вимоги про сплату боргу від 02.08.2013 р. № Ф 0036, в якому просив визнати таку вимогу незаконною, відкликати та скасувати її.
За результатами розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату боргу від 02.08.2013 р. № Ф 0036 платнику надіслано відповідь від 28.08.2013 р. № 56/В-11 про те, що вимога сформована на підставі чинного законодавства з відповідним мотивуванням. Крім того, у відповіді зазначено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржене до ГУПФУ в Тернопільській області, до ПФУ протягом десяти робочих днів з дня отримання рішення або в судовому порядку (а. с. 12-13).
В подальшому, позивач у межах процедури узгодження вимоги звернувся до ГУПФУ в Тернопільській області та ПФУ зі скаргами, за результатами розгляду яких прийняті відповідні рішення ГУПФУ в Тернопільській області від 20.09.2013 р. № 490/В-11, ПФУ від 22.10.2013 р. № 28080/09-10 про залишення скарг без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін (а. с. 9-10 та 15-19).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 цього Закону (в редакції Закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
П. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок для платників, зазначених у п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної п. 2 та 3 ч. 1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI).
З аналізу наведених положень Закону № 2464-VI суд приходить до висновку, що база нарахування для платників, які обрали спрощену систему оподаткування, як позивач, визначається такими платниками самостійно, але сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
З урахуванням мінімального розміру заробітної плати, визначеної статтею 22 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 року № 2857-VI, мінімальний страховий внесок за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. становив 4010 грн. 30 коп.
З урахуванням мінімального розміру заробітної плати, визначеної статтею 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 року № 4282-VI, мінімальний страховий внесок за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. становив 4572 грн. 42 коп.
З урахуванням мінімального розміру заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 року № 5515-VI, мінімальний страховий внесок за період з 01.01.2013 р. по 31.07.2013 р. склав 2388 грн. 06 коп.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI (в редакції Закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, який діяв до 13.10.2012 р. до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до статей 9 і 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 18.09.2012 р. № 5292-VI) платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом; базовим звітним періодом для платників, зазначених в абз. 3 та 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є календарний рік.
З 13.10.2012 р. ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI (з урахуванням змін до Закону) передбачала, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок; періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до територіального органу Пенсійного фонду (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Таким чином позивач зобов'язаний був сплатити єдиний внесок за 2011 р. - до 20.01.2012 р., за 2012 р. - до 20.01.2013 р., за 1 квартал 2013 р. - до 20.04.2013 р., за 2 квартал 2013 р. до 20.07.2013 р.
Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону № 2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Враховуючи встановлені обставини та наведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач повинен був сплачувати єдиний внесок за 2011-2012 роки, 1, 2 квартали 2013 р. у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, який він самостійно визначив і відобразив у відповідних звітах про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 та 2012 р., та визначив УПФУ в Збаразькому районі у відповідному розрахунку за 1, 2 квартали 2013 р. При цьому суд враховує, що органами Пенсійного фонду правомірно зараховувались сплачені ОСОБА_1 суми єдиного внеску в погашення недоїмки в порядку черговості її виникнення. Відтак, при формуванні вимог про сплату недоїмки УПФУ в Збаразькому районі сума заборгованості визначалась з урахуванням всіх перерахованих коштів позивачем на сплату єдиного внеску.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 25 Закону № 2464-VI (в редакції Закону, чинного на момент виникнення правовідносин) рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску; територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.
Пунктом 6.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 27.09.2010 р. № 21-5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 р. за № 994/18289 (далі - Інструкція № 21-5), передбачено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підп. 4.3.6 п. 4.3, абз. 2 підп. 4.5.2, підп. 4.5.3 п. 4.5 та підп. 4.6.2 п. 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з п. 6.3 Інструкції № 21-5 органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника або інформація територіальних органів органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування (зменшення) сум єдиного внеску або органами Пенсійного фонду у повідомленнях-розрахунках визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті;
б) якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
в) якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених підп. "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається:
платникам, зазначеним у підп. 2.1.1 та 2.1.2 п. 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підп. 2.1.3 та 2.1.4 п. 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, інформації органів державної податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-а частина - літери "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2-а частина - порядковий номер, 3-я частина - літера "У" (узгоджена вимога) (п. 6.4 Інструкції № 21-5).
У разі незгоди з розрахунком суми боргу, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, платник узгоджує її з органами Пенсійного фонду у порядку, встановленому Пенсійним фондом України, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду - має право на оскарження вимоги в судовому порядку (пункт 6.6 Інструкції № 21-5).
Відповідно до пункту 6.7 цієї ж Інструкції вимога вважається відкликаною, якщо:
а) сума боргу самостійно погашається платником;
б) орган Пенсійного фонду скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу внаслідок її узгодження або оскарження;
в) вимога органу Пенсійного фонду про сплату боргу скасовується чи змінюється судом (господарським судом);
г) борг списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону;
ґ) є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу, що зазначені у вимозі.
Якщо протягом наступного базового звітного періоду платник наростив суми боргу, то після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження до органу державної виконавчої служби подається вимога тільки на суму зростання боргу (пункт 6.9 Інструкції).
Оскаржувана вимога УПФУ в Збаразькому районі від 08.05.2013 року № Ф 0036 відповідає по формі та змісту вимогам, які передбачені в додатку 5 до Інструкції № 21-5, містить всі необхідні відомості та реквізити, вказує на порядок сплати боргу та оскарження вимоги, та на правову підставу формування вимоги - ст. 25 Закону України № 2464-VI (а. с. 19-20), а тому суд не бере до уваги обгрунтування позивача про те, що з вимоги не вбачається періоду виникнення недоїмки, відсутній її розрахунок, не зазначено закону, який передбачає нарахування такої суми єдиного внеску, оскільки зазначення таких відомостей Інструкцією № 21-5 не передбачено. Суд також не бере до уваги позицію позивача, викладену в позовній заяві, про застосування до спірних правовідносин ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки спір стосується сплати єдиного соціального внеску, а не страхових пенсійних внесків, і органи пенсійного фонду не застосовували в даному випадку положення ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, судом встановлено, що вимога про сплату недоїмки від 08.05.2013 р. № Ф 0036 на суму 7892 грн. 80 коп. сформована у зв'язку із збільшенням недоїмки зі сплати єдиного внеску, попередня вимога надсилалась підприємцю за № Ф 0036 від 05.02.2013 р. на суму 6733 грн. 78 коп.
Щодо позиції позивача про неправомірне включення до вимоги про сплату недоїмки від 08.05.2013 року № Ф 0036 частини заборгованості, яка є неузгодженою та оскаржуються у судовому порядку, то з аналізу правових положень розділу VІ Інструкції № 21-5, який передбачає порядок стягнення заборгованості з платників та наведений вище, слід прийти до висновку, що незалежно від того, чи проходить процедура узгодження чи оскарження вимог про сплату боргу, якщо вони не вважаються відкликаними, то у випадку зростання суми недоїмки, нові вимоги формуються на всю суму боргу згідно з даними особового рахунку платника. При цьому, після проходження відповідної процедури узгодження та оскарження до органу державної виконавчої служби подається вимога тільки на суму зростання боргу, яка формується заново як узгоджена лише на суму збільшеної недоїмки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії УПФУ в Збаразькому районі відповідають вимогам ст. 25 Закону № 2464-VI та положенням Інструкції № 21-5, оскаржувана вимога про сплату недоїмки від 08.05.2013 р. № Ф 0036 прийнята в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством, у межах повноважень територіального органу ПФУ.
Процедуру подання та розгляду органами ПФУ заяв платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску визначає Порядок розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 року № 22-7, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.11.2010 року за № 1096/18391 (далі - Порядок № 22-7)
Відповідно до п. 2.1 даного Порядку у разі коли платник єдиного внеску вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган Пенсійного фонду) невірно визначив суму недоїмки, такий платник єдиного внеску має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність сум недоїмки, зазначених у вимозі. Заява про узгодження вимоги розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів, наступних за днем отримання заяви (пункт 2.3 Порядку № 22-7).
Згідно з п. 2.4, 2.6 Порядку № 22-7 за результатами розгляду заяви про узгодження вимоги територіальний орган Пенсійного фонду зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та повідомити про нього особу, що подала заяву; у разі незгоди платника єдиного внеску з рішенням територіального органу Пенсійного фонду, прийнятим у межах процедури узгодження вимоги, подальше його оскарження здійснюється відповідно до вимог цього Порядку щодо розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду або в судовому порядку.
П. 6.1, 6.2 Порядку № 22-7 передбачено, що рішення за розглядом скарги (заяви) приймає керівник органу Пенсійного фонду або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень. Рішення про результати розгляду скарги (заяви) (додаток 6) оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Рішення складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Рішення оформляється на бланку органу Пенсійного фонду, який розглядав скаргу (заяву). У вступній частині рішення зазначаються: повне найменування особи, яка подала скаргу (заяву), прізвище та ініціали громадянина або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, посадової особи скаржника; відомості про предмет оскарження, якого стосується скарга (заява); дата прийняття скарги (заяви) до розгляду (дата і номер зазначаються за даними журналу реєстрації вхідної кореспонденції). Описова частина рішення повинна містити перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги (заяви), дату і номер акта перевірки та/або вимоги про сплату недоїмки або оскаржуваного рішення, стисле викладення вимог і клопотання особи, яка подала скаргу (заяву). У мотивувальній частині рішення мають бути наведені результати дослідження матеріалів скарги (заяви) та докази, на яких ґрунтуються висновки посадової особи органу Пенсійного фонду, яка розглядала скаргу (заяву), а також посилання на конкретні пункти та статті законів України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано прийняте рішення. Резолютивна частина рішення повинна містити висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги (заяви) або про відмову в задоволенні скарги (заяви). У рішенні також зазначається, що в разі незгоди особи, яка подала скаргу (заяву), з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржене в органі Пенсійного фонду вищого рівня (із зазначенням строку такого оскарження) або в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 подав заяву до УПФУ в Збаразькому районі про узгодження вимоги про сплату недоїмки.
Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням, прийнятим УПФУ в Збаразькому районі, за результатами розгляду заяви позивача про узгодження вимоги про сплату боргу та заяви до вимоги про сплату боргу, суд прийшов до таких висновків.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про узгодження вимоги про сплату боргу від 02.08.2013 р. № Ф 0036 платнику надіслано відповідь в.о. начальника УПФУ в Збаразькому районі від 28.08.2013 р. № 56/В-11 про те, що вимога сформована відповідно до чинного законодавства з відповідним обгрунтуванням та зазначенням порядку оскарження даного рішення до органів Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду (а. с. 12-13). Проте така відповідь не відповідає вимогам пункту 6.2 Порядку № 22-7, який визначає структуру рішення про результати розгляду скарги (заяви), та формі рішення, що наведена в додатку 6 Порядку № 22-7.
Разом з тим, не дотримання відповідачем форми рішення про результати розгляду заяви платника про узгодження вимоги, при фактичному наданні відповіді по суті питання з відповідним мотивуванням, не є достатньою підставою для скасування такого рішення (у формі листа) та підставою вважати заяву задоволеною на користь заявника. При цьому суд враховує, що позивач у зв'язку з цим не був позбавлений права подальшого оскарження вимоги про сплату боргу до органів ПФУ вищого рівня та в судовому порядку, чим він і скористався.
Відтак, суд не вбачає підстав для скасування рішення у формі листа УПФУ в Збаразькому районі за результатами розгляду заяв фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 28.08.2013 р. № 56/В-11.
Також судом надано оцінку оскаржуваним рішенням ГУПФУ в Тернопільській області від 20.09.2013 р. № 490/В-11, ПФУ від 22.10.2013 р. № 28080/09-10, які прийняті за результатами розгляду скарг позивача, та не встановлено підстав для їх скасування. Рішення прийняті по суті скарг, з дотримання порядку, в межах компетенції, у строк та у спосіб, що передбаченні чинним законодавством.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині оскарження вимоги та рішень органів Пенсійного фонду України, а відтак - не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 грн. 00 коп.
Ст. 11 КАС України встановлено принцип змагальності сторін, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачами доведено правомірність дій та оскаржуваних рішень, а відтак, заявлені позивачем вимоги до задоволення не підлягають.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України про визнання незаконними та скасування вимоги та рішень органів Пенсійного фонду України, а також стягнення моральної шкоди відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуюча суддя (підпис) Білоус І.О.
Cудді: (підпис) Баб'юк П. М.
(підпис) Мірінович У.А.
Судді Білоус І. О.