Справа № 404/3601/14-ц
Номер провадження 2/404/1767/14
01 липня 2014 року Кіровський районний суд м. Кіровограда
в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.
при секретарі - Вітохіній Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсною умови кредитного договору,-
28 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача банківських послуг, визнання недійсною умови кредитного договору. Зазначала, що 15 листопада 2011 року уклала кредитний договір № SME0025556 з Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» згідно якого отримала споживчий кредит в сумі 160000 (сто шістдесят тисяч) гривен.
20 квітня 2014 року їй стало відомо про те, що її матері надійшла ухвала постійно діючого третейського суду при ВГО «Всеукраїнський фінансовий союз» (м. Чернігів) про початок розгляду третейської справи №1187-2/243/14 від 18.04.2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № SME0025556 від 15.11.2011 року. З цієї ухвали їй стало відомо про те, що першим відповідачем по цій справі є вона , ОСОБА_1 Далі , в ухвалі зазначено, що слухання справи буде проводитись на підставі письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін. Така обставина і спонукала її звернутись до суду про визнання недійсним положень кредитного договору, а саме п. 6.2. про передачу спору на розгляд до третейського суду, тому, що це положення обмежує її права, як споживача, порушує принцип рівності сторін за договором, а головне не відповідає вимогам цивільного та процесуального законодавства.
Позивач посилаючись на вимоги ст. 203, ст. 215 ЦК України, Закону України "Про третейські суди", Закону України «Про захист прав споживачів», просить визнати недійсною умову викладену у пункті 6.2 кредитного договору № SME0025556 укладеного 15 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ за 23494714) та нею, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).
В судове засіданні подала заяву про розгляд справи у її відсутності, вимоги підтримала, просила задовольнити.
Відповідач ПАТ «Альфа-банк» , його представник в своїх письмових запереченнях зазначив про те, що дія п. 14 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" стосовно того, що не підлягають розгляду третейськими судами справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не стосується ПАТ «Альфа_Банк» тому, що банк не є споживачем банківських послуг, а тому ПАТ «Альфа_Банк» має право звертатись до третейського суду з позовними заявами про стягнення заборгованості з боржника. В зв'язку з цим, просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та провести розгляд справи також у їх відсутності.
Суд на місці ухвалив, проводити розгляд справи у відсутності сторін, з врахуванням їх заяв, на підставі наявних в справі письмових доказів.
З»ясовано? що 15 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № SME0025556 згідно якого позичальник отримує споживчий кредит в сумі 160000 (сто шістдесят тисяч) гривен, строком на 24 місяці зі сплатою 32 % річних. В подальшому строк дії договору було продовжено.
В пункті 6.2. розділу 6 «Вирішення спорів» кредитного договору було виписано про те, що сторони погодились внести до договору застереження, яке є третейською угодою в розумінні ст. 12 Закону України «Про третейські суди» про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з цим Договором та розгляд і вирішення всіх не вирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними цього Договору відбувається у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» (м. Чернігів) у відповідності до його Регламенту.
Також в даному пункті визначено, що сторони домовились, що розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.
Позивач в заяві зазначала, що вона дізналась про те, що справа буде розглядатися у цьому третейському суді тільки від своєї матері, яка також була залучена до справи в якості відповідача, як поручитель за кредитним договором. Справа до слухання третейським судом була призначена на 7.05.2014 року. Усі спроби зв'язатися з цим судом були марними і тому позивач направила спецзв'язком до цього суду копію ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда про відкриття провадження по цивільній справі про визнання недійсною умови кредитного договору № SME0025556, який і був предметом спору. Третейський суд проігнорував клопотання позивача про зупинення провадження у справі і виніс своє рішення, задовольнивши вимоги банку в повному обсязі.
Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави (ст. ст. 1, 3 Конституції України).
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України «Про третейські суди» випадках і порядку) та судовий захист.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004, № 1701-IV та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
Згідно ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», під час розгляду вимог споживача необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції (послуг), яку він придбаває, особливо це відноситься до сфери фінансово-кредитних відносин.
Банк, користуючись непроінформованістю позичальника в юридичних аспектах третейського судочинства, не роз'яснив позичальнику ні правового змісту третейської угоди, ні правових наслідків укладення такого договору, маючи протизаконну мету - максимально ускладнити або взагалі зробити неможливим повноцінний захист позичальником своїх прав споживача банківських послуг наступними засобами: позбавленням можливості захищати свої права в державному суді з правом вибору по територіальності підсудності, у тому числі - по місцем мешкання позичальника у відповідності ст. 110 Цивільно-процесуального кодексу України.
Статтею 4 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейські суди утворюються та діють на принципах: законності; незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Але зі змісту третейської угоди, викладеної в п. 6.2. спірного кредитного договору, зазначені вище вимоги закону в повній мірі порушуються та позбавляють позичальника законних прав на захист своїх інтересів.
Окрім того, згідно ст. 14 Закону України «Про третейські суди», для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна згода сторін. У третейському застереженні не передбачена ця умова, і тому це не відповідає вимогам Закону.
Суд вважає, що відповідачем були порушені також права споживача банківських послуг, передбачені нижче вказаними нормами Закону України "Про захист прав споживачів":
- п.1 та 4 ч.1 ст. 4 - відносно порушення права на захист прав споживача банківських послуг Державою, у тому числі судом і іншими уповноваженими органами державній владі. Третейський суд не входить до числа уповноважених органів державної влади;
- ч.1 ст. 15 - відносно ненадання інформації про послуги третейського суду (зокрема, ненаданням регламенту третейського суду), вартість послуг третейського суду у вигляді сум третейського збору і гонорару третейських суддів;
- ч.1 ст. 17 - відносно встановлення обмеження прав споживача на судовий захист;
- ч.1 та ч.2 ст. 18 - відносно встановлення обмеження прав споживача на судовий захист;
- ч.1 та ч.2 ст. 18 - відносно встановлення несправедливих умов третейської угоди, яка встановлює істотний дисбаланс прав на користь Банку;
- ч.2 ст. 19 - відносно недобросовісної підприємницької практики, що виразилася у введенні в оману шляхом умовчання про сенс і наслідки споживача банківських послуг відносно наявності потреби в послугах третейського суду, від послуг якого, за наявності інформації про ці послуги, споживач би від них відмовився.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Згідно роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», договір про передачу спору на розгляд до третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Законом України від 03.02.2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суду не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей закон набув чинності 12 березня 2011 року.
Відповідно до частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Починаючи з 12 березня 2011 року умова договору, яка викладена в п. 6.2 кредитного договору щодо третейського розгляду спорів, суперечить п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а тому є нікчемною, такою, що порушує права позивача, як споживача банківських послуг.
Доводи відповідача про те, що після укладення кредитного договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, на які вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються, суперечать Закону України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регулює питання не тільки надання споживчого кредиту, але й правовідносини, які виникають між сторонами кредитного договору вже під час його дії.
Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пленум Верховного Суду України, в своїй постанові №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Окремі норми про недійсність правочинів також містяться у спеціальному законодавстві.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини по отриманню та виконанню споживчого кредиту є Закон України «Про захист прав споживачів». Статтею 18 зазначеного Закону передбачено визнання недійсними умов договору, або визнання недійсним його в цілому, якщо він обмежує права споживача.
Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин (або його окремі умови), визнані судом недійсним, є недійсним з моменту його (їх) вчинення.
Згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до ст. 110 п. 5 ЦПК України - позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача. Або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Вимога позивача щодо зміни Договору шляхом скасування третейської угоди (п.6.2. говору) можлива лише у разі визнання судом її недійсності.
За таких обставин, суд вважає, що права позивача були порушені відповідачем, а тому позов підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4,5, 7,15, 18,19,22 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 14 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», ст. ст. 202-203, 215-217, 236 ЦК України, ст. ст. 3,10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов-задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення пункт 6.2 кредитного договору № SME0025556, укладеного 15 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ за 23494714) та громадянкою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).
Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ за 23494714) на користь держави судовий збір в розмірі - 243, 60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області, через суд першої інстанції.
Суддя Кіровського О. В. Бершадська
районного суду
м.Кіровограда