23 січня 2007 р.
№ 40/478
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. І. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення
господарського суду міста Києва від 30.10.06р.
у справі
№ 40/278
господарського суду
міста Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства “Біловодський комбінат хлібопродуктів»
до
Державного комітету України з державного матеріального резерву
про
стягнення боргу в розмірі 36220,27грн.
за участю представників:
позивача
Гринь С.М., дов. від 22.01.2007р.
відповідача
Висотенко І.М. дов. від 28.11.2006р.
Відкрите акціонерне товариство “Біловодський комбінат хлібопродуктів» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення заборгованості з відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей в сумі 36220,27 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору від 01.08.98р. № юр 2 зб/283-98 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву щодо відшкодування понесених позивачем витрат на зберігання, статтю 530 Цивільного кодексу України, пункт 5 статті 11 Закону України “Про матеріальний резерв».
Відповідач письмових заперечень проти позову та витребуваних ухвалами суду від 03.10.06р. та від 16.10.06р. доказів не подав, в зв'язку з чим справа розглядалась судом за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначено в рішенні.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.10.2006р. (суддя Смірнова Л.Г.) позов задоволено повністю: стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства “Біловодський комбінат хлібопродуктів» 36220,27грн. боргу, 362грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судове рішення вмотивовано приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за якою факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, встановленими рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2002р. у справі № 4/349 фактами щодо укладення сторонами договору №ЮР-2зб/283-98 та змісту зобов'язань сторін за ним; порушенням відповідачем статей 4 та 151 Цивільного кодексу Української РСР, статей 13, 525, 526 530 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач всупереч умовам договору про відповідальне зберігання та всупереч чинному законодавству протягом семи днів з дня одержання вимоги про виконання зобов'язання не відшкодував позивачу понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України про розподіл між сторонами обов'язку доказування та подання доказів у справі.
Апеляційний перегляд рішення не здійснювався.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статті 33 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовні матеріали не містять детального та обґрунтованого розрахунку позовних вимог, що відповідає приписам Постанови № 532 від 12.04.2002р., відповідно до Закону України “Про державний матеріальний резерв» та Закону України “Про власність» власником державного резерву є держава, а Держкомрезерв лише здійснює управління ним.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно в судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву) та ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів» (зберігач) на підставі Закону України "Про державний матеріальний резерв" укладено договір від 01.08.98р. №ЮР-2зб/283-98 про відповідальне зберігання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.02р. по справі № 4/349 задоволено позовні вимоги ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів» до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 201646,64грн. основного боргу за відшкодуванням витрат позивача зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву за договором від 01.08.2002р. №ЮР-2зб/283-98 за період з 01.05.1999р. по 01.05.2001р.; вказане рішення залишено без змін в частині стягнення суми боргу постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2003р., на виконання якої видано наказ від 13.02.2003р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.05р. по справі № 44/190 задоволено позовні вимоги ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів» до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 90561,25грн. основного боргу за відшкодуванням витрат позивача зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву за договором від 01.08.2002р. №ЮР-2зб/283-98 за період з 01.05.2002р. по 01.09.2003р.; на виконання рішення видано наказ від 13.06.2006р.
Судом першої інстанції зазначено, що вищевказаними рішеннями було встановлено, що між Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву) та ВАТ “Біловодський комбінат хлібопродуктів» (зберігач) на підставі Закону України "Про державний матеріальний резерв" виникли правовідносини за договором зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до яких позивач прийняв на себе зобов'язання по зберіганню матеріальних цінностей, наданих Державним комітетом з державного матеріального резерву, а відповідач - відшкодувати йому пов'язані з цим витрати.
Також попередніми судовими рішеннями було встановлено, що позивачем надано документальні докази (акти за формою Р-16, відомості про рух матеріальних цінностей) про прийняття протягом 1999-2001р.р. на зберігання матеріальних цінностей, які відповідач не спростовує, та факт продовження надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання зерна відповідно до пункту 9 цього Договору.
Пунктом 4.3 договору передбачено розмір та порядок відшкодування витрат позивача по зберіганню у 1998р., виходячи з розрахунку 2,5грн. (з урахуванням податку на додану вартість) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом і Міненерго (через його підвідомчі підприємства) або грошовими коштами, строк виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню позивачу витрат по зберіганню договором не встановлено.
Застосувавши положення частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва визнав такими, що не потребують доказування у даній справі, факти, встановлені рішеннями господарських судів від 31.07.02р. та від 24.05.05р., щодо змісту взаємних зобов'язань сторін за договором зберігання.
Згідно поданого розрахунку про заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.09.2003р. по 31.05.2006р. станом на 18.09.2006р., заявлена до стягнення сума ґрунтується на продовженні зберігання матеріальних цінностей, фактична кількість, яких змінюється відповідно до нарядів відповідача про відпуск зерна.
Судом встановлено, що позивач 03.07.2006р. звернувся до відповідача з вимогою № 394 про сплату заборгованості за надані послуги протягом періоду з 18.09.2003р. по 31.05.2006р., яку відповідач не виконав.
Застосувавши приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу між сторонами обов'язку доказування та подання доказів, Господарський суд міста Києва вказав, що відповідачем не надано доказів, що спростовують доводи та докази позивача про перебування зерна у вказаний в позовній заяві період на зберігання позивача, або підтверджують належне виконання відповідачем договірних зобов'язань, в зв'язку з чим дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вказаний порядок діє з квітня 2002р., коли прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. N532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", пунктом 2 якого Державному комітетові з державного матеріального резерву доведено спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плата (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Пунктом 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України, передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В силу вимог статей 4, 161 Цивільного кодексу Української РСР, статей 13, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з договорів, порушенням зобов'язання є невиконання його належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
У разі, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор вправі вимагати виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення обставин, на які вони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами. Якщо відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не подано, спір може бути розглянуто за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, з'ясувавши дійсні правовідносини сторін, зміст договірних зобов'язань, що виникли 1998р., до набрання чинності Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, застосувавши норми процесуального законодавства, що регулюють обсяг доказування сторонами обставин даної справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог позивача належними та допустимими доказами із застосуванням статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності будь-яких доказів у їх спростування зі сторони відповідача.
Відтак, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо доведеності позовних вимог, посилання відповідача на відсутність розрахунку позовних вимог спростовуються матеріалами справи.
Як наслідок, прийняте господарським судом рішення відповідає вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судом апеляційної інстанції не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.06р. у справі №40/278 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач